Tag Archives: ангіостатини
Рівень потенційних маркерів інсульту в крові пацієнтів із різними формами фібриляції передсердь та хронічною серцевою недостатністю
A. O. Тихомиров1*, О. Ю. Сіренко2, О. В. Курята2
1Відділ хімії та біохімії ферментів, Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна
НАН України, Київ, Україна;
2Кафедра внутрішньої медицини 2, фтизіатрії, професійних хвороб і клінічної імунології,
Дніпровський державний медичний університет, Дніпро, Україна;
*e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net
Отримано: 19 січня 2024; Виправлено: 13 березня 2024;
Затверджено: 17 березня 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024
Фібриляція передсердь (ФП) є найпоширенішим типом аномального серцевого ритму (серцевої аритмії), що вважається основною причиною інсультів. На сьогодні проведено обмежену кількість досліджень прогностичних маркерів захворювання передсердь та ішемічного інсульту, пов’язаного з ФП, попри існуючий високий попит на цю процедуру в повсякденній клінічній практиці, необхідну для моніторингу перебігу захворювання та оцінювання ризику інсульту у пацієнтів з ФП та хронічною серцевою недостатністю (ХСН). Метою цього дослідження було визначити вміст маркерів, асоційованих із ішемічним інсультом, у сироватці крові пацієнтів із ХСН та різними формами ФП. До дослідження було включено 46 пацієнтів із різними типами ФП (пароксизмальною, персистуючою та перманентною) з ішемічним інсультом або без нього. Контролем слугували 36 клінічно здорових донорів. Рівень індуцибельної синтази оксиду азоту (iNOS), фактора росту ендотелію судин (VEGF) і ангіостатинів (AS) визначали методом Вестерн-блот аналізу зразків сироватки крові. Рівень активних матриксних металопротеаз (ММР) оцінювали за допомогою желатинової зимографії. Зростання рівня iNOS показано у пацієнтів із усіма формами ФП порівняно з контролем, але рівень iNOS у крові постішемічних пацієнтів значно перевищував такий у хворих із пароксизмальною формою ФП. Проте у пацієнтів із пароксизмальною ФП рівні VEGF та AS не відрізнялися від базальних значень, тоді як у постінсультних хворих із персистуючим та хронічним типом ФП спостерігалося різке підвищення їх вмісту. Показано, що підвищення рівня MMP-9 асоціюється з усіма діагностованими формами ФП, незалежно від наявності інсульту. Загалом, результати нашої роботи демонструють, що досліджувані протеїни можна розглядати як важливі біомаркери трансформації форм ФП та є потенційно корисними для стратифікації ризику ішемічного інсульту у пацієнтів із ФП і ХСН. Отримані результати щодо зміни рівнів регуляторних протеїнів можуть розширити уявлення стосовно ролі порушення ендотелійної функції, дисбалансу модуляторів ангіогенезу та підсиленого ремоделювання тканин у патогенезі ФП та асоційованих ішемічних станах.
Множинні ефекти ангіостатинів за пошкодження рогівки
В. Л. Білоус*, A. O. Тихомиров
Відділ хімії та біохімії ферментів, Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна
НАН України, Київ;
*e-mail: basil.bilous@gmail.com
Отримано: 07 жовтня 2023; Виправлено: 01 листопада 2023;
Затверджено: 01 лютого 2024; Доступно онлайн: 26 лютого 2024
Тривале запалення та надмірна неоваскуляризація рогівки, що розвиваються внаслідок гострої травми ока, можуть погіршувати оптичну прозорість рогівки і призводити до погіршення зору. Фрагменти плазміногену, відомі як ангіостатини (AS), які пригнічують проангіогенне сигналювання. Однак ефекти АS на рогівку, окрім інгібування ангіогенезу, залишаються наразі не вивченими. У представленій роботі досліджували ефекти двох варіантів AS (K1-3 і K5) за умов лужного опіку рогівки кроликів та щурів. AS K1-3 у разовому дозуванні 0,075 або 0,75 мкг (0,1 або 1,0 мкМ), та AS K5 – 0,3 мкг (1,0 мкM) застосовували як очні краплі щоденно протягом 14 днів після пошкодження. Морфологічний тест Ефрона показав, що AS сприяють регресу новоутворених судин у рогівці тварин за лужного опіку. Вестерн-блот аналіз лізатів тканини рогівки показав, що застосування AS сприяло зменшенню рівнів протеїнів-маркерів, асоційованих із гіпоксією (HIF-1α), ангіогенезом (VEGF), ремоделюванням і фіброзом тканин (MMP-9), аутофагією (beclin-1), а також стресом ендоплазматичного ретикулума (GRP‑78), як основних ланок патологічного процесу. Крім того, AS K1-3 сприяв зростанню рівня ZO-1, протеїну щільних контактів, що свідчить про перебіг реепітелізації рогівки після хімічного ушкодження. Результати дослідження розкривають нові біологічні функції крингл-вмісних фрагментів плазміногену, що лежать в основі протекторного впливу AS під час загоєння рогівки за експериментального лужного опіку. Отримані дані можуть бути корисними для розробки нових ефективних препаратів для лікування ускладнень ушкодженої поверхні ока.
Плазміноген модулює утворення та вивільнення регуляторів ангіогенезу тромбоцитами
А. О. Тихомиров, Д. Д. Жерносєков, Т. В. Гриненко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net
Отримано: 19 липня 2019; Затверджено: 29 листопада 2019
Тромбоцити зберігають, утворюють та вивільняють велику кількість регуляторів ангіогенезу, які залучені як до репаративних процесів у тканинах у нормі, так і до розвитку патологій, асоційованих з ангіопатіями. Раніше було показано, що плазміноген регулює деякі функції тромбоцитів, однак його здатність модулювати їхні ангіогенні властивості досліджено недостатньо. Мета поданої роботи – визначити ефекти різних форм плазміногену на утворення та секрецію тромбоцитами протеїнів – регуляторів ангіогенезу. Відмиті тромбоцити людини одержували гель-фільтрацією на сефарозі-2В. Рівні експонованого Р-селектину (CD-62P) на плазматичній мембрані нестимульованих та активованих тромбоцитів вимірювали за допомогою протокової цитофлуориметрії. Секрецію фактора росту ендотеліоцитів судин (VEGF) тромбоцитарного походження, а також фрагментацію плазміногену та утворення ангіостатинів інтактними тромбоцитами та плазматичними мембранами тромбоцитів визначали за допомогою імуноблотингу. Показано, що за дії тромбіну або колагену збільшувалась кількість Р-селектину на поверхні тромбоцитів, тоді як Lys-форма плазміногену пригнічувала агоністіндуковану тромбоцитарну секрецію. Lys-плазміноген, але не Glu-форма, інгібував агоністіндуковане вивільнення VEGF із тромбоцитів. Активація тромбоцитів сприяла істотному підсиленню розщеплення плазміногену та утворенню ангіостатинів. Антитіла проти актину інгібували фрагментацію плазміногену за інкубації із плазматичними мембранами тромбоцитів, що вказує на роль поверхнево-експонованого актину в перетворенні плазміногену на ангіостатини. Дослідження демонструє нову функцію плазміногену, яка полягає в обмеженні ангіогенної активності тромбоцитів через утворення ангіостатинів та інгібування секреції фактора росту ендотеліоцитів.
Вміст регуляторів ангіогенезу та активність ММР-2, -9 у пацієнта з виразкою марторелла
О. М. Петренко1, А. О. Тихомиров2
1Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ, Україна;
2Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net
Ішемічні виразки шкіри ніг хворих на гіпертонічну хворобу (синдром Марторелла) є незвичайною формою хронічних виразок нижніх кінцівок, які виникають на фоні неконтрольованого високого кров’яного тиску. Метою роботи було дослідити вміст протеїнів-регуляторів ангіогенезу (фактора росту ендотеліоцитів судин, або VEGF, та ангіостатинів), а також визначити активність матриксних металопротеїназ (ММР) (желатиназ ММР-2 та -9) у пошкодженій тканині шкіри пацієнта з дворічною історією розвитку виразки Марторелла. Рівні VEGF та ангіостатинів визначали за допомогою імуноблотингу, активність ММР аналізували з використанням желатинової зимографії. Вперше показано, що тканини виразки за синдрому Марторелла характеризуються підвищеним вмістом VEGF (у 75 разів у порівнянні з гістологічно нормальними біоптатами, P < 0,01) та підсиленою продукцією ангіостатинів, які не виявляються у здоровій тканині. Приблизно 10-разове зростання активності ММР-2 та -9 спостерігається у тканині виразки порівняно з неураженою тканиною шкіри. Одержані результати свідчать, що підвищена продукція ангіостатинів може інгібувати проангіогенні ефекти VEGF і, разом із надактивацією ММР, сприяти хронізації ішемічної виразки. Подальшого з’ясування потребують питання, пов’язані з використанням визначення змін профілю регуляторів ангіогенезу та активності протеолітичних систем у клінічній практиці з метою вибору адекватної стратегії лікування хворих із виразкою Марторелла, зокрема хірургічного очищення рани та/або пересадки шкіри.
Плазміноген та його фрагменти у головному мозку щурів: можлива роль астроцитів у генерації ангіостатинів
А. О. Тихомиров1, В. С. Недзвецький2,3, Дж. А. Агджа3, В. В. Корса1, Т. В. Гриненко1
1Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, Київ;
2Дніпропетровський національний університет, Дніпро, Україна;
3Бінгольський університет, Туреччина;
e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net
Метою роботи було дослідити локалізацію плазміногену та провести кількісну оцінку його фрагментів (ангіостатинів) у різних відділах головного мозку щурів, а також визначити здатність астроцитів продукувати ангіостатини. За допомогою імуногістохімічного аналізу показано, що плазміноген широко експресується в різних структурах головного мозку, головним чином у менінгеальному шарі, IV, V та VI шарах кори великих півкуль, зубчастій звивині, клітинах Пуркінє, молекулярному, гранулярному та менінгеальному шарах мозочку. Із застосуванням вестерн-блот аналізу встановлено, що серед усіх досліджуваних відділів мозку ангіостатини в найбільшій кількості містяться в корі великих півкуль і представлені поліпептидами з Мм 50 та 40–30 кДа. У лізатах астроцитів головного мозку, що вирощувалися у вигляді первинної культури, виявлено наявність імунореактивних поліпептидів, які за величиною Мм 92, 84, 65–60, 50, 40, 38–30 кДа відповідають нативному плазміногену та цілій низці продуктів його часткової деградації, включаючи ангіостатини. Інкубація астроцитів з ендогенним плазміногеном привела до зростання рівнів деяких фрагментів плазміногену, передусім протеїну 30 кДа. Більш того, вказаний поліпептид виявився єдиним ангіостатином, що вивільняється астроцитами. Отже, у нашому дослідженні вперше продемонстровано, що астроцити є одним із клітинних типів ЦНС, що залучається до утворення ангіостатинів.