Tag Archives: міоглобін
Рівень маркерів запалення у пацієнтів із інфарктом міокарда після черезшкірного коронарного втручання
Hadeel S. Abd-Alwahab1, Bayadir Abdul Hussein Mahmeed1,
Nesreen Ahmed Nasser1, Osama A. Mohsein2,3*
1College of Medicine, Al-Nahrain University, Baghdad, Iraq;
2Main Laboratory Unit, Al Habbobi Teaching Hospital,
Thi-Qar Health Directorate, Thi-Qar, Iraq;
3Department of Medical Laboratory Techniques,
Mazaya University College, Thi-Qar, Iraq;
*e-mail: osamaakram889@gmail.com
Отримано: 04 квітня 2024; Виправлено: 20 червня 2024;
Затверджено: 25 липня 2024; Доступно онлайн: 04 вересня 2024
Серцево-судинні захворювання є одними з найпоширеніших захворювань у світі, які вражають будь-який вік і іноді призводять до смерті. Атеросклероз, коронарний синдром та інфаркт міокарда зазвичай пов’язані з оклюзією артерій і вимагають черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ) як нехірургічної процедури для відновлення кровотоку до серця. Важливу роль у діагностиці стану пацієнтів із ураженням серця відіграють біомаркери запалення, особливо інтерлейкіни та серцеві біомаркери. Мета дослідження полягала в оцінці сироваткових рівнів інтерлейкінів і серцевих біомаркерів після ЧКВ для зниження ризику гострого коронарного синдрому. У дослідженні взяли участь 100 осіб віком від 40 до 69 років із гострим коронарним синдромом, які перенесли успішне ЧКВ, і контрольна група, що складалася з 50 здорових учасників такого ж віку. Рівні інтерлейкінів, креатинкінази MB та міоглобіну вимірювали за допомогою імуноензимного аналізу. Рівні тропоніну та D-димеру оцінювали імуноензимним методом. Показано, що пацієнти перед ЧКВ мали значно вищі рівні IL-1β, IL‑6, IL-8, серцевого тропоніну I, D-димеру, креатинкінази-MB та міоглобіну порівняно з контрольною групою. Через добу після ЧКВ, рівні IL-6, IL-8, серцевого тропоніну І та D-димеру залишалися підвищеними. Через тиждень після ЧКВ, рівні IL-1β, IL-6, IL-8, CK-MB і міоглобіну не виявили суттєвих відмінностей, тоді як рівні серцевого тропоніну I та D-димеру залишалися підвищеними. Таким чином, у пацієнтів після ЧКВ, рівень інтерлейкінів знижується, що вказує на зменшення запальних процесів, але ураження серця певною мірою зберігається навіть через тиждень після процедури.
Ключові слова: .
Внесок лауреатів нобелівської премії в дослідження структури протеїнів: Дж. Самнер, Дж. Нортроп, У. Стенлі, Л. Полінг, Ф. Сенгер, М. Перуц, Дж. Кендрю
В. М. Данилова, Р. П. Виноградова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України
e-mail: valdan@biochem.kiev.ua
Отримано: 11 березня 2020; Затверджено: 15 травня 2020
Друга половина ХХ століття ознаменувалася епохальними відкриттями в галузі хімії та біохімії протеїнів, зокрема у встановленні структури протеїнів. Нобелівські лауреати з хімії за 1946 р. Джеймс Самнер, Джон Нортроп і Венделл Стенлі першими виділили у чистому кристалічному стані окремі ензими і віруси і довели їхню протеїнову природу, зробивши тим самим неоціненний науковий внесок у розвиток таких важливих біологічних дисциплін, як біохімія, особливо ензимологія, вірусологія та молекулярна біологія. Величезний внесок у з’ясування хімічних зв’язків, завдяки яким утворюється вторинна структура та інші рівні організації протеїнів, зробив видатний хімік ХХ ст. кристалограф, американський вчений Лайнус Полінг. Він одержав Нобелівську премію з хімії в 1954 р. «за дослідження природи хімічного зв’язку і його використання для встановлення структури складних сполук». Біохіміки його добре знають як автора вторинної будови протеїнів – α-спіралі і β-структури. А Фредерік Сенгер – двічі лауреат Нобелівської премії (1958 і 1980 рр.) був першим серед дослідників, хто визначив первинну амінокислотну послідовність протеїну, зокрема двох поліпептидних ланцюгів А та В інсуліну. Ф. Сенгер довів, що впорядкованість структури протеїну має аналогію з послідовністю генів у ДНК, і тому вона має бути підпорядкована таким самим закономірностям. Складне питання, яким чином протеїнова молекула розміщується в просторі, змогли вирішити англійські біохіміки Макс Ф. Перуц (Перутц) і Джон К. Кендрю, які рентгеноструктурним методом встановили будову протеїнів – гемоглобіну і міоглобіну – в просторі і яким в 1962 р. було присуджено Нобелівську премію з хімії «за дослідження структури глобулярних протеїнів».