Tag Archives: пошкодження ДНК
Вплив нового похідного тіазолу та його комплексу з полімерним носієм на стабільність ДНК клітин раку молочної залози людини
Н. С. Фінюк1,2, О. Ю. Ключівська1, І. І. Івасечко1, Н. Є. Мітіна3,
Ю. В. Остап’юк2, M. Д. Обушак1, A. M. Бабський2, Р. С. Стойка1,2*
1Інститут біології клітини НАН України, Львів, Україна;
2Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, Україна;
3Національний університет «Львівська політехніка», Львів, Україна;
*e-mail: stoika.rostyslav@gmail.com
Отримано: 26 січня 2021; Затверджено: 23 квітень 2021
Похідні тіазолу характеризуються широким спектром біологічної дії, зокрема діють як протипухлинні агенти. Для підвищення ефективності біологічної дії ліків, покращення їхньої біосумісності та розчинності у воді широко використовують полімерні носії. Раніше нами було показано, що BF1 (N-(5-бензил-1,3-тіазол-2-іл)-3,5-диметил-1-бензофуран-2-карбоксамід) виявляє токсичну дію щодо пухлинних клітин різного тканинного походження. Метою роботи було дослідити in vitro дію сполуки BF1 та її комплексу з полімерним носієм (РС) полі(PEGMA-co-DMM) (комплекс BF1-РС) на клітини ліній MDA-MD-231 та MCF-7 аденокарциноми молочної залози людини. ДНК комет-аналіз, метод із використанням дифеніламіну, електрофорез ДНК в агарозному гелі, аналіз інтеркаляції ДНК із використанням метилового зеленого та флуоресцентна мікроскопія були застосовані для вивчення впливу BF1 на стабільність ДНК у клітинах аденокарциноми молочної залози людини. Показник цитотоксичної дії ІС50 сполуки BF1 для клітин лінії MDA-MВ-231 становив 26,5 ± 2,9 мкМ, а для комплексу BF1-РС – 6,9 ± 0,4 мкМ, РС мав низьку токсичність (ІС50 ˃ 50 мкМ). Комплекс BF1-РС проявляв більшу токсичну дію щодо клітин лінії MCF-7, ніж вільний BF1, так ІС50 становив відповідно 9,6 ± 0,8 та 15,8 ± 0,9 мкМ. BF1 і BF1-РС збільшували кількість пошкоджених клітин, спричинювали блебінг плазматичної мембрани, конденсацію хроматину і/або фрагментацію ядра клітин лінії MDA-MВ-231. BF1 і BF1-РС індукували однониткові розриви і фрагментацію ДНК в клітинах лінії MDA-MВ-231. Досліджувані сполуки не взаємодіяли з плазмідною ДНК і не інтеркалювали в її молекулу.
Індукція апоптозу у лейкозних клітинах людини за дії нових похідних 2-аміно-5-бензилтіазолу
Н. С. Фінюк1,2, І. І. Івасечко1, O. Ю. Ключівська1, Ю. В. Остап’юк3,
В. П. Гренюх2, Я. Р. Шалай2, В. С. Матійчук3,
M. Д. Обушак3, A. M. Бабський2, Р. С. Стойка1
1Інститут біології клітини НАН України, Львів;
2Львівський національний університет імені Івана Франка, біологічний факультет, Україна;
3Львівський національний університет імені Івана Франка, хімічний факультет, Україна;
e-mail: stoika@cellbiol.lviv.ua
Похідні 2-аміно-5-бензилтіазолу є гетероциклічними сполуками, які виявляють різноманітні фармакологічні властивості, в тому числі протипухлинну дію, механізми якої ще недостатньо вивчені. Метою цього дослідження було з’ясування дії двох новосинтезованих похідних тіазолу ‒ 2,8-диметил-7-(3-трифторметил-бензил)піразоло[4,3-е]тіазоло-
[3,2-а]піримідин-4 (2Н)-он (сполука 1) і 7-бензил-8-метил-2-пропілпіразоло[4,3-е] тіазоло[3,2-а]-
піримідин-4(2Н)-он (сполука 2) ‒ на індукцію апоптозу та структуру ДНК у лейкозних клітинах людини. У цій роботі застосовували Вестерн-блот аналіз, ДНК-комет аналіз в лужних умовах, дифеніламіновий метод, ДНК-електрофорез в агарозному гелі, аналіз інтеркаляції ДНК із застосуванням метилового зеленого для вивчення впливу досліджуваних сполук на клітини лейкозу. Встановлено, що ці сполуки активують розщеплення PARP1 і каспази 3, а також збільшення рівня проапоптотичного протеїну Bim та специфічної мітохондріальної нуклеази EndoG, і зниження рівня антиапоптичного протеїну Bcl-2. Дія цих речовин призводить до одноланцюгових розривів у молекулі ДНК і фрагментації ДНК у лейкозних клітинах. Проте ці сполуки не зв’язуються з ДНК і не інтеркалюють у структуру її молекули. Отже, нові похідні 2-аміно-5-бензилтіазолу є потенційними сполуками, які індукують апоптоз у лейкозних клітинах людини.