Tag Archives: Нобелівська премія
Новий підхід до створення ліків – історія успіху лауреатки Нобелівської премії Гертруди Еліон
М. В. Григор’єва*, Т. М. Петренко, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімїї ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: mvgrigorieva@biochem.kiev.ua
Отримано: 24 грудня 2024; Виправлено: 14 лютого 2024;
Затверджено: 21 лютого 2025; Доступно онлайн: 03 березня 2025
Гертруда Еліон – одна з найвидатніших фігур у світі науки XX століття. У 1988 році її досягнення у сфері фармакології були визнані на найвищому рівні – вона стала лауреаткою Нобелівської премії з фізіології та медицини. Разом із Джорджем Гітчингсом і сером Джеймсом Блеком вона отримала цю нагороду «за їхні відкриття важливих принципів медикаментозного лікування» – принципів, які привели до розробки нових ліків. Її методи відрізнялися нетрадиційним підходом: вона прагнула створювати ліки, які вибірково впливають на хвороботворні клітини, мінімізуючи побічні ефекти. Її дослідження проклали шлях до концепції, яку ми сьогодні називаємо таргетною терапією. Все життя Еліон – це історія успіху науковиці, яка завдяки своїй невпинній праці та відданості науці досягла блискучих результатів. Ця стаття знайомить з життям і відкриттями Гертруди Еліон та пояснює, чому її робота досі актуальна для сучасної медицини.
Рита Леві-Монтальчині: видатний геній, який надихає покоління
М. В. Григор’єва*, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: mvgrigorieva@biochem.kiev.ua
Отримано: 22 жовтня 2024; Виправлено: 14 листопада 2024;
Затверджено: 21 листопада 2024; Доступно онлайн: 17 грудня 2024
Рита Леві-Монтальчині, відомий нейробіолог і блискуча вчена, залишила незабутній слід у науці. Вона увійшла в історію не лише завдяки своїм новаторським дослідженням, але й як особистість із надзвичайним життєвим шляхом. Її сміливість, наполегливість та рішучість надихають нові покоління науковців і особистостей. Рита Леві-Монтальчині стала символом успіху у світі науки, де панують чоловіки. У 1986 р. її спільна робота з біохіміком Стенлі Коеном була удостоєна Нобелівської премії з фізіології та медицини за дослідження «факторів росту», а саме фактора росту нервів (NGF) і епідермального фактора росту (EGF). Це відкриття докорінно змінило наше уявлення про розвиток нервової системи та заклало основу для розуміння багатьох неврологічних захворювань.
Радіоімунологічний аналіз і революція в медичних дослідженнях: лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини (1977) Розалін Ялоу – вчений із бойовим духом
О. П. Матишевська*, М. В. Григор’єва, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: matysh@yahoo.com
Отримано: 28 жовтня 2024; Виправлено: 18 листопада 2024;
Затверджено: 21 листопада 2024; Доступно онлайн: 17 грудня 2024
Розумна, але бідна нью-йоркська дівчина, яку батьки бачили в майбутньому лише як вчительку, Розалін Ялоу після закінчення школи в 1937 році вступила до виключно жіночого коледжу Хантер і була першою жінкою з дипломом фізика, коли бути жінкою, а тим більше єврейкою, було серйозною перешкодою для успіху. Незважаючи на те, що її називали дещо агресивною та високолобою, вона стала першою жінкою-студенткою на фізичному факультеті Університету Іллінойсу, єдиною жінкою серед 400 членів інженерного факультету Коледжу, а після отримання докторського ступеня – єдиною жінкою-інженером в Телекомунікаційній лабораторії Бронкса. До 1950 року вона заснувала радіоізотопну лабораторію в лікарні ветеранів Бронкса, одну з перших у Сполучених Штатах. У співпраці з доктором медичних наук Соломоном Берсоном, дослідницьке партнерство з яким тривало 22 роки, Ялоу досліджувала метаболізм міченого 131I-інсуліну у хворих на цукровий діабет. Розалін Ялоу не лише вперше продемонструвала продукування антитіл проти такого маленького протеїну, але й вперше розробила радіоімунологічний аналіз (RIA) для вимірювання концентрації інсуліну в крові пацієнта без потрапляння радіоактивності в організм. Цей революційний метод почав широко використовуватися в усьому світі для вимірювання різноманітних біологічних речовин. У 1977 р. Розалін Ялоу була удостоєна Нобелівської премії з фізіології та медицини «за розробку радіоімунних аналізів пептидних гормонів». В огляді розповідається про наукову кар’єру та життєвий шлях цієї незвичайної жінки.
Феномен Герті Корі: перша жінка – лауреатка Нобелівської преміі в галузі фізіології та медицини
В. М. Данилова*, М. В. Григор’єва, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: valdan@biochem.kiev.ua
Отримано: 08 червня 2024; Виправлено: 08 липня 2024;
Затверджено: 25 липня 2024; Доступно онлайн: 04 вересня 2024
Герті Корі – перша жінка, яка отримала Нобелівську премію в галузі фізіології і медицини, перша жінка – нобеліантка в Сполучених Штатах і третя жінка – нобеліантка в усьому світі після Марії Кюрі-Склодовської та її доньки Ірен Жоліо-Кюрі. Феномен Герті Корі полягає в тому, що шлях до визнання її наукових здобутків був досить довгим і непростим, проте вона його подолала завдяки своїм феноменальним здібностям і стійкому характеру. Нобелівську премію з фізіології та медицини 1947 року з простим і коротким формулюванням «за відкриття процесу каталітичного перетворення глікогену» вона отримала разом зі своїм чоловіком і незмінним співробітником Карлом Корі. Це відкриття, на думку Нобелівського комітету, є одним із найвидатніших досягнень біохімії.
Двічі лауреат нобелівської премії: Фредерік Сенгер – батько геноміки
Т. В. Данилова1*, С. В. Комісаренко2
1Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ;
*e-mail: danilova_tv@ukr.net;
2Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: svk@biochem.kiev.ua
Отримано: 02 лютого 2021; Затверджено: 23 квітень 2021
У статті представлено короткий огляд основних етапів життєвої та наукової діяльності Фредеріка Сенгера – єдиної людини, яка двічі отримала Нобелівську премію з хімії (1958, 1980). Його роботи з вивчення структури протеїнів, особливо інсуліну, та встановлення послідовностей основ у нуклеїнових кислотах справили величезний вплив на розвиток біохімії і, зокрема, на розвиток нової наукової галузі – молекулярної біології. Його методи визначення первинної структури біомакромолекул допомогли біохімікам і молекулярним біологам встановити структуру багатьох протеїнів і нуклеїнових кислот і заклали підвалини генної інженерії.
Народжені в Україні лауреати Нобелівської премії: Ілля Мечников, Зельман Ваксман, Роалд Гоффман і Жорж Шарпак
Т. В. Данилова1, С. В. Комісаренко2
1Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ;
e-mail: danilova_tv@ukr.net;
2Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: svk@biochem.kiev.ua
Отримано: 05 лютого 2018; Затверджено: 14 березня 2019
Наша країна ще не отримала визнання від Нобелівського комітету, проте деякі лауреати Нобелівської премії народилися на території, яка належить сучасній Україні. Серед них батько клітинного вродженого імунітету Ілля Мечников; відомий мікробіолог і біохімік Зельман Ваксман, чиї дослідження привели до відкриття стрептоміцину; видатний хімік, поет і драматург Роалд Гоффман і славетний фізик Жорж Шарпак, який розробив і вдосконалив детектори елементарних частинок, зокрема багатодротову пропорційну камеру. У цій статті представлено короткий огляд основних етапів їхньої наукової діяльності.
Внесок Нобелівських лауреатів початку ХХ ст. в розвиток молекулярної імунології: Е. Берінг, І. І. Мечников, П. Ерліх, Ш. Ріше, Ж. Борде, К. Ландштейнер
В. М. Данилова, Р. П. Виноградова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: valdan@biochem.kiev.ua
Досягнення вчених-імунологів часто визнавалися найвагомішими в галузі медицини і фізіології, оскільки імунна система є дуже важливою для організму, а вивчення принципів його функціонування має фундаментальне значення для профілактики (вакцинація), діагностики і терапії багатьох захворювань. В цій статті йдеться про тих вчених початку ХХ ст., які отримали найпрестижнішу наукову нагороду – Нобелівську премію в галузі медицини і фізіології і які заклали підвалини імунології як науки. Так, у 1901 р. першу Нобелівську премію одержав Е. Берінг «за роботу із сироваткової терапії, головним чином за її використання для лікування дифтерії, що відкрило нові шляхи в медичній науці і дало в руки лікарів звитяжну зброю проти хвороби і смерті»; у 1908 р. І. Мечников і П. Ерліх одержали Нобелівську премію з медицини та фізіології за створення клітинно-гуморальної теорії імунітету; у 1913 р. – Ш. Ріше – «на знак визнання його робіт з анафілаксії»; у 1919 р. – Ж. Борде – «за відкриття, пов’язані з імунітетом (роль комплементу, механізми преципітації, аглютинації…»; у 1930 р. – К. Ландштейнер – «за відкриття груп крові людини». Ці роботи дали поштовх для розвитку сучасної молекулярної імунології – науки про організацію і роботу імунної системи, яка є ефективним бар’єром у розпізнаванні і відокремленні в живому організмі «чужого» від «свого».
Наукові дослідження нобелівського лауреата Еміля Фішера як стартовий майданчик для розвитку біохімії: короткий огляд
Т. В. Данилова1, С. В. Комісаренко2
1Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ;
e-mail: danilova_tv@ukr.net;
2Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: svk@biochem.kiev.ua
Сучасна біохімія і молекулярна біологія були б неможливі без відкриттів в суміжних галузях науки. У цій статті представлено короткий огляд основних етапів наукової діяльності лауреата Нобелівської премії 1902 року в галузі хімії – німецького хіміка Германа Еміля Фішера, одного з провідних хіміків всіх часів. Еміль Фішер був блискучим багатогранним вченим, який залишив свій слід в органічній хімії, фізіології, медицині, дав поштовх розвитку біохімії. Його глибоке проникнення в структуру цукрів, ензимів, протеїнів і пуринів стало відправною точкою для подальшого розвитку біохімії і молекулярної біології. Його внесок в природничі науки був величезним; деякі хімічні реакції та концепції були названі на його честь. Цей видатний вчений був удостоєний низки нагород найвищого гатунку, включаючи й одну з перших Нобелівських премій.
Альфред Бернгард Нобель і нобелівська премія
В. М. Данилова, Р. П. Виноградова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: valdan@biochem.kiev.ua
Про Альфреда Нобеля та його премію написано величезну кількість сторінок різними мовами, але у цій статті ми передусім висвітлили два питання: яким був Альфред Нобель – цей феномен експериментальної хімії, доктор філософії, академік без вищої освіти, засновник фонду для нагородження премією свого імені і що собою являє Нобелівська премія, як її присуджують та який вплив має присудження премії на розвиток саме того напряму науки, який відзначено цією нагородою.
На запитання, чому Нобелівські премії є унікальними і найбільш престижними, можна відповісти так: їх було введено своєчасно і вони визначають принципові історичні зміни в суспільстві. Робота Нобелівського комітету фактично протягом усього року орієнтує вчених, письменників і громадських діячів працювати заради розвитку суспільства, заради загальнолюдського прогресу.