Tag Archives: клітини гліобластоми
Стрес ендоплазматичного ретикулума по-різному змінює вплив гіпоксії на експресію генів PSAT1 та цикліну D1 у нормальних астроцитах і клітинах гліобластоми
Ю. М. Вілецька*, М. Ю. Слюсар, А. І. Абрамчук, O. В. Галкін,
О. О. Ратушна, О. Я. Лузіна, О. Г. Мінченко
Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна Національної академії наук України, Київ;
*e-mail: yulya.viletska@ukr.net
Отримано: 19 вересня 2025; Виправлено: 13 жовтня 2025;
Затверджено: 03 квітня 2026; Доступно онлайн: 21 квітня 2026
Взаємодія стресу ендоплазматичного ретикулума (ЕР) та гіпоксії у прогресуванні гліобластом та інших злоякісних пухлин вивчена ще недостатньо. Показано, що PSAT1, як фосфосерин амінотрансфераза, що реагує на стрес ЕР, так і циклін D1 беруть участь у прогресії пухлини та хіміорезистентності. Отже, метою цього дослідження було з’ясувати вплив стресу ендоплазматичного ретикулума на експресію генів PSAT1 та CCND1 (циклін D1) у нормальних астроцитах людини лінії NHA/TS та клітинах гліобластоми U87MG. Гіпоксію створювали за допомогою інгібітора пролілгідроксилази HIF1A диметилоксалілгліцину. Тунікаміцин та тапсигаргін використовували для індукції стресу ендоплазматичного ретикулума. Експресію PSAT1 та цикліну D1 досліджували за допомогою кількісної зворотної ПЛР у реальному часі. Було встановлено, що гіпоксія та тунікаміцин мали подібний супресивний вплив на експресію PSAT1 та CCND1 у нормальних астроцитах, але збільшували експресію обох генів у клітинах гліобластоми. Тапсигаргін посилював експресію PSAT1 в обох клітинних лініях, але пригнічував експресію CCND1 у нормальних астроцитах без будь-якого впливу на його експресію в клітинах гліобластоми. Гіпоксія змінювала ефект тунікаміцину та тапсигаргіну, коли ці індуктори стресу ЕР поєднувалися з гіпоксією, але по-різному в нормальних клітинах та клітинах гліобластоми. Ці результати вказують на те, що взаємозв’язок між гіпоксією та стресом ЕР у контролі експресії досліджуваних генів відрізняється в нормальних та пухлинних клітинах.
Експресія генів HSPA5 та DNAJB9 у клітинах гліобластоми та нормальних астроцитах в умовах гіпоксії та стресу ендоплазматичного ретикулуму
O. В. Галкін*, Ю. М. Вілецька, М. Ю. Слюсар, С. В. Даніловський,
Ю. В. Куліш, О. В. Рудницька, О. Г. Мінченко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: oleggal2014@gmail.com
Отримано: 07 жовтня 2025; Виправлено: 10 грудня 2025;
Затверджено: 30 січня 2026; Доступно онлайн: 23 лютого 2026
Гіпоксія та стрес ендоплазматичного ретикулуму (ЕР-стрес) є ключовими факторами росту пухлини; однак взаємодія цих факторів вивчена ще недостатньо. Протеїни теплового шоку HSPA5 та DNAJB9 як ключові компоненти реакції на стрес ендоплазматичного ретикулума відіграють важливу роль у рості злоякісних пухлин, зокрема гліобластом. Метою цього дослідження було вивчення взаємодії гіпоксії та ЕР-стресу у регуляції експресії HSPA5 і DNAJB9 у клітинах гліобластоми і нормальних астроцитах. Гіпоксію моделювали диметилоксалілгліцином, ЕР-стрес індукували тунікаміцином та тапсигаргіном, експресію HSPA5 і DNAJB9 досліджували методом кількісної ПЛР. Встановлено, що експресія HSPA5 і DNAJB9 в астроцитах була стійкою до гіпоксії. Однак, у клітинах гліобластоми експресія цих генів збільшувалася за гіпоксії. Тунікаміцин і тапсигаргін посилювали експресію генів HSPA5 і DNAJB9 більш виражено у клітинах гліобластоми. За поєднаної дії цих індукторів стресу ЕР з гіпоксією їх ефект був більш вираженим у нормальних астроцитах. Отримані результати свідчать про різну клітино-специфічну чутливість експресії HSPA5 та DNAJB9 до гіпоксії та індукторів стресу ендоплазматичного ретикулуму.
Наукові досягнення відділу молекулярної біології у пізнанні стрес-залежних механізмів росту гліом
О. Г. Мінченко*, Ю. М. Вілецька, М. Ю. Слюсар, O. O. Хіта
Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна Національної академії наук України, Київ;
*e-mail: ominchenko@yahoo.com
Отримано: 09 липня 2025; Виправлено: 25 липня 2025;
Затверджено: 30 жовтня 2025; Доступно онлайн: 02 грудня 2025
З 2005 року у відділі молекулярної біології були розпочаті дослідження, направлені на вирішення ключових проблем біохімії та молекулярної біології з акцентом на виясненні молекулярних основ росту злоякісних пухлин, механізмів гіпоксичної регуляції, ролі альтернативного сплайсингу у механізмах регуляції експресії генів, а також фундаментального значення стресу ендоплазматичного ретикулума у підтриманні гомеостазу та розвитку патологічних станів, зокрема росту гліобластом, найбільш злоякісних пухлин головного мозку, що тяжко піддаються лікуванню. Показано, що експресія різних 6-фосфофрукто-2-кіназ/фруктозо-2,6-біфосфатаз (PFKFB), ключових регуляторів гліколізу, посилюється у різних злоякісних пухлинах і що PFKFB4 є маркером пухлинного росту. Встановлено, що рівень експресії PFKFB4 контролюється за гіпоксії HIF-залежним механізмом, а у промоторі ідентифікована специфічна до HIF послідовність, мутація якої повністю знімає гіпоксичну регуляцію гена PFKFB4. Ідентифіковані також численні сплайс-варіанти різних генів PFKFB та VEGFA. Встановлено, що пригнічення стресу ендоплазматичного ретикулума, зокрема його сигнального шляху ERN1, знижує проліферацію клітин гліобластоми змінюючи рівень експресії онкогенів, пухлинних супресорів, ензимів мітохондрій, а також рецепторів інсуліну і глюкокортикоїдів та залежних від них протеїнів. Виявлена важлива роль протеїнкіназної активності ERN1 у регуляції експресії різних генів і показано, що її пригнічення є причиною посиленої інвазивності клітин гліобластоми після нокдауну ERN1. Концентрується увага на ролі гормонів у контролі ефектів стресу ендоплазматичного ретикулума та гіпоксії, а також на неканонічних механізмах гіпоксичної регуляції експресії генів, її залежності від стресу.