Tag Archives: α-галактозидаза Aspergillus niger
Координаційні сполуки цинку із N-заміщеними тіокарбамоїл-N′-пентаметиленсульфенамідами – модифікатори активності ензимів протеолітичної і гліколітичної дії
Л. Д. Варбанець1, О. В. Мацелюх1, О. В. Гудзенко1,
Н. В. Борзова1, І. І. Сейфулліна2, Г. Н. Хитрич2
1Інститут мікробіології та вірусології ім. Д. К. Заболотного НАН України, Київ;
e-mail: varbanets@serv.imv.kiev.ua;
2Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, Україна
Дослідження впливу ряду координаційних сполук цинку із N-заміщеними тіокарбамоїл-N′-пентаметиленсульфенамідами на активність еластази, α-L-рамнозидази і α-галактозидаз свідчить про можливість їхнього використання як стимуляторів або інгібіторів вказаних ензимів. Показано, що всі речовини в концентрації 0,1 и 0,01% практично однаковою мірою (90–100%) інгібують еластазну активність Bacillus thuringiensis 27-88Els+. Комплекси [Zn(L2)Br2], [Zn(L1)(NCS)2] і [Zn(L3)(NCS)2] за экспозиції протягом 20 год активують α-L-рамнозидазну активність Cryptococcus albidus 1001. Решта сполук або не впливає на активність, або інгібує її на 7–23%. Одержані результати свідчать, що вирішальну роль відіграють не окремі фрагменти (L-ліганд і аніони), а молекули комплексів цинку в цілому. Можна також стверджувати, що присутність хлоридного аніону у всіх випадках зменшує α-L-рамнозидазну активність C. albidus 1001. Усі досліджувані комплекси, крім [Zn(L3)(NCS)2], підвищують α-L-рамнозидазну активність Еupenicillium erubescens 248 від 7 до 60%. Практично в однаковому ступені (в межах похибки досліду) на рівні контролю всі досліджувані речовини в концентрації 0,01% (час експозиції 60 хв) впливають на активність α-галактозидаз Aspergillus niger і Cladosporium cladosporioides, однак інгібують (на 20%) активність α-галактозидази Penicillium canescens. Підвищення часу експозиції речовин до 20 год свідчить про вибірковість дії окремих сполук на досліджувані ензими. Одержані дані показали, що характер взаємодії досліджуваних комплексів цинку змінюється залежно від ензиму і штаму, який його продукує.
Роль глікозилювання у секреції та стабільності α-галактозидаз мікроміцетів
Н. В. Борзова, О. В. Гудзенко, Л. Д. Варбанець
Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, Київ;
e-mail: nv_borzova@bigmir.net
Досліджено вплив інгібіторів глікозилювання (тунікаміцину та 2-дезокси-D-глюкози) на активність, стабільність та продукцію глікозидаз мікроміцетів. Показано, що інгібування N-глікозилювання не впливало на секрецію α-галактозидази Aspergillus niger, проте знижувало вихід α-галактозидаз Cladosporium cladosporioides і Penicillium canescens. Зміна ступеня О-глікозилювання призводила до зниження активності та стабільності α-галактозидаз трьох продуцентів. Активність модифікованих ензимів була значно нижчою, ніж нативних, і становила відповідно 0,33 та 2,6 од./мг для α-галактозидази A. niger, 3,3 та 32,5 од./мг для α-галактозидази C. cladosporioides, 31,1 та 11,66 од./мг для α-галактозидази P. canescens. α-Галактозидаза A. niger повністю втрачала активність впродовж очистки та зберігання. Для α-галактозидаз C. cladosporioides і P. canescens показано зниження термостабільності до 20% при 55 ºС. Також відмічено, що О-деглікозилювання знижувало стійкість цих ензимів до дії протеаз.