Tag Archives: олігопептиди
Коротколанцюгові пептиди: сучасні знання та перспективи
Х. М. Насадюк
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, кафедра біохімії, Україна;
e-mail: nasadyukch@gmail.com
Отримано: 09 березня 2021; Затверджено: 22 вересень 2021
Згідно з сучасними уявленнями, біологічні ефекти багатьох пептидів обумовлені їх коротколанцюговими фрагментами – олігопептидами, що містять від 2 до 20 амінокислот, і активність коротких пептидів часто значно перевищує таку протеїнів-попередників. Метою огляду було узагальнити сучасні дані щодо стабільності коротколанцюгових пептидів, механізмів проникнення їх у клітину, взаємодії з клітинними рецепторами, біологічних ефектів та підходів до клінічного використання. Стабільність коротколанцюгових пептидів обумовлена їх структурою та молекулярною масою. Повідомлялося, що деякі ди-/трипептиди здатні всмоктуватися через слизову оболонку кишечника в інтактній формі завдяки участі пептидних транспортних систем, тоді коли інші піддаються розпаду протеазами. Хоча припускається, що піноцитоз є основним механізмом проникнення олігопептидів у клітину, показано, що деякі ліпофільні олігопептиди пенетрують у клітинну мембрану за таким самим механізмом як стероїдні чи тироїдні гормони. Також описано їх специфічні внутрішньоклітинні рецептори. Олігопептиди з низькою молекулярною масою реалізують свою дію на клітинному, хромосомному, геномному та молекулярному рівнях. Перевагами коротколанцюгових пептидів є можливість перорального застосування (для низькомолекулярних сполук), низька імуногенність, високі тканинна специфічність і біологічний ефект, економічність та екологічність їх синтезу. Отже, коротколанцюгові пептиди можуть розглядатись як перспективні сполуки для фармакотерапії, клітинного культивування та векторної доставки лікарських засобів.
Лектиноцитохімічне дослідження слизової оболонки шлунка щурів за умов блокування циклооксигенази-1/2 та введення H-Glu-Asp-Gly-OH
Х. М. Насадюк1*, Є. А. Согoмонян2, А. М. Ященко2, О. Я. Скляров1
1Кафедра біохімії, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Україна;
2Кафедра гістології, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Україна;
*e-mail: nasadyukch@gmail.com
Отримано: 22 грудня 2019; Затверджено: 27 березня 2020
Дослідження експресії глікокон’югатів на мембранах клітин за допомогою техніки лектинної гістохімії може бути одним із підходів для оцінки функціонального стану клітини. Метою роботи було оцінити зміни вуглеводних детермінант клітинних мембран слизової оболонки шлунка щурів за умов блокування ЦОГ-1/2 індометацином та попередньою обробюкою трипептидом H-Glu-Asp-Gly-OH. Щури-самці лінії Wistar були поділені на 3 групи (n = 6 в групі): 1-а (контроль) отримувала плацебо; 2-а – індометацин (35 мг/кг); 3-я – H-Glu-Asp-Gly-OH (10 мкг) за 30 хв перед введенням індометацину. Через 24 год щурів декапітували. Вуглеводні детермінанти слизової оболонки шлунка (СОШ) визначали з використанням лектинопероксидазної техніки. Панель лектинів включала α-фукозо- (LABA), сіало- (WGA, SNA), манозо- (Con A, LCA) та галактозоспецифічні (HPA, PNA, SBA) лектини. Інтенсивність лектин-рецепторної реакції оцінювали: 0 – відсутня; 1 – слабка; 2 – помірна; 3 – сильна реакція. Блокування ЦОГ-1/2 призводило до розвитку виразкових уражень СОШ, які зменшувалися за дії H-Glu-Asp-Gly-OH. Найспецифічнішою до СОШ були WGA та SNA. Індометацин зменшував зв’язування SNA епітеліоцитами та мукоцитами, та зв’язування LABA головними клітинами. H-Glu-Asp-Gly-OH запобігав змінам процесів глікозилювання, зумовленим блокуванням ЦОГ-1/2, лише по відношенню до зв’язування LABA головними клітинами, LCA – епітеліоцитами та мукоцитами, SNA – мукоцитами. Загалом H-Glu-Asp-Gly-OH за умов блокування ЦОГ-1/2 чинив дію протилежну індометацину, але процеси глікозилювання відрізнялися також і від контрольної групи. Зроблено висновок, що блокування ЦОГ-1/2 змінює процеси глікозилювання в СОШ щурів, зокрема призводить до зниження вмісту NeuNAc(α2-6)DGal та α-Fuc. Дія H-Glu-Asp-Gly-OH за умов блокування ЦОГ-1/2 спричинює більш глибокі зміни зв’язування лектинів СОШ порівняно з самостійною дією індометацину та з контролем.