Tag Archives: авідність
Перевага дво- або полівалентного зв’язування рецептора з лігандом перед одновалентним
С. П. Бобровник, М. О. Демченко, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: s-bobrov@bk.ru
Розглянуто особливості моновалентної і двовалентної взаємодії рецепторів (або антитіл) із полівалентним лігандом (або антигеном). Показано, що жорстке з’єднання сайтів зв’язування рецепторів призводить до значного збільшення афінності зв’язування з відповідним лігандом, але тільки у випадку, коли його епітопи повністю комплементарні обом сайтам зв’язування рецептора. У протилежному випадку ніякої вигоди від двовалентного зв’язування рецептора не відбувається. Якщо сайти зв’язування рецептора об’єднані гнучким лінкером, то незалежно від розташування епітопів ліганду відбувається успішне зв’язування рецептора і ліганду. Саме цей підхід використовує Природа в більшості випадків під час конструювання полівалентних рецепторів, які зазвичай зв’язуються між собою гнучким лінкером.
Авідність двовалентних антитіл. Проблеми її експериментального визначення і теоретичної оцінки
С. О. Бобровник, М. О. Демченко, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: s-bobrov@bk.ru
В статті розглянуто деякі проблеми, що зустрічаються за визначення авідності двохвалентних антитіл в експерименті або за допомогою теоретичних підходів для тих випадків, коли афінність антитіл є відомою. Показано, що для вимірювання частини двовалентних антитіл, які залишаються вільними в їх суміші з надлишком антигену, що є необхідним для оцінки авідності, потрібно використовувати методи, чутливість яких значно перевищує чутливість ELISA. Раніше існуючі теоретичні підходи не дозволяли оцінити звідність двовалентних антитіл з цілої низки причин. Але в останні роки було запропоновано методи, що дають можливість оцінити звідність антитіл або інших рецепторів, які складаються із двох зв’язуючих центрів, з’єднаних між собою гнучким лінкером відомої довжини. Таким чином, зараз є всі можливості для визначення авідності двовалентних антитіл як в експерименті, так і за допомогою теоретичних підходів.
Авідність та конкурентне інгібування зв’язування нативних та хаотропно модифікованих імуноглобулінів із протеїновими та гліколіпідними антигенами
Н. В. Хіміч, А. І. Гордієнко
ДУ «Кримський державний медичний університет ім. С. І. Георгієвського», Сімферополь, Україна;
e-mail: uu4jey@csmu.strace.net
Встановлено, що нативні та хаотропно модифіковані імуноглобуліни суттєво відрізняються авідністю та характером конкурентного інгібування зв’язування з протеїновими (овальбумін), гліколіпідними (ліпополісахариди) антигенами та нативною двонитковою ДНК. Можливо, це пов’язано зі структурно-функціональними відмінностями їхніх антигензв’язувальних центрів.
Авідність поліреактивних імуноглобулінів
С. А. Бобровник
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: s-bobrov@bk.ru
Проведений аналіз механізму неспецифічної взаємодії поліреактивних імуноглобулінів (ПРІГ) з антигенами свідчить про те, що більшість методів, які традиційно використовуються для оцінки афінності специфічних антитіл із відповідними антигенами, не підходять для оцінки афінності ПРІГ. Зроблено порівняльну оцінку авідності ПРІГ мишей або людини до овальбуміну чи до міоглобіну коня з авіднiстю високоспецифічних до овальбуміну моноклональних антитіл (мАт). Встановлено, що авідність ПРІГ мишей та людини до використаних антигенів ніскільки не менша, а навіть дещо перевищує авідність високоспецифічних мАт до відповідного антигену.
Біологічні та імунохімічні властивості поліреактивних імуноглобулінів
С. П. Бобровник, М. О. Демченко, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: s-bobrov@bk.ru
Невідомий раніше феномен набутої поліреактивності сироваткових імуноглобулінів, які було оброблено концентрованими розчинами хаотропних іонів, таких як KSCN (3,0–5,0 М), а також низьких/високих рН (рН 2,2–3,0/рН 11,0–12,0) або температурою до 58–60 °С, вперше було описано нами в 1990 p. Значно пізніше (через одинадцять років) схожі дані було опубліковано J. P. Bouvet зі співавт. (2001 р.), котрі повністю підтвердили наші результати відносно впливу хаотропних іонів або різкого зсуву рН на підвищення поліреактивних властивостей сироваткових імуноглобулінів. Наші дослідження (1993, 1995, 1998 рр.) властивостей поліреактивних імуноглобулінов (ПРІГ) показали, що механізм їх неспецифічної взаємодії з антигенами значно різниться від механізму зв’язування специфічних антитіл із відповідними антигенами. Пізніше нами було показано, що підвищення активності ПРІГ може бути індуковано in vivo (1999 р.), а також, що ПРІГ є одним із компонентів інтактних сироваток людини і тварин, а це означає, не виключено, що вони можуть виконувати відповідні біологічні функції. Дослідження впливу ПРІГ на такі процеси, як фагоцитоз мікробів або розвиток злоякісних пухлин (S. A. Bobrovnik зі співавт., 1995, 1998 рр.) вказує на те, що ПРІГ можуть грати відповідну роль у захисті організму від інфекцій або за розвитку різноманітних патологічних процесів. Нещодавно нами було також установлено (С. П. Бобровник зі співавт., 2014 р.), що з віком концентрація сироваткових IgG ПРІГ людини істотно зростає. Ці дані вказують на важливість подальших досліджень імунохімічних властивостей ПРІГ і біологічної ролі їх у захисті організму або в разі розвитку різноманітних захворювань.