Abdullah A. H. Al-Rubaye¹*, Walaa E. Jasim², Ahmed A. H. Mohsin²

¹Department of Medical Laboratory Technology, College of Health
and Medical Technology, Southern Technical University, Basra, Iraq;
²Department of Medical Laboratory Technology, College of Health
and Medical Technology, Middle Technical University, Baghdad, Iraq;
*e-mail: abdulla.abbas@stu.edu.iq

Отримано: 16 травня 2024; Виправлено: 23 червня 2024;
Затверджено: 25 липня 2024; Доступно онлайн: 04 вересня 2024

Резистентність до інсуліну вважається ключовим патофізіологічним показником, що лежить в основі цукрового діабету 2 типу. Проте, його патофізіологія залишається складною і недостатньо зрозумілою. Було показано, що міокіни, такі як міонектин та іризин, вироблені м’язовою тканиною, впливають на чутливість до інсуліну та можуть відігравати істотну роль в етіології резистентності до інсуліну. Апелін і Елабела, ендогенні пептидні ліганди рецептора протеїну J ангіотензину II (APJ), активно беруть участь у контролі метаболізму ліпідів і глюкози, що вказує на їхню важливу роль у лікуванні метаболічних станів, таких як діабет 2 типу. У цьому огляді проаналізовано дані щодо рівня маркерів резистентності до інсуліну – міонектину, іризину, апеліну-13 та Елабели – у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу.