Tag Archives: α-кетоглутарат

Активність трипсиноподібних ензимів та желатиназ у щурів із доксорубіциновою кардіоміопатією

Ю. А. Гордієнко1, Я. В. Бабець2, А. О. Кулініч1, А. І. Шевцова1, Г. О. Ушакова2

1ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»;
2Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,Україна;
e-mail: gordienko.ju@gmail.com

Проведено дослідження активності трипсиноподібних ензимів (АТПЕ) та желатиназ А і В у плазмі крові, в екстрактах серцевого м’яза, кори головного мозку та мозочка щурів з кардіоміопатією, спричиненою антрацикліновим антибіотиком доксорубіцином на фоні превентивного застосування корвітину та α-кетоглутарату. Показано, що АТПЕ віро­гідно збільшується у плазмі крові та екстракті кори головного мозку за доксорубіцинової кардіоміопатії  (ДКМП), а в екстрактах серцевого м’яза та мозочка – знижується. За умов ДКМП відбувається вірогідне підвищення активності обох желатиназ у плазмі та тканинних екстрактах. Превентивне введення корвітину і α-кетоглутарату спричинює різноспрямовані зміни активності означених ензимів у тканинах серця та мозку. Одержані дані підтверджують гіпотезу про активацію протеолізу за дії антрациклінових антибіотиків і свідчать про вибірковість впливу корвітину і α-кетоглутарату на АТПЕ та желатинази.

Експериментальне обґрунтування моделі пермеабілізованих гепатоцитів для дослідження дихання мітохондрій in situ

В. М. Мерлавський, Б. О. Манько, О. В. Іккерт, В. В. Манько

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна
e-mail: vvmanko@lnu.edu.ua

Для експериментального обґрунтування моделі пермеабілізованих гепатоцитів щурів оцінювали ступінь пермеабілізації клітин, використовуючи трипановий тест та їхню швидкість дихання, яку визначали полярографічним методом за окислення ендогенних субстратів – сукцинату (0,35 мМ) та α-кетоглутарату (1 мМ). Окисне фосфорилювання стимулювали ADP (750 мкМ). Ступінь пермеабілізації гепатоцитів дигітоніном залежить як від його концентрації у середовищі, так і кількості клітин у суспензії. За 0,9–1,7 млн. клітин в одному мл суспензії пов­на пермеабілізація відбувалась за концентрації 25 мкг/мл дигітоніну, за 2,0–3,0 млн. клітин – 50 мкг/мл дигітоніну, а за 4,0–5,6 млн. клітин – 100 мкг/мл дигітоніну. Отже, чим більша густина суспензії клітин, тим більшою має бути концентрація дигітоніну. Обробка гепатоцитів дигітоніном знижувала швидкість ендогенного дихання, яка досягала мінімуму теж за 20–22 мкг дигітоніну на один млн. клітин. Додавання до пермеабілізованих гепатоцитів α-кетоглутарату підтримувало показники дихання на стабільному рівні, вищому за рівень ендогенного дихання за відповідної концентрації дигітоніну, але не інтактних клітин. За одночасного внесення α-кетоглутарату й ADP  швидкість дихання пермеабілізованих гепатоцитів збільшувалась до рівня ендогенного дихання інтактних клітин незалежно від концентрації дигітоніну. Внесення у комірку лише сукцинату та особливо сукцинату за наявності ADP значно активувало дихання пермеабілізованих гепатоцитів, яке перевищувало рівень ендогенного дихання інтактних клітин. Залежність швидкості сукцинатстимульованого дихання від концентрації дигітоніну досягала максимуму за 20–22 мкг дигітоніну у розрахунку на один млн. клітин. Передбачається, що оптимальне співвідношення між кількістю дигітоніну і кількістю клітин у суспензії для різних тканин відрізняється.