Т. В. Данилова¹*, С. В. Комісаренко²

¹Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, Київ;
*e-mail: danilova_tv@ukr.net;
²Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: svk@biochem.kiev.ua

Отримано: 21 лютого 2021; Затверджено: 01 липня 2022

У ХХІ столітті жоден із вчених не заперечує визначальної ролі серцево-судинної системи та її центрального органу – серця. Розробка сучасних ліків, ефективні тренінгові програми, програми трансплантації серця свідчать про те, що людство не відмовляється від спроб покращити та подовжити життя людини, особливо враховуючи той факт, що найбільшою вбивцею у світі є ішемічна хвороба серця. Найзначніші досягнення в цій галузі отримують найвищу оцінку в науковому середовищі – Нобелівську премію. У 1998 році Нобелівську премію з фізіології та/або медицини присудили Роберту Ферчготту, Луїсу Ігнарро та Феріду Мюраду «за відкриття ролі оксиду азоту як сигнальної молекули в регуляції серцево-судинної системи». Це відкриття спричинило міжнародний бум у дослідженні оксиду азоту. У цій статті представлено короткий огляд основних етапів наукової діяльності Р. Ферчготта, Л. Ігнарро та Ф. Мюрада.