Tag Archives: некодуюча РНК
Некодуюча РНК NEAT‑1 та інтерлейкін-6 як діагностичні індикатори вітиліго
Mai M. Sharabi1*, Amr A. Zahra1, Azza M. Elamir1,
Talal A. Abd El Raheem2, Nesreen M. Aboraia2
1Department of Medical Biochemistry and Molecular Biology,
Faculty of Medicine, Fayoum University, Fayoum, Egypt;
2Department of Dermatology, STDs Andrology,
Faculty of Medicine, Fayoum University, Fayoum, Egypt;
*e-mail: mmm29@fayoum.edu.eg
Отримано: 15 березня 2024; Виправлено: 23 квітня 2024;
Затверджено: 31 травня 2024; Доступно онлайн: 17 червня 2024
Вітиліго – хронічне аутоімунне захворювання, яке призводить до втрати функціонуючих меланоцитів та депігментації шкіри. NEAT-1, довга некодуюча РНК, відіграє важливу роль у діагностиці та лікуванні деяких аутоімунних та запальних захворювань. Припускають, що NEAT-1 може підвищувати рівень прозапальних цитокінів через регуляторну систему. Метою роботи було визначення рівня NEAT-1 та IL-6 у сироватці крові пацієнтів із вітиліго порівняно зі здоровими особами та оцінка його зв’язку з перебігом захворювання. У дослідженні взяли участь 60 осіб, яких було розподілено на групи, а саме 40 пацієнтів із вітиліго та 20 здорових осіб аналогічного віку та статі. Експресію NEAT-1 визначали методом ПЛР у реальному часі, рівень IL-6 визначали за допомогою ELISA. Оцінювання тяжкості захворювання здійснювали розраховуючи індекс площі вітиліго (VASI). Показано, що пацієнти із вітиліго мали значне підвищення рівнів NEAT-1 і IL-6 порівняно з контрольною групою. Виявлено позитивний кореляційний зв’язок між рівнями NEAT-1 та IL-6 і негативний кореляційний зв’язок між рівнем NEAT-1 та індексом VASI. Підвищені рівні NEAT-1 та IL-6 у сироватці крові свідчать про те, що ці біомаркери є перспективними діагностичними критеріями вітиліго та можливими мішенями для терапії.
Некодуючі РНК і епігеном: метилування ДНК de novo, алельне виключення та X-інактивація
В. А. Галицький, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: volha@biochem.kiev.ua
Некодуючі РНК є надзвичайно поширеним класом клітинних РНК. Вони беруть участь у багатьох важливих процесах у клітині – сигналінгу, посттранскрипційному сайленсингу, біосинтезі протеїну, сплайсингу, забезпеченні стабільності геному, подовженні теломер, X-інактивації. Проте сфера активності цих РНК не обмежується посттранскрипційним рівнем, а охоплює також процеси, що змінюють епігенетичну інформацію чи відповідають за її збереження.
Некодуючі РНК можуть безпосередньо зв’язуватися з мішенями у ДНК, спричинюючи їх репресію через залучення ДНК-метилтрансфераз та хроматинмодифікуючих ензимів. Ці події є молекулярним механізмом РНК-залежного метилування ДНК. Імовірно, РНК–ДНК-взаємодія є універсальним механізмом ініціації метилування ДНК de novo.
Алельне виключення також може здійснюватись за допомогою зазначеного механізму. Це явище буде мати місце у тому разі, коли некодуюча РНК, попередник якої транскрибується з одного алеля, спричинює метилування ДНК усіх інших алелів, наявних у клітині. Слід зазначити, що мікроРНК-опосередкований транскрипційний сайленсинг теж нагадує алельне виключення, оскільки і гени мікроРНК, і гени, репресія яких може бути зумовлена цими мікроРНК, містять ділянки з одними і тими самими послідовностями. Можна припустити, що РНК-залежне метилування ДНК і алельне виключення виникли в процесі еволюції з метою протидії активності мобільних генетичних елементів.
Імовірно, перешкоди на шляху реактивації дрімаючих мобільних генетичних елементів знімаються внаслідок скорочення і дерегуляції набору клітинних некодуючих РНК, і це веде до нестабільності геному, котра зумовлює старіння та канцерогенез.
У процесі X-інактивації, метилування ДНК та подальша гетерохроматинізація Х-хромосоми можуть бути спричинені прямою гібридизацією 5′-кінця довгої некодуючої РНК Xist із ДНК-мішенями у віддалених регіонах Х-хромосоми.