Tag Archives: аміногуанідин
L-аргінін, аміногуанідин та мезенхімальні стовбурові клітини знижують рівень маркерів стресу ендоплазматичного ретикулума та D-димеру у легенях мишей з антифосфоліпідним синдромом
Н. Я. Мехно*, А. І. Довгалюк, О. С. Токарський,
М. М. Корда, О. З. Яремчук*
Тернопільський національний медичний університет
ім. І. Я. Горбачевського, кафедра медичної біохімії, Тернопіль, Україна;
*e-mail: mekhno_nyar@tdmu.edu.ua; yaremchuk@tdmu.edu.ua
Отримано: 22 травня 2024; Виправлено: 20 липня 2024;
Затверджено: 07 жовтня 2024; Доступно онлайн: 28 жовтня 2024
Антифосфоліпідний синдром (АФС) – аутоімунне захворювання, що характеризується ураженням інтими мікроциркуляторного русла внаслідок утворення аутоімунних антитіл до фосфоліпідів клітинних мембран. Попередні дослідження вказують на можливий зв’язок між виникненням аутоімунних захворювань і стресом ендоплазматичного ретикулума (ЕР), порушенням доступності оксиду азоту та високим рівнем D-димеру в плазмі крові. Метою роботи було дослідження впливу модуляторів синтезу оксиду азоту (L-аргініну, аміногуанідину) та мезенхімальних стовбурових клітин (МСК) на рівень інозитол-залежного ензиму 1а (IRE-1a) та глюкозо-залежного протеїну 78 (GRP-78), як маркерів стресу ендоплазматичного ретикулума, на рівень D-димеру в легенях самок мишей лінії BALB/c із антифосфоліпідним синдромом, спровокованим кардіоліпіном. Тридцять піддослідних тварин розділили на п’ять груп: 1 – контрольні тварини; 2 – миші з АФС; 3 – миші з АФС, яким внутрішньочеревно вводили L-аргініну гідрохлорид (25 мг/кг) і аміногуанідин (10 мг/кг); 4 – миші з АФС, яким внутрішньочеревно вводили МСК (5×106/кг); 5 – миші з АФС, яким вводили L-аргініну гідрохлорид, аміногуанідин та МСК. Усіх тварин виводили з досліду на десятий день з подальшим екстрагуванням протеїнів легеневої тканини. Рівень окремих протеїнів визначали за допомогою Вестерн-блоту. Встановлено, що в групі з АФС рівні IRE-1, GRP-78 і D-димеру були значно підвищені порівняно з контрольною групою. Після застосування аргініну з аміногуанідином, а також МСК, як окремо, так і при їх спільному застосуванні, рівень ІРЕ-1, GRP-78 та D-димеру знижувався порівняно з показниками у тварин із індукованим АФС. Отримані дані свідчать про те, що цей ефект, ймовірно, зумовлений зниженням стресу ЕР через інгібування iNOS і протизапальну дію МСК.
Стан системи оксиду азоту за експериментального антифосфоліпідного синдрому
О. З. Яремчук, К. А. Посохова, І. П. Кузьмак,
М. І. Куліцька, І. М. Кліщ, М. М. Корда
Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського
e-mail: yaremchuk@tdmu.edu.ua
Отримано: 11 листопада 2019; Затверджено: 21 січня 2020
Антифосфоліпідний синдром (АФС) є автоімунним захворюванням, що характеризується наявністю антитіл до негативно заряджених мембранних фосфоліпідів (аФЛ). Розвиток ендотеліальної дисфункції за АФС супроводжується тромбозами, плацентарною недостатністю та загибеллю ембріона внаслідок порушення кровообігу в судинах плаценти. Встановлено, що синтез та біодоступність оксиду азоту (NO) в ендотелії за АФС є порушеними, але значення NO системи в підтриманні вагітності за цієї патології залишається нез’ясованим. Метою роботи було оцінити стан системи оксиду азоту за застосування модуляторів синтезу оксиду азоту (L-аргініну та аміногуанідину) у вагітних і невагітних тварин з АФС. У сироватці крові та печінці мишей BALB/c з експериментальним АФС до вагітності та на 18-й день вагітності визначали вміст еNOS та іNOS із застосуванням ELISA та вміст стабільних метаболітів оксиду азоту NO2– та NO3– з використанням реактива Гріса. Одержані дані вказують на недостатню продукцію NO ізоензимом eNOS та гіперпродукцію NO ізоформою iNOS у сироватці крові та печінці мишей в патогенезі АФС. Так, під час АФС вміст еNOS та NO2– знижувався, тоді як іNOS та NO3– підвищувався порівняно з контрольними показниками. Введення мишам з АФС L-аргініну призводило до підвищення вмісту еNOS, NO2–, NO3– у сироватці крові та печінці в досліджувані терміни відносно показників групи мишей з АФС. За комбінованого введення тваринам L-аргініну та селективного інгібітора іNOS аміногуанідину виявлено не лише значне підвищення вмісту eNOS та зниження вмісту iNOS, але й нормалізацію рівня NO2– та NO3– в сироватці крові та печінці мишей з АФС до вагітності та на 18-й день вагітності порівняно з показниками групи мишей з АФC.
Зміни біохімічних показників печінки та нирок при експериментальному панкреатиті та за дії модуляторів синтезу оксиду азоту і рекомбінантної супероксиддисмутази
О. З. Яремчук, К. А. Посохова
ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського», Україна;
e-mail: yaremchukolya@rambler.ru
Досліджено функціональний стан печінки і нирок при ураженні підшлункової залози щурів та за дії аміногуанідину, L-аргініну та рекомбінантної супероксиддисмутази. Встановлено порушення рівноваги у функціонуванні прооксидантно-антиоксидантної системи (зниження активності супероксиддисмутази, каталази, вмісту відновленого глутатіону, зростання рівня гідропероксидів ліпідів, ТБК-активних продуктів), електронно-транспортного ланцюга мітохондрій (зниження активності сукцинатдегідрогенази, цитохромоксидази), підвищення рівня нітрит-аніону в печінці та нирках, зростання активності α-амілази та концентрації фактора α некрозу пухлин у сироватці крові тварин при експериментальному ураженні підшлункової залози за гострого панкреатиту. У цих умовах інгібітор індуцибельної NO-синтази аміногуанідин сприяє зниженню проявів оксидативного стресу в печінці та нирках на тлі нормалізації синтезу оксиду азоту. Доведено можливість підвищення активності антиоксидантної системи шляхом комбінованого введення рекомбінантної супероксиддисмутази та аміногуанідину. Встановлено, що рекомбінантна супероксиддисмутаза частково нівелює негативний вплив L-аргініну на біохімічні показники печінки та нирок щурів при експериментальному гострому панкреатиті.