Tag Archives: жирова тканина
Eфект застосування N-стеароїлетаноламіну на індуковані дієтою і старінням зміни у рівні ліпопротеїнів, адипонектину та холестерол-фосфоліпідній композиції адипоцитів щурів
О. С. Ткаченко*, Г. В. Косякова
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ Україна;
*e-mail: 888oksana.tkachenko@gmail.com
Отримано: 26 січня 2024; Виправлено: 19 березня 2024;
Затверджено: 19 березня 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024
Адипонектин – це адипокін, який секретується жировою тканиною, впливає на метаболізм ліпопротеїнів, зменшує інсулінорезистентність. Відомо, що його рівень знижується при ожирінні та серцевосудинних захворюваннях. Фосфоліпіди та холестерол – це основні компоненти клітинної мембрани, що відіграють ключову роль в акумулюючій та секреторній функціях адипоцитів. N-стеароїлетаноламін (NSE) – це мінорний ліпід, що впливає на ліпідну композицію клітинних мембран. Мета нашого дослідження – дослідити рівень адипонектину та холестеролу в складі ліпопротеїнів низької та високої щільності і холестерол-фосфоліпідну композицію адипоцитів у щурів різного віку (10 та 24 місяці) з індукованим високожировою дієтою ожирінням та ефект NSE на зазначені параметри. Показано, що старіння та хронічне навантаження насиченими жирами приводять до ожиріння, що супроводжується порушенням толерантності до глюкози, проявом дисліпідемії та зміною рівня адипонектину в плазмі крові щурів двох вікових груп. Тривала високожирова дієта призводила до зниження рівня адипонектину в плазмі крові та зростання вмісту холестерину в адипоцитах у щурів різного віку. У молодих щурів спостерігалося значне підвищення рівня холестеролу у складі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-Хол) і ключових фосфоліпідів адипоцитів (фосфатидилхоліну, фосфатидилетаноламіну, сфінгомієліну та лізофосфатидилхоліну), у той же час таких змін не виявлено у тварин старшої вікової групи. Зменшення вмісту аніонних фосфоліпідів (фосфатидилінозитол + фосфатидилсерин) також було показано у 10-місячних щурів, які утримувались на високожировій дієті порівняно з контрольними тваринами. Введення NSE позитивно вплинуло на нормалізацію рівня адипонектину в обох вікових групах. Також застосування NSE суттєво вплинуло на зниження рівня ЛПНЩ-Хол та зростання концентрації холестеролу у складі ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ-Хол) у плазмі крові 10-місячних щурів, а також на фосфоліпідний склад молодих щурів із ожирінням та відновлення аніонної фосфоліпідної компоненти в адипоцитах щурів віком 24-місяці. Позитивний вплив NSE на досліджувані параметри, дозволяє розглядати його як перспективний засіб для корекції дієт-індукованих та пов’язаних зі старінням метаболічних розладів, які провокують розвиток серцево-судинних захворювань.
Стромально-васкулярна фракція жирової тканини як альтернативне джерело клітинного матеріалу для регенеративної медицини
А. С. Султанова, О. Я. Беспалова, О. Ю. Галкін
Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»;
e-mail: tmb@kpi.ua
Отримано: 06 серпня 2020; Затверджено: 17 грудня 2020
Жирова тканина є найзручнішим джерелом клітинного матеріалу для регенеративної медицини, оскільки вона може бути отримана в значній кількості шляхом косметичної ліпосакції, ліпоаспірації або шляхом ексцизії жирових відкладень. До складу жирової тканини входять адипоцити, а також клітини, що є складовими гетерогенної стромально-васкулярної фракції (stromal-vascular fraction, SVF), з якої можна виділити різні популяції клітин. Серед них найважливішою для регенеративної медицини є популяція стовбурових клітин адипозної тканини (adipose-derived stem cells, ADSC). SVF можна відносно легко отримати із жирової тканини (ця тканина є альтернативою кістковому мозку як джерело стовбурових клітин) і використати для лікування різних патологій. Результати досліджень показали, що SVF не тільки має схожий до ADSC терапевтичний ефект, але в деяких випадках є навіть ефективнішим. В огляді розглянуто основні методи одержання та клітинний склад SVF, потенціал застосування в клінічній медицині, основні переваги перед іншими джерелами клітинного матеріалу для регенеративної медицини, зокрема, перед ADSC, що культивуються in vitro.
Резистентність до інсуліну в підлітків та дорослих чоловіків з ожирінням модифікує експресію генів, що мають відношення до проліферації
O. Г. Мінченко1, Ю. М. Вілецька1, Д. O. Мінченко1,2, В. В. Давидов3
1Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: ominchenko@yahoo.com;
2Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця, Київ, Україна;
3ДЗ «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України», Харків
Отримано: 11 грудня 2018; Затверджено: 14 березня 2019
Вивчено експресію генів HSPA5, MEST, SLC1A3, PDGFC та ADM у крові і підшкірній жировій тканині підлітків та дорослих чоловіків з ожирінням за умов наявності або відсутності резистентності до інсуліну. Встановлено, що в крові підлітків з ожирінням без ознак резистентності до інсуліну рівень експресії генів SLC1A3, HSPA5, MEST та PDGFC істотно збільшувався, але розвиток резистентності до інсуліну призводив до зниження рівня експресії цих генів за винятком гена HSPA5 у разі порівняння як з контрольною групою, так і з групою підлітків з ожирінням без ознак резистентності до інсуліну. В той самий час рівень експресії гена ADM в підлітків з ожирінням без ознак резистентності до інсуліну істотно не змінювався, а розвиток резистентності до інсуліну призводив до зниження рівня експресії цього гена. У підшкірній жировій тканині дорослих чоловіків з ожирінням за умов відсутності резистентності до інсуліну рівень експресії гена SLC1A3 знижувався, а генів ADM, MEST і HSPA5 – збільшувався. Також було показано, що розвиток резистентності до інсуліну в чоловіків з ожирінням змінював рівень експресії лише генів ADM та SLC1A3. Результати дослідження продемонстрували, що резистентність до інсуліну в підлітків та дорослих чоловіків з ожирінням асоціюється із специфічними змінами в експресії генів, які пов’язані з проліферацією і розвитком ожиріння та резистентності до інсуліну, а також зі стресом ендоплазматичного ретикулума, і зумовлюють розвиток ускладнень ожиріння.
Вплив N-стеароїлетаноламіну на вміст вільного холестеролу та індивідуальних фосфоліпідів в адипоцитах щурів з індукованою ожирінням інсулінорезистентністю
О. С. Дзюба, Є. А. Гудзь, Г. В. Косякова, Т. М. Горідько, В. М. Клімашевський, Н. М. Гула
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: oksana.dziuba86@gmail.com
Ожиріння часто призводить до інсулінорезистентності (ІР) та розвитку цукрового діабету 2-го типу. Зниження чутливості до інсуліну розвивається внаслідок порушень в шляхах сигналювання інсуліну, й доведено, що інсулінорезистентність виникає і в жировій тканині, супроводжуючись дисліпідемією. В цій роботі методами тонкошарової та газорідинної хроматографії ми дослідили вплив N-стеароїлетаноламіну на вміст вільного холестеролу та індивідуальних фосфоліпідів в адипоцитах щурів з індукованою ожирінням інсулінорезистентністю. Одержані результати показали, що рівень вільного холестеролу значно підвищувався в адипоцитах ІР-щурів порівняно з контрольними. Аналіз фосфоліпідного складу засвідчив зменшення вмісту фосфатидилхоліну та сумарної кількості фосфатидилінозитолу й фосфатидилсерину в адипоцитах ІР-тварин, в той час як кількість лізофосфатидилхоліну, сфінгомієліну та фосфатидилетаноламіну збільшувалася в групі ІР-щурів порівняно з контрольною. Застосування N-стеароїлетаноламіну спричинювало вірогідне зниження вільного холестеролу та мало позитивний ефект на нормалізацію фосфоліпідної композиції адипоцитів. Одержані дані є підставою розглядати N-стеароїлетаноламін як сполуку, перспективну для подальшого дослідження її дії за різних патологічних станів.