Tag Archives: експресія генів
Експресія генів фосфорибозил-пірофосфатсинтетази у клітинах гліоми лінії U87 з виключеним ERN1: вплив гіпоксії та стресу ендоплазматичного ретикулума
O. Г. Мінченко, Я. А. Гармаш, O. В. Ковалевська,
Д. O. Цимбал, Д. O. Мінченко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: ominchenko@yahoo.com
Активація пентозо-фосфатного шляху є важливим чинником посилення проліферативних процесів і росту пухлин. Фосфорибозилпірофосфатсинтетаза (PRPS) є ключовим ензимом цього шляху і відіграє центральну роль у синтезі пуринів та піримідинів. Як гіпоксія, так і опосередкований ERN1 сигнальний шлях стресу ендоплазматичного ретикулума пов’язані з процесами проліферації клітин, оскільки блокада ERN1 пригнічує ріст пухлин, включаючи гліому. Ми досліджували експресію різних генів PRPS у клітинах гліоми з пригніченою функцією ERN1 за гіпоксії. Показано, що гіпоксія зменшує рівень експресії генів PRPS1 та PRPS2 в обох типах клітин гліоми, але в більшій мірі у клітинах з пригніченою функцією ERN1, хоча рівень експресії генів PRPSAP1 та PRPSAP2 знижувався за гіпоксії лише у клітинах гліоми з виключеною функцією сигнального ензиму ERN1. Більше того, блокада ендорибонуклеазної активності ERN1 не призводила до істотних змін в експресії генів як PRPS1 і PRPS2, так і PRPSAP1 та PRPSAP2 у клітинах гліоми лінії U87. У той же час індукція стресу ендоплазматичного ретикулума тунікаміцином у клітинах гліоми із пригніченою ендорибонуклеазною активністю ERN1 знижувала лише рівень експресії генів PRPS1 і PRPS2. Результати цього дослідження вказують на те, що гіпоксія впливає на рівень експресії генів різних субодиниць ензиму PRPS у клітинах гліоми лінії U87 і що ефект гіпоксії змінюється за виключення ERN1, сигнального ензиму стресу ендоплазматичного ретикулума.
Стрес-респонсивні системи підшлункової залози щурів в умовах тривалої шлункової гіпохлоргідрії та за введення мультипробіотика «Симбітер®»
К. О. Дворщенко, С. Є. Вакал, А. С. Драницина, С. А. Сенін, Л. І. Остапченко
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
e-mail: k21037@gmail.com
На моделі тривалого гіпоацидного стану, спричиненого омепразолом, досліджено інтенсивність вільнорадикальних процесів у підшлунковій залозі щурів. Встановлено істотне порушення окисно-антиоксидантної рівноваги у тканині підшлункової залози за шлункової гіпохлоргідрії: надлишкове утворення супероксидного аніон-радикала, кількісні зміни функціональних груп ліпідів, зростання вмісту продуктів пероксидного окислення ліпідів, збільшення ксантиноксидазної, супероксиддисмутазної та глутатіонтрансферазної активності, зниження каталазної і глутатіонпероксидазної активності та вмісту відновленого глутатіону. За гіпоацидних умов у шлунку щурів в підшлунковій залозі змінюється експресія гену Cckbr, що підвищує ризик розвитку патологічних змін у досліджуваному органі. Виявлено, що в умовах введення мультипробіотика «Симбітер®» щурам з гіпоацидним станом у шлунку вищезазначені показники частково відновлюються до контрольних значень, що свідчить про здатність препарату ефективно протидіяти розвитку окисних пошкоджень тканини підшлункової залози у разі тривалого гіпоацидного стану шлунка.
Порівняльний аналіз експресії генів у нормальній клітинній лінії та у клітинних лініях раку простати людини
Є. Е. Розенберг, Г. В. Геращенко, В. І. Кашуба
Державна ключова лабораторія молекулярної і клітинної біології,
Інститут молекулярної біології і генетики НАН України, Київ;
e-mail: y.e.rozenberg@imbg.org.ua
Рак простати є однією з головних причин смертності у чоловіків із злоякісними захворюваннями. Тому пошук біомаркерів раку простати, які б дозволяли відрізняти агресивні метастазуючі пухлини від латентних є актуальною проблемою. Метою роботи було дослідження рівня експресії генів на модельних лініях нормальних епітеліальних клітин PNT2 та ліній клітин, одержаних із пухлин простати людини, різних за ступенем агресивності та метастазування, – LNCaP, DU145 та PC3 – для пошуку диференційно експресованих генів, які дозволять створити панель маркерів прогнозу перебігу захворювання на рак. У цій роботі методом кількісної ПЛР (к-ПЛР) визначено відносну експресію 65 генів, пов’язаних з канцерогенезом. Зміни експресії знайдено для 29 генів у клітинній лінії LNCaP, для 20 – в лінії DU145 та 16 – в лінії PC3 порівняно з нормальною клітинною лінією простати PNT2. Аналіз експресії генів дозволяє говорити про епітеліально-мезенхімальний перехід, який включає в себе втрату епітеліальних маркерів, зниження клітинної адгезії, посилення міграції. Серед цих генів знайдено диференційно-експресовані гени в клітинних лініях раку простати. Виявлено, що найбільших змін зазнає експресія генів, які контролюють адгезію клітин (CDH1), інвазивність та метастазування (IL8, CXCL2), а також контроль клітинного циклу (P16, CCNE1). Ці гени можуть бути використані з метою створення панелей для діагностики та/або прогнозу інвазивних метастазуючих пухлин простати.