A. O. Тихомиров¹*, О. Ю. Сіренко², О. В. Курята²

¹Відділ хімії та біохімії ферментів, Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна
НАН України, Київ, Україна;
²Кафедра внутрішньої медицини 2, фтизіатрії, професійних хвороб і клінічної імунології,
Дніпровський державний медичний університет, Дніпро, Україна;
*e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net

Отримано: 19 січня 2024; Виправлено: 13 березня 2024;
Затверджено: 17 березня 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024

Фібриляція передсердь (ФП) є найпоширенішим типом аномального серцевого ритму (серцевої аритмії), що вважається основною причиною інсультів. На сьогодні проведено обмежену кількість досліджень прогностичних маркерів захворювання передсердь та ішемічного інсульту, пов’язаного з ФП, попри існуючий високий попит на цю процедуру в повсякденній клінічній практиці, необхідну для моніторингу перебігу захворювання та оцінювання ризику інсульту у пацієнтів з ФП та хронічною серцевою недостатністю (ХСН). Метою цього дослідження було визначити вміст маркерів, асоційованих із ішемічним інсультом, у сироватці крові пацієнтів із ХСН та різними формами ФП. До дослідження було включено 46 пацієнтів із різними типами ФП (пароксизмальною, персистуючою та перманентною) з ішемічним інсультом або без нього. Контролем слугували 36 клінічно здорових донорів. Рівень індуцибельної синтази оксиду азоту (iNOS), фактора росту ендотелію судин (VEGF) і ангіостатинів (AS) визначали методом Вестерн-блот аналізу зразків сироватки крові. Рівень активних матриксних металопротеаз (ММР) оцінювали за допомогою желатинової зимографії. Зростання рівня iNOS показано у пацієнтів із усіма формами ФП порівняно з контролем, але рівень iNOS у крові постішемічних пацієнтів значно перевищував такий у хворих із пароксизмальною формою ФП. Проте у пацієнтів із пароксизмальною ФП рівні VEGF та AS не відрізнялися від базальних значень, тоді як у постінсультних хворих із персистуючим та хронічним типом ФП спостерігалося різке підвищення їх вмісту. Показано, що підвищення рівня MMP-9 асоціюється з усіма діагностованими формами ФП, незалежно від наявності інсульту. Загалом, результати нашої роботи демонструють, що досліджувані протеїни можна розглядати як важливі біомаркери трансформації форм ФП та є потенційно корисними для стратифікації ризику ішемічного інсульту у пацієнтів із ФП і ХСН. Отримані результати щодо зміни рівнів регуляторних протеїнів можуть розширити уявлення стосовно ролі порушення ендотелійної функції, дисбалансу модуляторів ангіогенезу та підсиленого ремоделювання тканин у патогенезі ФП та асоційованих ішемічних станах.