Tag Archives: Нобелівська премія
Крістіана Нюссляйн-Фольхард: від генетики дрозофіли до відкриття генетичного контролю ембріонального розвитку
М. В. Григор’єва*, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ
*e-mail: mvgrigorieva@biochem.kiev.ua
Отримано: 27 жовтня 2025; Виправлено: 21 листопада 2025;
Затверджено: 28 листопада 2025; Доступно онлайн: 23 грудня 2025
У статті представлено Крістіану Нюссляйн-Фольхард – видатну дослідницю в галузі генетики та біології розвитку, чиї роботи допомогли зрозуміти, як гени в заплідненій яйцеклітині формують ембріон. Коли Нюссляйн-Фольхард і її колеги розпочали експерименти з Drosophila melanogaster, ця модельна система вже широко використовувалася в генетичних дослідженнях. Проте її підхід був інноваційним: вона не просто спостерігала за мутаціями, а систематично індукувала їх тисячі, щоб визначити, які гени контролюють розвиток організму на найраніших етапах. Дослідження Крістіани Нюссляйн-Фольхард показали, що розвиток живих організмів визначається конкретними генами, які можна ідентифікувати, вивчати й навіть модифікувати. У 1995 році вона отримала Нобелівську премію з фізіології або медицини разом з Еріком Вішаусом та Едвардом Б. Льюїсом за відкриття генетичних механізмів контролю ембріонального розвитку. Це стало поворотним моментом у біології розвитку: згодом подібні гени були знайдені у жаб, риб, мишей – і навіть у людини, що переконливо продемонструвало еволюційну спільність генетичних шляхів, які визначають морфогенез.
На перетині історії та сучасності: системний аналіз Нобелівських премій у дослідженнях Відділу науково-інформаційних та інноваційних досліджень
С. В. Комісаренко, В. М. Данилова*, О. П. Матишевська, М. В. Григор’єва
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: valdan@ biochem.kiev.ua
Отримано: 10 жовтня 2025; Виправлено: 28 жовтня 2025;
Затверджено: 30 жовтня 2025; Доступно онлайн: 02 грудня 2025
Представлено результати системних історико-наукознавчих досліджень проривних досягнень лауреатів Нобелівської премії в галузях хімії, фізіології та/або медицини. Аналіз охоплює увесь період існування цієї найпрестижнішої наукової відзнаки – від часу її заснування до сьогодення – і дозволяє визначити та оцінити вплив нобелівських відкриттів на розвиток сучасних знань і технологій. Особливу увагу приділено їхній ролі у розвитку медико-біологічних наук, або наук про життя, зокрема біохімії, молекулярної біології, імунології, генетики, генної інженерії та молекулярної медицини. Здійснений аналіз сприяє виробленню стратегії подальшого прогресу та визначенню пріоритетних напрямів у сфері медико-біологічних досліджень, а також забезпечує більш глибоке розуміння еволюції наукового знання в цілому.
Неоспівана героїня науки: Барбара МакКлінток, яка в 1983 році отримала Нобелівську премію з фізіології та медицини за відкриття мобільних генетичних елементів
О. П. Матишевська*, М. В. Григор’єва, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: matysh@yahoo.com
Отримано: 17 липня 2025; Виправлено: 25 серпня 2025;
Затверджено: 12 вересня 2025; Доступно онлайн: 18 вересня 2025
У 1983 році американська ботанік і цитогенетик Барбара МакКлінток, одна з найбільш самобутніх постатей сучасної науки, стала першою жінкою-науковицею, яка отримала Нобелівську премію з фізіології та медицини одноосібно. Її дослідження, виконані ще у 1930‑х роках, задовго до розшифрування структури ДНК, включали створення першої генетичної карти десяти хромосом, що складають гаплоїдний набір мікроспор кукурудзи, а також цитологічне визначення розташування генів в окремих хромосомах. Два явища, з якими назавжди пов’язане ім’я Барбари МакКлінток – це кросинговер і транспозони. Її відкриття про те, що хромосоми можуть обмінюватися ділянками під час обміну генами, підтвердило теорію спадковості Моргана. Досліди 1940–1950‑х років із фенотипами гібридних зерен кукурудзи привели її до концепції, що генетичні елементи, які вона назвала «Дисоціація» і «Активатор» можуть переміщувати та регулювати роботу генів, інгібуючи або модулюючи їхню дію. Її революційні відкриття випереджали свій час, суперечили усталеній концепції стабільного геному та зустріли скептицизм і протидію. Лише значно пізніше наукова спільнота прийняла її ідеї щодо мобільних генетичних елементів, і це було визнанням, яке вона цінувала, але ніколи не прагнула здобути. МакКлінток вважала геном високочутливим органом, який реагує на несподівані події, часто шляхом реструктуризації геному, що вчені досі намагаються зрозуміти. У цьому огляді проаналізовано науковий шлях і здобутки Барбари МакКлінток.
Новий підхід до створення ліків – історія успіху лауреатки Нобелівської премії Гертруди Еліон
М. В. Григор’єва*, Т. М. Петренко, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімїї ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: mvgrigorieva@biochem.kiev.ua
Отримано: 24 грудня 2024; Виправлено: 14 лютого 2024;
Затверджено: 21 лютого 2025; Доступно онлайн: 03 березня 2025
Гертруда Еліон – одна з найвидатніших фігур у світі науки XX століття. У 1988 році її досягнення у сфері фармакології були визнані на найвищому рівні – вона стала лауреаткою Нобелівської премії з фізіології та медицини. Разом із Джорджем Гітчингсом і сером Джеймсом Блеком вона отримала цю нагороду «за їхні відкриття важливих принципів медикаментозного лікування» – принципів, які привели до розробки нових ліків. Її методи відрізнялися нетрадиційним підходом: вона прагнула створювати ліки, які вибірково впливають на хвороботворні клітини, мінімізуючи побічні ефекти. Її дослідження проклали шлях до концепції, яку ми сьогодні називаємо таргетною терапією. Все життя Еліон – це історія успіху науковиці, яка завдяки своїй невпинній праці та відданості науці досягла блискучих результатів. Ця стаття знайомить з життям і відкриттями Гертруди Еліон та пояснює, чому її робота досі актуальна для сучасної медицини.
Рита Леві-Монтальчині: видатний геній, який надихає покоління
М. В. Григор’єва*, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: mvgrigorieva@biochem.kiev.ua
Отримано: 22 жовтня 2024; Виправлено: 14 листопада 2024;
Затверджено: 21 листопада 2024; Доступно онлайн: 17 грудня 2024
Рита Леві-Монтальчині, відомий нейробіолог і блискуча вчена, залишила незабутній слід у науці. Вона увійшла в історію не лише завдяки своїм новаторським дослідженням, але й як особистість із надзвичайним життєвим шляхом. Її сміливість, наполегливість та рішучість надихають нові покоління науковців і особистостей. Рита Леві-Монтальчині стала символом успіху у світі науки, де панують чоловіки. У 1986 р. її спільна робота з біохіміком Стенлі Коеном була удостоєна Нобелівської премії з фізіології та медицини за дослідження «факторів росту», а саме фактора росту нервів (NGF) і епідермального фактора росту (EGF). Це відкриття докорінно змінило наше уявлення про розвиток нервової системи та заклало основу для розуміння багатьох неврологічних захворювань.
Радіоімунологічний аналіз і революція в медичних дослідженнях: лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини (1977) Розалін Ялоу – вчений із бойовим духом
О. П. Матишевська*, М. В. Григор’єва, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: matysh@yahoo.com
Отримано: 28 жовтня 2024; Виправлено: 18 листопада 2024;
Затверджено: 21 листопада 2024; Доступно онлайн: 17 грудня 2024
Розумна, але бідна нью-йоркська дівчина, яку батьки бачили в майбутньому лише як вчительку, Розалін Ялоу після закінчення школи в 1937 році вступила до виключно жіночого коледжу Хантер і була першою жінкою з дипломом фізика, коли бути жінкою, а тим більше єврейкою, було серйозною перешкодою для успіху. Незважаючи на те, що її називали дещо агресивною та високолобою, вона стала першою жінкою-студенткою на фізичному факультеті Університету Іллінойсу, єдиною жінкою серед 400 членів інженерного факультету Коледжу, а після отримання докторського ступеня – єдиною жінкою-інженером в Телекомунікаційній лабораторії Бронкса. До 1950 року вона заснувала радіоізотопну лабораторію в лікарні ветеранів Бронкса, одну з перших у Сполучених Штатах. У співпраці з доктором медичних наук Соломоном Берсоном, дослідницьке партнерство з яким тривало 22 роки, Ялоу досліджувала метаболізм міченого 131I-інсуліну у хворих на цукровий діабет. Розалін Ялоу не лише вперше продемонструвала продукування антитіл проти такого маленького протеїну, але й вперше розробила радіоімунологічний аналіз (RIA) для вимірювання концентрації інсуліну в крові пацієнта без потрапляння радіоактивності в організм. Цей революційний метод почав широко використовуватися в усьому світі для вимірювання різноманітних біологічних речовин. У 1977 р. Розалін Ялоу була удостоєна Нобелівської премії з фізіології та медицини «за розробку радіоімунних аналізів пептидних гормонів». В огляді розповідається про наукову кар’єру та життєвий шлях цієї незвичайної жінки.
Феномен Герті Корі: перша жінка – лауреатка Нобелівської преміі в галузі фізіології та медицини
В. М. Данилова*, М. В. Григор’єва, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: valdan@biochem.kiev.ua
Отримано: 08 червня 2024; Виправлено: 08 липня 2024;
Затверджено: 25 липня 2024; Доступно онлайн: 04 вересня 2024
Герті Корі – перша жінка, яка отримала Нобелівську премію в галузі фізіології і медицини, перша жінка – нобеліантка в Сполучених Штатах і третя жінка – нобеліантка в усьому світі після Марії Кюрі-Склодовської та її доньки Ірен Жоліо-Кюрі. Феномен Герті Корі полягає в тому, що шлях до визнання її наукових здобутків був досить довгим і непростим, проте вона його подолала завдяки своїм феноменальним здібностям і стійкому характеру. Нобелівську премію з фізіології та медицини 1947 року з простим і коротким формулюванням «за відкриття процесу каталітичного перетворення глікогену» вона отримала разом зі своїм чоловіком і незмінним співробітником Карлом Корі. Це відкриття, на думку Нобелівського комітету, є одним із найвидатніших досягнень біохімії.
Двічі лауреат нобелівської премії: Фредерік Сенгер – батько геноміки
Т. В. Данилова1*, С. В. Комісаренко2
1Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ;
*e-mail: danilova_tv@ukr.net;
2Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: svk@biochem.kiev.ua
Отримано: 02 лютого 2021; Затверджено: 23 квітень 2021
У статті представлено короткий огляд основних етапів життєвої та наукової діяльності Фредеріка Сенгера – єдиної людини, яка двічі отримала Нобелівську премію з хімії (1958, 1980). Його роботи з вивчення структури протеїнів, особливо інсуліну, та встановлення послідовностей основ у нуклеїнових кислотах справили величезний вплив на розвиток біохімії і, зокрема, на розвиток нової наукової галузі – молекулярної біології. Його методи визначення первинної структури біомакромолекул допомогли біохімікам і молекулярним біологам встановити структуру багатьох протеїнів і нуклеїнових кислот і заклали підвалини генної інженерії.
Народжені в Україні лауреати Нобелівської премії: Ілля Мечников, Зельман Ваксман, Роалд Гоффман і Жорж Шарпак
Т. В. Данилова1, С. В. Комісаренко2
1Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ;
e-mail: danilova_tv@ukr.net;
2Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: svk@biochem.kiev.ua
Отримано: 05 лютого 2018; Затверджено: 14 березня 2019
Наша країна ще не отримала визнання від Нобелівського комітету, проте деякі лауреати Нобелівської премії народилися на території, яка належить сучасній Україні. Серед них батько клітинного вродженого імунітету Ілля Мечников; відомий мікробіолог і біохімік Зельман Ваксман, чиї дослідження привели до відкриття стрептоміцину; видатний хімік, поет і драматург Роалд Гоффман і славетний фізик Жорж Шарпак, який розробив і вдосконалив детектори елементарних частинок, зокрема багатодротову пропорційну камеру. У цій статті представлено короткий огляд основних етапів їхньої наукової діяльності.
Внесок Нобелівських лауреатів початку ХХ ст. в розвиток молекулярної імунології: Е. Берінг, І. І. Мечников, П. Ерліх, Ш. Ріше, Ж. Борде, К. Ландштейнер
В. М. Данилова, Р. П. Виноградова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: valdan@biochem.kiev.ua
Досягнення вчених-імунологів часто визнавалися найвагомішими в галузі медицини і фізіології, оскільки імунна система є дуже важливою для організму, а вивчення принципів його функціонування має фундаментальне значення для профілактики (вакцинація), діагностики і терапії багатьох захворювань. В цій статті йдеться про тих вчених початку ХХ ст., які отримали найпрестижнішу наукову нагороду – Нобелівську премію в галузі медицини і фізіології і які заклали підвалини імунології як науки. Так, у 1901 р. першу Нобелівську премію одержав Е. Берінг «за роботу із сироваткової терапії, головним чином за її використання для лікування дифтерії, що відкрило нові шляхи в медичній науці і дало в руки лікарів звитяжну зброю проти хвороби і смерті»; у 1908 р. І. Мечников і П. Ерліх одержали Нобелівську премію з медицини та фізіології за створення клітинно-гуморальної теорії імунітету; у 1913 р. – Ш. Ріше – «на знак визнання його робіт з анафілаксії»; у 1919 р. – Ж. Борде – «за відкриття, пов’язані з імунітетом (роль комплементу, механізми преципітації, аглютинації…»; у 1930 р. – К. Ландштейнер – «за відкриття груп крові людини». Ці роботи дали поштовх для розвитку сучасної молекулярної імунології – науки про організацію і роботу імунної системи, яка є ефективним бар’єром у розпізнаванні і відокремленні в живому організмі «чужого» від «свого».