Tag Archives: активація
Вплив органічних розчинників на активність фурину
Т. В. Осадчук1, О. В. Шибирин1, А. В. Семироз1, В. К. Кібірєв1,2
1Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України, Київ;
2Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: osadchuk@bpci.kiev.ua
Фурин належить до сімейства кальцій-залежних серинових пропротеїнконвертаз, які здійснюють перетворення неактивних прекурсорів протеїнів в зрілі поліпептиди. У модельних експериментах ми вивчили вплив на активність ензиму таких органічних розчинників, як ацетон, диметилсульфоксид (ДМСО), діоксан, ізопропанол і етанол. Знайдено, що в присутності ДМСО фурин зберігав свою вихідну активність до 88%, тоді як за наявності ацетону – всього лише до 30%. Встановлено таку послідовність зниження впливу органічних розчинників на фурин: ацетон> ізопропанол> етанол> діоксан> диметилсульфоксид. Досліджено взаємозв’язок між залишковою активністю фурину і такими параметрами розчинника, як діелектрична проникність, відносна полярність, дипольний момент і log P. Виявилося, що величина ефекту органічного розчинника не корелює ні з однією з наведених характеристик. Графіки в координатах Лейдлера-Скетчарда, які відповідно до теорії, мають бути лінійними, не є такими. Все це свідчить про те, що в розглянутій ензимній реакції важливу роль відіграють не тільки електростатичні взаємодії, але і гідрофобні контакти, водневі зв’язки та інші фактори також можуть впливати на каталіз фурином. Це видається актуальним для подальших досліджень у зазначеній області.
Вплив катіонів на активність фурину
Т. В. Осадчук1, О. В. Шибирин1, А. В. Семироз1, О. М. Бондаренко1, В. К. Кібірєв1,2
1Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України, Київ;
e-mail: osadchuk@bpci.kiev.ua;
2Інститут біохімії ім О. В. Палладіна НАН України, Київ
Фурин – найбільше вивчена пропротеїнконвертаза ссавців, здійснює процесинг неактивних попередників протеїнів, перетворюючи їх у біологічно активні поліпептиди. Ми дослідили вплив на активність фурину катіонів таких металів: цезію, стронцію, кадмію, заліза, кобальту та нікелю і показали, що в присутності Са2+ (1 мМ) ці іони здатні активувати фурин, причому положення піку активності залежить від природи іона. Зокрема, для Fe2+ воно спостерігалось за концентрації іона 15 мМ, тоді як для Cd2+, Co2+ та Ni2+ максимальна активність знаходилась при 20 мМ, для Cs+ при 30 мМ і для Sr2+ – 40 мМ. Побудовою графіків у координатах Лайнуївера–Берка за низьких концентрацій катіонів висхідної гілки залежності активності фурину від концентрації іона, здійснена оцінка спорідненості катіонів до фурину. Знайдено, що їх афінність у порівнянні з Са2+ різко зменшена (~ у 18–150 разів). Отже за фізіологічних умов катіони, що вивчалися, не здатні конкурувати з іонами кальцію за фурин і тому в природному середовищі не можуть впливати на його активність.
Вплив продуктів деградації фібрину на фібринолітичний процес
Т. А. Яценко, В. М. Рибачук, О. І. Юсова, С. М. Харченко, Т. В. Гриненко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: topolius@yandex.ua
Лізис фібринового згустку плазміноген/плазміновою системою призводить до утворення низки продуктів деградації фібрину, які вивільнюються в кровотік. Фрагменти фібрину містять у своєму складі специфічні центри зв’язування компонентів фібринолітичної системи і можуть взаємодіяти з ними. У роботі досліджено вплив продуктів деградації фібрину на різні етапи фібринолітичного процесу. Показано, що розчинні високомолекулярні продукти деградації фібрину hmFDPs, фрагменти DDE-комплексу та DD, але не кінцевий продукт Е3, стимулюють реакцію активації плазміногену тканинним активатором. Одержана за дисоціації DDE-комплексу суміш фрагментів Е1Е2 також виявляє стимулювальні властивості. Ранні продукти гідролізу полімерного фібрину hmFDPs та DDE-комплекс пригнічують швидкість лізису фібринового згустку плазміном, а високомолекулярні фрагменти hmFDPs захищають плазмін від інгібування α2-антиплазміном. Інгібітори плазми крові пригнічують активність плазміну, зв’язаного з DDE-комплексом і DD фрагментом. Одержані результати свідчать, що фібринові фрагменти, що утворюються під час тромболізису, можуть зв’язувати і виводити з об’єму згустку компоненти фібринолітичної системи і в такий спосіб спричиняти його стійкість до гідролізу.