Category Archives: Uncategorized
Вони були першими: лауреатки Нобелівської премії Марія Кюрі та Ірен Жоліо-Кюрі
Т. В. Данилова1*, С. В. Комісаренко2
1Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, Київ;
*e-mail: danilova_tv@ukr.net;
2Інститут біохімії ім. О .В. Палладіна НАН України, Київ
Отримано: 26 грудня 2025; Виправлено: 26 лютого 2026;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
У статті висвітлено основні віхи життя двох видатних жінок-науковиць, які стали іконами для багатьох жінок та дівчат, надаючи їм сили у пошуках життєвого шляху. Марія Кюрі, двічі лауреатка Нобелівської премії в різних галузях (1903 та 1911 роки), відкрила нові елементи – полоній і радій, виділила радій і дослідила його природу та сполуки. Її донька Ірен Жоліо-Кюрі, лауреатка Нобелівської премії 1935 року, синтезувала нові радіоактивні елементи. Їхня наукова та громадська діяльність розширила та поглибила розуміння фізичного світу, здійснила прориви в медицині та змінила уявлення суспільства про роль жінок.
Новий cелективний інгібітор натрієвої помпи калікс[4]арен C-1130 як модулятор енергетики скорочення гладенького м’яза матки
С. О. Костерін1*, О. В. Цимбалюк2, Р. В. Родік3, В. І. Кальченко3
1Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України; Україна, Київ;
*e-mail: kinet@biochem.kiev.ua;
2Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
e-mail: otsymbal@knu.ua;
3Інститут органічної хімії НАН України; Україна, Київ;
e-mail: manli@ioch.kiev.ua
Отримано: 19 листопада 2025; Виправлено: 23 січня 2026;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
Відомо, що функціонування неелектрогенної системи 2Na+-Ca2+-обміну, локалізованої в плазматичній мембрані клітин міометрія, забезпечується енергією трансмембранного градієнта натрію, що створюється Mg2+, АТP-залежним натрієвим насосом. Метою дослідження було визначити, як інгібітор цього насоса калікс[4]арен С-1130 впливає на механокінетику та енергетику скорочення-розслаблення міометрія. Експерименти проводилися на самках щурів Вістар. Скоротливу активність поздовжніх гладеньких м’язів матки вивчали за допомогою тензометричного методу. Розроблено та випробувано в тензометричних експериментах метод визначення механічної роботи А та потужності N у будь-який момент часу t повного циклу ізотонічного скорочення-розслаблення гладких м’язів. Калікс[4]арен С-1130 розчиняли в диметилсульфоксиді та вводили в робочі розчини в концентрації 10-5 М. Було виявлено, що під впливом калікс[4]арену С-1130 відносні максимальні значення механічної роботи A досягалися в момент, коли цикл скорочення-релаксації в контрольних умовах практично завершувався, тоді як максимальні значення потужності N досягалися швидше, ніж у контролі. Ці результати свідчать про те, що калікс[4]арен С-1130 здатний підвищувати максимальне значення механічної роботи гладеньких м’язів, сприяючи їх розслабленню без суттєвої зміни потужності скорочення. Розроблена методика може бути корисною для порівняльного вивчення впливу фармакологічних препаратів на скоротливу активність гладеньких м’язів у форматі «норма-патологія».
Активність аргінази в сироватці крові як показник ступеня тяжкості остеоартриту у пацієнтів
Z. M. A. A. Hamodat1*, M. A. Ibrahim2, O. M. Yahya2
1Department of Chemistry, College of Science, University of Mosul, Iraq;
2Department of Biochemistry, College of Medicine, University of Mosul, Iraq
*e-mail: zahraahamodat@uomosul.edu.iq
Отримано: 30 жовтня 2025; Виправлено: 05 лютого 2026;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
Остеоартрит (ОА) – це хронічне дегенеративне захворювання суглобів, яке посідає друге місце за поширеністю серед ревматичних захворювань після ревматоїдного артриту. Вважається, що в патогенезі остеоартриту залучені аргіназа – багатофункціональний ензим, який відіграє важливу роль у розвитку захворювання, та аденозиндеаміназа, яка бере участь в імунній відповіді. Метою дослідження було визначити активність аргінази та аденозиндеамінази у сироватці крові пацієнтів із остеоартритом залежно від тяжкості захворювання, віку та індексу маси тіла (ІМТ). У дослідженні взяли участь 80 осіб: 40 у контрольній групі та 40 пацієнтів із ОА, розділених на групи за ступенем тяжкості захворювання (легкий або тяжкий), віком 30–45 та 46–65 років, із нормальним або надмірним ІМТ. Активність ензимів вимірювали колориметрично. Пацієнти з тяжким ОА демонстрували значно вищі рівні активності аргінази та аденозиндеамінази порівняно з пацієнтами з легким ОА та здоровими особами. У групі з тяжким перебігом захворювання було виявлено виражену позитивну кореляцію між активністю аргінази та віком, тоді як кореляція між активністю аргінази та ІМТ як у групі з легким, так і з тяжким ОА виявилася слабкою. Аналіз ROC-кривої показав, що аргіназа мала надзвичайно високу площу під кривою (AUC 0,923), що свідчить про її високу специфічність та чутливість порівняно з аденозиндеаміназою та іншими маркерами у визначенні пацієнтів з остеоартритом та здорових осіб.
Целюлазна активність Bacillus subtilis DSC.03 залежить від параметрів культивування штаму
T. Q. Truong1*, K. D. Nguyen2
1Faculty of Agriculture – Fisheries, University of Cuu Long, Vinh Long, Vietnam;
2Faculty of Biotechnology, Ho Chi Minh City Open University, Ho Chi Minh City, Vietnam;
*e-mail: truongquoctat@mku.edu.vn
Отримано: 24 січня 2026; Виправлено: 25 лютого 2026;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
Целюлаза, отримана з целюлозолітичних бактерій, відіграє дедалі важливішу роль у біотехнології та характеризується високим попитом на світовому ринку ензимів. Відомо, що бактеріальні штами роду Bacillus здатні синтезувати целюлазу, яка розщеплює β-1,4-глікозидні зв’язки з утворенням глюкози як кінцевого продукту. Проте активність і вихід ензиму залежать від багатьох чинників, зокрема від штаму бактерій і умов культивування. У дослідженні оцінювали активність целюлази Bacillus subtilis DSC.03 залежно від параметрів культивування штаму. Bacillus subtilis DSC.03 було ізольовано зі зразків компосту зі шкірки дуріану. Активність карбоксиметилцелюлази (КМЦ-ази) визначали за реакцією з 3,5-динітросаліциловою кислотою у сирому ензимному екстракті бактеріального штаму. Показано, що тривалість культивування, температура та концентрація субстрату суттєво впливали на активність КМЦ-ази штаму DSC.03. Оптимальні параметри становили: 60 год при 40°C, 1% карбоксиметилцелюлози та 2% інокуляту. За цих умов штам проявляв максимальну активність КМЦ-ази – 1,72 од/мл.
Молекулярна оцінка біосинтезованих наночастинок селену та їх вплив на плоскоклітинну карциному ротової порожнини
R. T. Al-Muswie1, M. N. Abdulsayed2, D. A. Alghezi3*,
B. A. Ghyadh4, A. J. Alfahdawi5
1Basic Science Department, College of Dentistry, University of Thi-Qar, Thi-Qar, Iraq;
2Otolaryngology-Head and Neck Department, College of Medicine, University of Thi-Qar, Thi-Qar, Iraq;
3Microbiology Department, College of Medicine, University of Thi-Qar, Thi-Qar, Iraq;
4Biology Department, College of Science, University of Thi-Qar, Thi-Qar, Iraq;
5Department of Pathological Analysis, College of Applied Sciences, University of Fallujah, Al-Anbar, Iraq;
*e-mail: Dhafer.a.f.alghezi@bath.edu
Отримано: 25 жовтня 2025; Виправлено: 12 грудня 2025;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
Рак залишається однією з провідних причин смертності у світі, а недостатня ефективність наявних терапевтичних підходів стимулює пошук нових методів лікування. Наноматеріали, зокрема наночастинки селену (SeNPs), демонструють перспективну протипухлинну активність. Метою цього дослідження було оцінити життєздатність клітин плоскоклітинної карциноми ротової порожнини людини (OSCC), а також експресію молекулярних маркерів проліферації та апоптозу під впливом SeNPs. Наночастинки селену синтезували з використанням Lactobacillus plantarum, культивованих у середовищі, що містило діоксид селену. Для визначення складу наночастинок SeNPs та отримання їхніх тривимірних зображень застосовували методи енергодисперсійної рентгенівської спектроскопії, сканувальної електронної мікроскопії та атомно-силової мікроскопії. Оцінку життєздатності клітин проводили за допомогою МТТ-тесту, а аналіз експресії генів цикліну D1 і Bax – методом qRT-PCR. Клітини OSCC обробляли SeNPs у концентраціях 25–200 мкг/мл протягом 24 год. Показано, що SeNPs спричиняли дозозалежне пригнічення життєздатності клітин із значенням IC50 97 мкг/мл. За нижчих концентрацій (25–50 мкг/мл), SeNPs тимчасово пригнічували експресію Bax та підвищували експресію цикліну D1, що свідчить про адаптивну проліферативну відповідь. За вищих концентрацій (100–200 мкг/мл), SeNPs індукували апоптоз та зупинку клітинного циклу у фазі G1, що супроводжувалося значним підвищенням експресії Bax і зниженням експресії цикліну D1. Отримані результати підкреслюють потенціал наночастинок селену як нанотерапевтичних засобів для лікування OSCC.
Про/антиоксидантний статус ізольованих лімфоцитів крові людини за дії новосинтезованої сполуки 11-(фуран-2-іл)-9-гідрокси-3,11- дигідро-2h-бензо[6,7]тіохромено[2,3-d]тіазол-2,5,10-тріону (Les-6400)
О. П. Сень, О. К. Онуфрович, М. Є. Кушинська, О. І. Першин,
А. С. Беседіна, Р. В. Фафула*, З. Д. Воробець
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Україна;
*e-mail: roman_fafula@ukr.net
Отримано: 20 жовтня 2025; Виправлено: 23 лютого 2026;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
Відомо, що похідні 1,4-нафтохінону є основою широкого спектра лікарських засобів із різноманітною біологічною активністю. У цьому контексті особливий інтерес викликає новосинтезована сполука цієї групи – (11-(фуран-2-іл)-9-гідрокси-3,11-дигідро-2H-бензо[6,7]тіохромено[2,3-d] тіазол-2,5,10-тріон), відома під лабораторним шифром Les-6400, з огляду на її потенційні лікоподібні властивості. Метою дослідження було визначення параметрів глутатіонової ланки антиоксидантної системи в ізольованих лімфоцитах периферичної крові за дії Les-6400. У дослідженні використовували сапонін-пермеабілізовані лімфоцити зі зразків крові здорових чоловіків-добровольців віком 20–44 років. Показано достовірне дозозалежне зростання процесів перекисного окислення ліпідів у лімфоцитах крові за дії Les-6400 у концентраціях 10–5–10–3 М. За досліджуваних концентрацій впливу Les-6400 на вміст GSH не спостерігалося, тоді як у діапазоні концентрацій 10–4–10–3 М активність глутатіонових антиоксидантних ензимів достовірно змінювалась: активність глутатіонпероксидази і глутатіонредуктази була підвищена, тоді як активність глутатіон-S-трансферази була знижена. Таким чином, сполука Les-6400 суттєво впливає на про-/антиоксидантний статус лімфоцитів крові.
Рівень фактора фон Віллебранда у плазмі крові пацієнтів на ранніх стадіях відновлення після атеротромботичного інсульту
О. Я. Михалойко*, В. А. Гриб, І. Я. Михалойко
Івано-Франківський національний медичний університет, Івано-Франківськ, Україна;
*e-mail: myhalojko@i.ua
Отримано: 21 листопада 2025; Виправлено: 23 лютого 2026;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
Атеротромботичний ішемічний інсульт залишається провідною причиною інвалідності та смертності. Пошук біомаркерів його рецидиву є ключовим завданням сучасної судинної неврології. Фактор фон Віллебранда (vWF), мультимерний глікопротеїн, що зв’язує тромбоцити з пошкодженою судиною, вважається маркером ендотеліальної дисфункції та активності тромбоцитів. Метою дослідження була оцінка рівня фактора фон Віллебранда в плазмі крові пацієнтів на ранніх стадіях відновлення після атеротромботичного інсульту. Було обстежено 200 пацієнтів віком 60,42 ± 7,40 років із атеротромботичним ішемічним інсультом та 50 осіб із контрольної групи. Проспективне спостереження проводилося протягом 12 місяців для реєстрації рецидивів інсультів. Неврологічний дефіцит оцінювали за допомогою шкали інсульту Національного інституту здоров’я, а результати інтерпретували відповідно до загальноприйнятої градації важкості інсульту. Рівень vWF визначали за допомогою світлопропускаючого аналізу на лазерному агрегометрі. Отримані дані показали, що рівень фактора фон Віллебранда (ФВ) у ранньому періоді одуження зростав паралельно зі збільшенням тяжкості захворювання до 137,7, 155,7 та 169,7% у групах із легким, середнім та тяжким інсультом відповідно, порівняно з контрольним показником 95,3%. У пацієнтів із найвищим рівнем ФВ (>170%) рецидивні ішемічні інсульти реєструвалися у половині випадків. Ці результати свідчать про клінічну значущість та прогностичну цінність фактора фон Віллебранда, зокрема, для виявлення пацієнтів із високим ризиком рецидивних судинних катастроф, що потребують посилених заходів вторинної профілактики.
Цитокіновий профіль нирок у щурів з експериментальною гіпергомоцистеїнемією
А. С. Сербін, Т. В. Коваль*, О. І. Харченко,
Л. І. Кот, Т. Р. Андрійчук
ННЦ «Інститут біології та медицини»,
Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
*e-mail: kovaltanya@knu.ua
Отримано: 19 січня 2026; Виправлено: 29 січня 2026;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
Гіпергомоцистеїнемія (ГГЦ) є системним метаболічним розладом, який супроводжується порушенням функції нирок. Нирки відіграють ключову роль у кліренсі гомоцистеїну (ГЦ) із системного кровотоку та є однією з основних мішеней метаболічних порушень, асоційованих із підвищеним рівнем ГЦ. Запалення розглядається як один із провідних механізмів ушкодження ниркової тканини, індукованого ГЦ, проте вікові особливості цитокінового профілю нирок за умов ГГЦ залишаються недостатньо вивченими. Метою дослідження було оцінити рівень про- та протизапальних цитокінів у нирках щурів різного віку за умов експериментальної ГГЦ. У дослідженні використовували нелінійних щурів-самців, розділених на групи молодих (один місяць) та дорослих (шість місяців) тварин із ГГЦ, а також групи контрольних тварин відповідні віку. ГГЦ індукували щоденним внутрішньошлунковим введенням D,L-гомоцистеїнтіолактону (200 мг·кг-1 маси тіла) впродовж восьми тижнів. Наприкінці експериментального періоду нирки вилучали для подальшої гомогенізації. Рівні цитокінів IL-1β, IL-4, IL-6, IL-8, IL-10, TNF-α та IFN-γ визначали за допомогою ELISA. Встановлено, що рівень протизапального цитокіну IL-10 у нирках знижувався в обох вікових групах тварин із ГГЦ порівняно з контрольними значеннями. У молодих щурів із ГГЦ виявлено підвищенним рівень прозапальних цитокінів IL-1β, IL-6 та TNF-α, тоді як у дорослих щурів із ГГЦ спостерігалося зниження рівня IL-6 та TNF-α порівняно з контрольною групою тварин того ж віку. Отримані результати свідчать, що ГГЦ індукує зміни профілю цитокінів у нирках, які залежать від віку тварин.
Стрес ендоплазматичного ретикулума по-різному змінює вплив гіпоксії на експресію генів PSAT1 та цикліну D1 у нормальних астроцитах і клітинах гліобластоми
Ю. М. Вілецька*, М. Ю. Слюсар, А. І. Абрамчук, O. В. Галкін,
О. О. Ратушна, О. Я. Лузіна, О. Г. Мінченко
Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна Національної академії наук України, Київ;
*e-mail: yulya.viletska@ukr.net
Отримано: 19 вересня 2025; Виправлено: 13 жовтня 2025;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
Взаємодія стресу ендоплазматичного ретикулума (ЕР) та гіпоксії у прогресуванні гліобластом та інших злоякісних пухлин вивчена ще недостатньо. Показано, що PSAT1, як фосфосерин амінотрансфераза, що реагує на стрес ЕР, так і циклін D1 беруть участь у прогресії пухлини та хіміорезистентності. Отже, метою цього дослідження було з’ясувати вплив стресу ендоплазматичного ретикулума на експресію генів PSAT1 та CCND1 (циклін D1) у нормальних астроцитах людини лінії NHA/TS та клітинах гліобластоми U87MG. Гіпоксію створювали за допомогою інгібітора пролілгідроксилази HIF1A диметилоксалілгліцину. Тунікаміцин та тапсигаргін використовували для індукції стресу ендоплазматичного ретикулума. Експресію PSAT1 та цикліну D1 досліджували за допомогою кількісної зворотної ПЛР у реальному часі. Було встановлено, що гіпоксія та тунікаміцин мали подібний супресивний вплив на експресію PSAT1 та CCND1 у нормальних астроцитах, але збільшували експресію обох генів у клітинах гліобластоми. Тапсигаргін посилював експресію PSAT1 в обох клітинних лініях, але пригнічував експресію CCND1 у нормальних астроцитах без будь-якого впливу на його експресію в клітинах гліобластоми. Гіпоксія змінювала ефект тунікаміцину та тапсигаргіну, коли ці індуктори стресу ЕР поєднувалися з гіпоксією, але по-різному в нормальних клітинах та клітинах гліобластоми. Ці результати вказують на те, що взаємозв’язок між гіпоксією та стресом ЕР у контролі експресії досліджуваних генів відрізняється в нормальних та пухлинних клітинах.
Інгібування ліпази підшлункової залози людини аспірином: in silico дослідження
R. T. Altaee, M. G. Aldabbagh, O. Y. Al‑Abbasy
Department of Chemistry, College of Education for Pure Sciences, University of Mosul, Iraq;
e-mail: chem.omar1978@uomosul.edu.iq
Отримано: 09 січня 2026; Виправлено: 29 січня 2026;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
Надмірне накопичення жирової тканини є характерною ознакою ожиріння та критичним фактором у розвитку численних медичних проблем. Панкреатична ліпаза (PLase), яка контролює всмоктування жирів у кишківнику, стала важливим таргетним об’єктом у терапії проти ожиріння. Метою цього дослідження було оцінити потенційні ефекти аспірину як інгібітора PLase та засобу для схуднення у порівнянні з широко використовуваним препаратом проти ожиріння Xenical. Панкреатичну ліпазу із плазми крові чоловіків-добровольців із ожирінням було очищено у 28,5 раза за допомогою іонообмінної хроматографії. Активність ензиму оцінювали з використанням p-нітрофенілбутирату як субстрату. Кінетичний аналіз дії аспірину на активність очищеного ензиму показав механізм конкурентного інгібування з Ki 24,3 мМ. Дослідження in vivo проводили на 20 самцях щурів лінії Wistar, рандомно розділених на чотири рівні групи: 1 – контроль; 2 – отримували дієту з високим вмістом жирів (HFD) протягом 12 тижнів; 3 –HFD та пероральний прийом ксенікалу (10 мг/кг маси тіла щодня); 4 – HFD та пероральний прийом аспірину (14,4 мг/кг маси тіла щодня). У групі HFD спостерігали збільшення маси тіла та підвищену активність PLase у плазмі порівняно з контролем. Терапія аспірином та ксенікалом призвела до значного зниження маси тіла та активності PLase порівняно з щурами HFD, які не отримували аспірин чи ксенікал. Молекулярний докінг зв’язування протеїну 1, панкреатичної ліпази людини (PDB ID: 2PPL), виявило значення енергії зв’язування (ΔG) 5,4 та -4,4 ккал/моль, відповідно, що вказує на більш сильну взаємодію протеїну з аспірином порівняно з ксенікалом. Це комбіноване дослідження підтверджує висновок, що аспірин має перспективи стати новим засобом проти ожиріння.