Category Archives: Uncategorized

Дмитро Олексійович Мельничук

До 75-річчя з дня народження

Внесок Нобелівських лауреатів початку ХХ ст. в розвиток молекулярної імунології: Е. Берінг, І. І. Мечников, П. Ерліх, Ш. Ріше, Ж. Борде, К. Ландштейнер

В. М. Данилова, Р. П. Виноградова, С. В. Комісаренко

Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: valdan@biochem.kiev.ua

Досягнення вчених-імунологів часто визнавалися найвагомішими в галузі медицини і фізіології, оскільки імунна система є дуже важливою для організму, а вивчення принципів його функціонування має фундаментальне значення для профілактики (вакцинація), діагностики і терапії багатьох захворювань. В цій статті йдеться про тих вчених початку ХХ ст., які отримали найпрестижнішу наукову нагороду – Нобелівську премію в галузі медицини і фізіології і які заклали підвалини імунології як науки. Так, у 1901 р. першу Нобелівську премію одержав Е. Берінг «за роботу із сироваткової терапії, головним чином за її використання для лікування дифтерії, що відкрило нові шляхи в медичній науці і дало в руки лікарів звитяжну зброю проти хвороби і смерті»; у 1908 р. І. Мечников і П. Ерліх одержали Нобелівську премію з медицини та фізіології за створення клітинно-гуморальної теорії імунітету; у 1913 р. – Ш. Ріше – «на знак визнання його робіт з анафілаксії»; у 1919 р. – Ж. Борде – «за відкриття, пов’язані з імунітетом (роль комплементу, механізми преципітації, аглютинації…»; у 1930 р. – К. Ландштейнер – «за відкриття груп крові людини». Ці роботи дали поштовх для розвитку сучасної молекулярної імунології – науки про організацію і роботу імунної системи, яка є ефективним бар’єром у розпізнаванні і відокремленні в живому організмі «чужого» від «свого».

Довгостроковий гіпохолестеринемічний ефект амідованого альгінату в щурів

М. Мароунек1, З. Волек1, Т. Таубнер1, Д. Душкова1, Л. Калачнюк2

1Інститут тваринництва, Прага, Чеська Республіка;
e-mail: marounek.milan@vuzv.cz;
2Національний університет біоресурсів та природокористування України, Київ;
e-mail: kalachnyuk_liliya@nubip.edu.ua; lilkalachnyuk@gmail.com

Вплив октадециламіду альгінової кислоти на холестерол сироватки крові й печінки, фекальне виділення жиру і стеролів було досліджено у самок щурів, яких утримували на раціонах, що містять холестерол і пальмовий жир відповідно по 10 і 50 г/кг маси тіла тварин протягом 10 тижнів. Амідований альгінат, який давали по 10 і 20 г/кг, значно зменшував рівень холестеролу в сироватці крові від 5,25 до 2,99 і 2,39 мкмоль/мл та знижував рівень холестеролу в печінці  від 30,7 до 12,3 і 9,4 мкмоль/г відповідно. Амідований альгінат збільшував фекальний вихід жиру і за вищої дози значно зменшував фекальний вихід жовчних кислот. Фекальне виділення жовчних кислот і холестеролу печінки вірогідно корелювало (r = 0,791, P < 0,001). Результати експерименту показали, що гіпохолестеринемічний ефект амідованого альгінату зберігається впродовж 10 тижнів годування.

Ефект інтраназального введення TLR3 агоніста ларифану на метаболічний профіль мікрогліальних клітин щурів із гліомою С6

Є. В. Гурмач1, М. П. Рудик1, В. М. Святецька1, Н. В. Сенчило1,
О. В. Скачкова2, Д. П’янова3, К. Ваїводе3, Л. М. Сківка1

1ННЦ «Інститут біології та медицини», Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
2Лабораторія експериментальної онкології, Національний інститут раку, Київ, Україна;
3Латвійський біомедичний дослідно-навчальний центр, Рига, Латвія;
e-mail: jhurmach@gmail.com

Гліомаасоційовані мікроглія/макрофаги (ГАМ) є привабливою терапевтичною мішенню для розробки альтернативного методу лікування гліом. Метою роботи було дослідження впливу інтраназального введення агоніста TLR3 препарату Ларифан на метаболічний профіль мікрогліальних клітин щурів із гліомою C6. Результати проведених нами досліджень засвідчують прогресивне формування в головному мозку в умовах розвитку гліоми популяції мікрогліальних клітин з імуносупресивними та прозапальними властивостями. Інтраназальне введення зазначеного агоніста перешкоджає формуванню імунного інфільтрату з імуносупресивними властивостями, імовірно, за рахунок впливу на мієлоїдні супресорні клітини. Це дає підстави розглядати препарат Ларифан як перспективний агент для лікування гліом, спрямованого на зміну метаболічного профілю ГАМ.
Ключові слова: .

Превентивна дія N-стеароїлетаноламіну на розвиток порушення пам’яті, біохімічні параметри крові та мозку в щурів з експериментальними скополамініндукованими когнітивними порушеннями

Т. М. Горідько1, Г. В. Косякова1, А. Г. Бердишев1,
О. Ф. Мегедь1, О. В. Онопченко1, В. М. Клімашевський1,
О. С. Ткаченко1, В. Р. Базилянська1, В. О. Холін2,
К. О. Песчана2, С. А. Михальський2, Н. М. Гула1

1Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
2Інститут геронтології НАМН України, Київ;
e-mail: TanGoRi@ukr.net

Порушення когнітивних функцій є най­актуальнішою медичною та соціальною проблемою сьогодення. Метою роботи було оцінити протекторний вплив N-стеароїлетаноламіну (NSE) на стан пам’яті, біохімічні показники крові та головного мозку в щурів за індукованих  скополаміном когнітивних розладів. Результати досліджень показали, що NSE за умов введення його щурам per os (5 мг/кг, 5 днів, протягом останніх 3 днів за 20 хв до введення скополаміну (1 мг/кг, один раз на добу протягом 3 днів, інтраперитонеально)) запобігає розвитку порушення пам’яті. Виявлений ефект NSE може бути обумовлений його здатністю запобігати зростанню ацетилхолінестеразної активності, порушенню про/антиоксидантної рівноваги в плазмі крові, гіпокампі та фронтальній корі головного мозку тварин, змінам вмісту фосфоліпідів, вільного холестеролу та його ефірів у досліджуваних відділах головного мозку щурів. Виявлені біологічні ефекти N-стеароїлетаноламіну свідчать, що NSE є перспективною сполукою для створення на його основі нового лікарського засобу для лікування когнітивних порушень різного генезу.

Вплив інгібування ПДК4 на рівень протеїну AMPK і експресію гена PGC-1α в скелетних м’язах щурів за фізичного навантаження

S. Aminizadeh1, Y. Masoumi-Ardakani2, B. Shahouzehi3

1Physiology Research Center, Institute of Basic and Clinical Physiology Sciences, Kerman University of Medical Sciences, Kerman, Iran;
e-mail: soheilaminizadeh@gmail.com; ymab125@yahoo.com;
2Cardiovascular Research Center, Institute of Basic and Clinical Physiology Sciences, Kerman University of Medical Sciences, Kerman, Iran;
e-mail: bshahouzehi@gmail.com

У клітинах існують регуляторні системи, які контролюють їх фізіологічний стан. Такі клітинні регуляції здійснюються за рахунок модуляції експресії генів. Скелетні м’язи здатні швидко адаптуватися і виробляти АТР за різних умов. АМP-активована протеїнкіназа (АМPK) та PGC-1α (коактиватор-1альфа гамма-рецептор, що активується проліфератором піроксисом) є важливими регуляторами енергетичного гомео­стазу клітини. У роботі досліджено вплив фізичних навантажень (тренування на витривалість) і інгібування кінази-4 піруватдегідрогенази (PDK4) на експресію АМPK і PGC-1α в скелетних м’язах щурів. Тридцять два самці щурів лінії Wistar було довільно розділено на 4 групи (n = 8). Група 1 (контроль) не зазнавала ніякого впливу, група 2 отримувала щодня дихлороцтову кислоту (150 мг/кг ваги тіла тварини), група 3 – зазнавала фізичних навантажень, група 4 – отримувала дихлороцтову кислоту і зазнавала фізичних навантажень. Експресію АМPK, а також експресію генів PDK4 і PGC-1α визначали, відповідно, за допомогою вестерн-блот і ПЛР в реальному часі. Було показано, що інгібування PDK4 призводить до підвищення рівня протеїну АМPK. Фізичні навантаження (група 2) й інгібування PDK4 (група 4) спричинюють значне підвищення експресії гена PGC-1α порівняо з контрольною групою. У тварин, які отримували дихлороцтову кислоту, спостерігалося знач­не підвищення експресії гена PDK4 порівняно з контрольною групою (P = 0,001), також знач­не підвищення експресії гена PDK4 порівняно з контролем (P = 0,006) спостерігалося і в двох інших групах (групи 2 і 3). Одержані результати свідчать, що комбінація фізичного навантаження й інгібування PDK4 через підвищення рівня регуляції PGC-1α, значно покращує енергетичний стан і ефективність роботи скелетних м’язів.

Порушення трансмембранної асиметрії фосфатидилсерину гепатоцитів як маркер апоптозу за дії ксенобіотиків на щурів

О. А. Наконечна, Л. О. Бабійчук, А. І. Безродна

Харківський національний медичний університет, Харків
e-mail: bezrodnaya.ai@gmail.com

Відомо, що несприятливі хімічні фактори довкілля впливають на функціональний стан печінки, активують вільнорадикальні процеси на тлі зниження антиоксидантних резервів, змінюють фізико-хімічні властивості та фосфоліпідний склад мембран гепатоцитів. Метою нашого дослідження була оцінка розподілу фосфатидилсерину у фосфоліпідному бішарі мембран гепатоцитів і стадій апоптозу гепатоцитів у щурів за впливу поверхнево-активних речовин: етиленгліколю (ЕГ), поліетиленгліколю-400 (ПЕГ-400) і поліпропіленгліколю (ППГ) в дозі 1/10 ДЛ50. Встановлено, що в процесі підгострого токсикологічного експерименту на щурах досліджувані ксенобіотики в зазначеній дозі спричинювали зміну трансбішарового розподілу фосфатидилсерину у фосфоліпідному бішарі мембран гепатоцитів, а саме його появу на поверхні клітини, що є специфічним сигналом для макрофагів та сприяє розпізнаванню і видаленню апоптотичних клітин. Аналіз клітинної смерті гепатоцитів щурів за дії досліджуваних ксенобіотиків в дозі 1/10 ДЛ50 виявив збільшення кількості апоптотичних/некротичних гепатоцитів.

Вплив фулерену С(60) на ішемічно-реперфузійну травму скелетного м’яза кінцівки щура: механокінетичний та біохімічний аналізи

Д. О. Заводовський1, С. Ю. Зай2, Т. Ю. Матвієнко1, Ю. І. Прилуцький1,
Н. Є. Нурищенко1, С. С. Парадізова3, Л. Л. Безух3, У. Ріттер4, П. Шарф4

1ННЦ «Інститут біології та медицини», Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
2Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Луцьк, Україна;
3ДУ «Територіальне медичне об’єднання МВС України по м. Києву», Україна;
4Інститут хімії та біотехнології, Технічний університет Ільменау, Німеччина;
e-mail: Lab@univ.kiev.ua

Вивчено вплив водно-колоїдного розчину фулерену C60 (C60FAS) на ішемічно-реперфузійну травму скелетного м’яза задньої кінцівки щура. Ушкодження скелетного м’яза були спричинені васкулярною ішемізацією тривалістю 3 год. Вплив C60FAS вивчали шляхом його внутрішньом’язової ін’єкції після 1 год реперфузії за різних доз введення: 1, 2 і 3 мг/кг маси тіла тварини. Як маркери ішемічного ушкодження м’язів було використано зміни механокінетичних параметрів скорочення ішемізованого скелетного м’яза за різних режимів функціонування та біохімічні параметри крові тварин, які було детально досліджено за дії C60FAS. Одержані результати вказують на перспективність використання C60FAS для зменшення наслідків ішемічної травми м’яза.

Аналіз імуногенності протеїну KatG із Mycobacterium tuberculosis у мишей: попередній скринінг вакцини TB

P. Purkan1, R. Budiyanto1, R. Akbar1, S. P. A. Wahyuningsih2, W. Retnowati3

1Biochemistry Division, Chemistry Department, Faculty of Sciences and Technology, Airlangga University, Campus C, Jl. Mulyorejo-Surabaya, Indonesia;
2Biology Department, Faculty of Sciences and Technology, Airlangga University, Campus C, Jl. Mulyorejo-Surabaya, Indonesia;
3Microbiology Department, Faculty of Medicine, Airlangga University, Campus C, Jl. Moestopo-Surabaya, Indonesia;
e-mail: purkan@fst.unair.ac.id

Туберкульоз залишається одним із поширеніших захворювань, хоча багато людей пройшли вакцинацію БЦЖ. Неефективність вакцини БЦЖ є однією з причин, які ускладнюють профілактику поширення туберкульозу. Метою дослідження було визначення імуногенності протеїну KatG в клінічному ізоляті L19 штаму M. tuberculosis у мишей. KatG, як антиген, отримували експресією гена katG клінічного ізоляту L19 M. tuberculosis в Escherichia coli BL21 із використанням вектора pColdII-DNA. KatG після очищення афінною хроматографією використовували для вакцинації мишей. Експресією katG в E. coli BL21 одержували протеїн KatG із молекулярної масою 80 кДа за електрофорезу на PAGE-SDS. Очищений протеїн KatG значно стимулював імунну відповідь мишей, спричинюючи продукування антитіл IgG1, IgG2a, IgG2b, IgG2c, IgG3 і IgM. Найвищий рівень антитіл спостерігали у разі вакцинації мишей KatG L19 в дозі 45 мкг/мл. Серед антитіл IgG2c-ізотип переважно продукувався в сироватці крові. Показано, що протеїн KatG виявляє високу імуногенність у мишей і може бути запропонований як потенціальна вакцина проти туберкульозу. Необхідно в подальшому провести клінічні дослідження для оцінки безпеки його застосування як терапевтичного протеїну.

Вплив альфа-кетоглутарату на тривалість життя та функціональне старіння Drosophila melanogaster

М. П. Лилик1, М. М. Байляк1, Г. В. Шмігель1, Дж. М. Сторі2, К. Б. Сторі2, В. І. Лущак1

1Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, Україна;
2Інститут біохімії, Карлетонський університет, Оттава, Канада;
e-mail: lushchak@pu.if.ua; bayliak@ukr.net

Досліджено вплив альфа-кетоглутарату (АКГ) на тривалість життя та функціональне старіння Drosophila melanogaster лінії Canton S. Показано, що ефекти АКГ залежать від його концентрації та статі мух. Додавання до їжі 1–10 мМ АКГ не впливало на середню та максимальну тривалість життя самців, за винятком збільшення максимальної тривалості життя за 10 мМ АКГ. Водночас, АКГ (20 мМ) скорочував середню і не впливав на максимальну тривалість життя самців. У самок АКГ за концентрацій 1 і 5 мМ не впливав на тривалість життя, а за вищих (10 та 20 мМ) – збільшував як середню, так і максимальну тривалість життя. За концентрації, яка збільшувала тривалість життя (10 мМ), АКГ знижував плодючість, підвищував стійкість до холодового стресу, проте не впливав на індуковану рухову активність та стійкість до окислювального стресу в мух обох статей середнього (24 дні) і старого (40 днів) віку. Дослідні самки середнього віку, але не самці, були стійкішими до теплового стресу та мали вищий вміст протеї­ну HSP90, ніж контрольні особини. Окрім того, мухи середнього віку на середовищі з АКГ мали вищі показники окислювального стресу, вищий вміст загального протеїну та триацилгліцеролів. Результати свідчать про те, що, передусім, модуляція вікових змін основного метаболізму, а не зниження інтенсивності оксидативного стресу, лежить в основі геропротекторної дії АКГ на D. melanogaster.