Tag Archives: доксорубіцин
Дія вільного та зв’язаного з полімерним носієм доксорубіцину на клітини лінії НСТ116 колоректальної карциноми людини
Ю. В. Сеньків1,2,4, П. Геффетер2, А. О. Рябцева3, Н. М. Бойко1,
Н. Є. Мітіна3, О. С. Заіченко3, В. Бергер2, Р. С. Стойка1
1Інститут біології клітини НАН України, Львів;
2Інститут ракових досліджень, Медичний університет Відня, Австрія;
3Національний університет «Львівська політехніка», Україна;
4Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна;
e-mail: stoika@cellbiol.lviv.ua
Створення стабільних функціоналізованих нанорозмірних композитів для доставки ліків у різні типи клітин-мішеней є актуальною проблемою сучасної фармацевтики. Метою роботи було порівняти антинеопластичну дію вільного доксорубіцину і його комплексу з новим нанорозмірним полімерним носієм на клітини лінії НСТ116 колоректальної карциноми людини. Встановлено, що доставка у ці клітини доксорубіцину нанорозмірним носієм, створеним на основі полі(5-(трет-бутилперокси)-5-метил-1-гексен-3-ін-ко-гліцидил метакрилат)-графт-поліетиленгліколь (полі(ВЕП-ГМА)-графт-ПЕГ), де ВЕП – 5-(трет-бутилперокси)-5-метил-1-гексен-3-ін, ГМА – гліцидил метакрилат і графт-ПЕГ – графт-поліетиленгліколь відповідно, і додатково функціоналізованим фосфатидилхоліном, забезпечує ефективне пригнічення росту клітин у концентрації, яка приблизно в 10 разів нижча за концентрацію вільного доксорубіцину, необхідну для досягнення такого самого інгібувального ефекту. У роботі показано, що доксорубіцин, доставлений цим носієм, додатково функціоналізованим фосфатидилхоліном, інтенсивніше розщеплює репараційний ензим PARP (Poly[ADP-ribose] polymerase) і істотніше затримує ділення клітин у фазі G2/M клітинного циклу, ніж вільний доксорубіцин. При цьому сам носій не виявляє токсичної дії на досліджувані пухлинні клітини і не спричинює затримки їхнього клітинного циклу. Важливо також зазначити, що наявність делеції за обома алелями гену протеїну р53 у пухлинних клітинах-мішенях не перешкоджає антинеопластичній дії на них доксорубіцину, іммобілізованого на полімерному носії. Це свідчить про наявність р53-незалежних регуляторних шляхів дії цього комплексного протипухлинного чинника. Отже, новий нанорозмірний носій, створений на основі полі(ВЕП-ГМА)-графт-ПЕГ і додатково функціоналізований фосфатидилхоліном, є перспективним засобом для доставки лікарських препаратів у клітини людини.
Біохімічні показники гепатотоксичності у сироватці крові щурів за дії нових похідних 4-тіазолідинонів і доксорубіцину та їх комплексів із поліетиленглікольвмісним полімерним нанорозмірним носієм
Л. І. Кобилінська1, Д. Я. Гаврилюк1, А. О. Рябцева2, Н. Є. Мітіна2,
О. С. Заіченко2, Р. Б. Лесик1, Б. С. Зіменковський1, Р. С. Стойка3
1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Україна;
e-mail: lesya8@gmail.com;
2Національний університет «Львівська політехніка», Україна;
3Інститут біології клітини НАН України, Львів
Мета роботи – порівняти вплив нових похідних 4-тіазолідинонів (сполук 3882, 3288 і 3833) і доксорубіцину (позитивний контроль) та їх комплексів із поліетиленглікольвмісним нанорозмірним носієм на біохімічні показники гепатотоксичності у сироватці крові щурів. Визначали активність ензимів, маркерів гепатотоксичної дії, а також концентрацію загального протеїну, сечовини і креатиніну у сироватці крові щурів. Встановлено, що після введення тваринам досліджуваних сполук зростає активність аланінамінотрансферази, лужної фосфатази та α-амілази порівняно з контролем. Введення доксорубіцину підвищувало активність γ-глутамілтрансферази у 4 рази, а за дії сполуки 3833 – у 2,5 раза. Полімерні комплекси сполук 3882, 3288 і 3833 за введення їх тваринам істотно знижували активність досліджуваних ензимів порівняно із впливом цих сполук без полімерного носія. Найбільше знижувалась активність α-амілази, γ-глутамілтрансферази і лактатдегідрогенази. Також встановлено повернення до нормативних показників концентрації загального протеїну, сечовини і креатиніну у сироватці крові щурів, яким вводили полімерні комплекси досліджуваних препаратів, порівняно з цими показниками, які спостерігали за введення препаратів без полімерного носія.
Металопротеїни в процесі формування резистентного фенотипу карциносаркоми Уокер-256 у щурів
В. Ф. Чехун, Ю. В. Лозовська, А. П. Бурлака, І. І. Ганусевич,
Ю. В. Швець, Н. Ю. Лук’янова, І. М. Тодор,
Д. В. Демаш, А. А. Павлова, Л. А. Налєскіна
Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України, Київ;
e-mail: Lozovskaya.2012@mail.ru
Проведено дослідження функціонального стану металовмісних протеїнів у сироватці крові та пухлині щурів у процесі формування резистентного фенотипу злоякісно трансформованих клітин під час проведення 12 курсів хіміотерапії з доксорубіцином. Встановлено, що на всіх етапах формування резистентності до доксорубіцину, в пухлинній тканині тварин із карциносаркомою Уокер-256 відбувається істотне підвищення вмісту протеїнів – трансферину та феритину, що задіяні у транспорті та депонуванні заліза порівняно із тваринами, яким доксорубіцин не вводили. У сироватці крові цих тварин виявлено зниження рівня феритину на початковому етапі формування резистентності до доксорубіцину та істотне підвищення за сформованого резистентного фенотипу пухлини. Протилежний характер змін виявлено щодо вмісту трансферину. Крім того, у процесі розвитку резистентності до доксорубіцину в пухлинній тканині зростає рівень «вільного заліза», який вірогідно корелює з підвищенням генерації АФК та концентрацією активних форм матриксних металопротеїназ – ММП-2 та ММП-9. Поряд із цим поступово збільшується вміст непротеїнових SH-груп у пухлині. У сироватці крові на початку формування резистентності відбувається значне зростання активних форм церулоплазміну і різке їх зниження у разі повної втрати пухлиною чутливості до доксорубіцину. Отже, феномен формування резистентності карциносаркоми Уокер-256 супроводжується як дерегуляцією металовмісних протеїнів у сироватці крові та пухлинній тканині, так і зміною активності системи антиоксидантного захисту. Таким чином, внаслідок проведеного дослідження окреслено коло металовмісних протеїнів, які задіяні у формуванні резистентного фенотипу пухлин. Вони можуть слугувати мішенню для засобів корекції, що спрямовані на подолання резистентності до доксорубіцину.