О. П. Матишевська*, М. В. Григор’єва, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко

Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: matysh@yahoo.com

Отримано: 28 жовтня 2024; Виправлено: 18 листопада 2024;
Затверджено: 21 листопада 2024; Доступно онлайн: 17 грудня 2024

Розумна, але бідна нью-йоркська дівчина, яку батьки бачили в майбутньому лише як вчительку, Розалін Ялоу після закінчення школи в 1937 році вступила до виключно жіночого коледжу Хантер і була першою жінкою з дипломом фізика, коли бути жінкою, а тим більше єврейкою, було серйозною перешкодою для успіху. Незважаючи на те, що її називали дещо агресивною та високолобою, вона стала першою жінкою-студенткою на фізичному факультеті Університету Іллінойсу, єдиною жінкою серед 400 членів інженерного факультету Коледжу­, а після отримання докторського ступеня – єдиною жінкою-інженером в Телекомунікаційній лабораторії Бронкса. До 1950 року вона заснувала радіоізотопну лабораторію в лікарні ветеранів Бронкса, одну з перших у Сполучених Штатах. У співпраці з доктором медичних наук Соломоном Берсоном, дослідницьке партнерство з яким тривало 22 роки, Ялоу досліджувала метаболізм міченого 131I-інсуліну у хворих на цукровий діабет. Розалін Ялоу не лише вперше продемонструвала продукування антитіл проти такого маленького протеїну, але й вперше розробила радіоімунологічний аналіз (RIA) для вимірювання концентрації інсуліну в крові пацієнта без потрапляння радіоактивності в організм. Цей революційний метод почав широко використовуватися в усьому світі для вимірювання різноманітних біологічних речовин. У 1977 р. Розалін Ялоу була удостоєна Нобелівської премії з фізіології та медицини «за розробку радіоімунних аналізів пептидних гормонів». В огляді розповідається про наукову кар’єру та життєвий шлях цієї незвичайної жінки.