Tag Archives: ензими
Відділ таємничої структури і численних функцій білка
В. О. Чернишенко*, В. І. Грищук
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, відділу структури та функції білка, Київ;
*e-mail: bio.cherv@gmail.com
Отримано: 02 липня 2025; Виправлено: 30 липня 2025;
Затверджено: 30 жовтня 2025; Доступно онлайн: 02 грудня 2025
Розвідку присвячено історії відділу структури та функції білка Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України. Окреслено основні наукові задачі та висвітлено здобутки. Зокрема описано роботи відділу щодо керування кровопостачанням пацієнта (РВМ), фундаментальних досліджень структури та функції фібриногену, створення прототипів антитромботичних засобів нового покоління, розробки діагностичних тестів та їхній апробації в медичній практиці. Окремо зосереджено увагу на винаходах та дослідженнях, спрямованих на вирішення нагальних соціальних проблем. Описано пошук шляхів запобігання наслідкам посттравматичного синдрому та коронавірусної хвороби. Зроблено акцент на важливості збереження безперервності наукових досліджень гемостазу, що забезпечує отримання унікальних наукових результатів та їх впровадження у практику.
Розшифрування генетичного коду – новий революційний етап розвитку молекулярної біології: лауреати Нобелівської премії М. В. Ніренберг, Г. Г. Корана, Р. В. Голлі, 1968 p.
О. П. Матишевська*, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: matysh@yahoo.com
Отримано: 28 жовтня 2021; Затверджено: 12 листопада 2021
У статті представлено біографічні дані М. Ніренберга, Г. Корани, Р. Голлі – лауреатів Нобелівської премії з фізіології і медицини 1968 року, історію зроблених цими вченими відкриттів. Докладно обговорюються методичні підходи, використані в їхній роботі. Завдяки роботам М. Ніренберга та Г. Корани було розшифровано нуклеотидний склад усіх триплетних кодонів мРНК; Г. Корана вперше експериментально довів безпосередній зв’язок між нуклеотидною послідовністю ДНК та амінокислотною послідовністю синтезованого протеїну, а також здійснив синтез штучного гена. Р. Голлі вперше повністю розшифрував послідовність транспортної РНК, встановив її вторинну структуру та роль у синтезі протеїнів на рибосомі. Присуджена вченим Нобелівська премія стала визнанням їхнього внеску в розуміння механізмів кодування і зчитування генетичної інформації та знаменувала новий проривний етап розвитку молекулярної біології.
Відкриття механізмів біологічного синтезу нуклеїнових кислот: нобелівські лауреати 1959 р. С. Очоа і А. Корнберг
О. П. Матишевська, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail:matysh@yahoo.com
Отримано: 12 вересня 2020; Затверджено: 17 грудня 2020
Поряд з хімічними і фізичними дослідженнями нуклеїнових кислот в 40–50-ті роки XX cт. проводились дослідження механізмів їх біосинтезу. Так, Северо Очоа і Артур Корнберг були удостоєні Нобелівської премії в галузі фізіології і медицини у 1959 році за відкриття механізмів біологічного синтезу РНК і ДНК. Здійснені Очоа і Корнбергом експерименти сьогодні вважають наріжним каменем генної інженерії, тому що вони вперше продемонстрували можливість синтезу РНК та ДНК поза живою клітиною і тому, що відкриті ними ензими, були одними з перших інструментаріїв цієї технології.
Внесок лауреатів Нобелівської премії в розвиток динамічної біохімії та біоенергетики. Е. Бухнер, А. Коссель, Р. Вільштеттер, О. Мейєргоф, А. Хілл, О. Варбург, А. Сент-Дьєрді
В. М. Данилова, Р. П. Виноградова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: valdan@biochem.kiev.ua
Дякуючи геніальним відкриттям нобелівських лауреатів першої половини ХХ ст. – Е. Бухнера, А. Косселя, Р. Вільштеттера, О. Мейєргофа, А. Хілла, О. Варбурга, А. Сент-Дьєрді, сьогодні ми маємо уявлення про механізм перетворення і окислення органічних речовин в живих організмах. В статті представлено аналіз творчої діяльності цих геніїв експерименту і людської думки, які через розшифрування основних шляхів перетворення вуглеводів і енергії в живих організмах заклали основи динамічної біохімії та біоенергетики (одного з розділів біохімічної науки).
Наукові дослідження нобелівського лауреата Еміля Фішера як стартовий майданчик для розвитку біохімії: короткий огляд
Т. В. Данилова1, С. В. Комісаренко2
1Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ;
e-mail: danilova_tv@ukr.net;
2Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: svk@biochem.kiev.ua
Сучасна біохімія і молекулярна біологія були б неможливі без відкриттів в суміжних галузях науки. У цій статті представлено короткий огляд основних етапів наукової діяльності лауреата Нобелівської премії 1902 року в галузі хімії – німецького хіміка Германа Еміля Фішера, одного з провідних хіміків всіх часів. Еміль Фішер був блискучим багатогранним вченим, який залишив свій слід в органічній хімії, фізіології, медицині, дав поштовх розвитку біохімії. Його глибоке проникнення в структуру цукрів, ензимів, протеїнів і пуринів стало відправною точкою для подальшого розвитку біохімії і молекулярної біології. Його внесок в природничі науки був величезним; деякі хімічні реакції та концепції були названі на його честь. Цей видатний вчений був удостоєний низки нагород найвищого гатунку, включаючи й одну з перших Нобелівських премій.
Гідрогенсульфід: метаболізм, біологічне та медичне значення
Н. В. Заічко, А. В. Мельник, М. М. Йолтухівський,
О. С. Ольховський, І. В. Паламарчук
Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, Україна;
e-mail: nzaichko@mail.ru
Гідрогенсульфід (H2S) є сигнальною молекулою, яка активно синтезується в тканинах і бере участь у регуляції судинного тонусу, нейромодуляції, цитопротекції, в запаленні, апоптозі. В останні роки накопичились нові дані про метаболізм та функції H2S в організмі тварин та людини в умовах дії різних ендогенних та екзогенних чинників, у тому числі і лікарських засобів. У представленому огляді узагальнено інформацію про основні та альтернативні шляхи метаболізму H2S та їх регуляцію, особливості його транспортування, сигналінгу, біологічну роль, участь в розвитку патологічних станів. Наведено дані щодо вмісту H2S та активності H2S-синтезуючих ензимів у різних органах, щодо впливу H2S на процеси зсідання крові та агрегації тромбоцитів з урахуванням результатів власних досліджень. Запропоновано робочу класифікацію модуляторів обміну H2S, які використовуються в біології та медицині: 1) засоби, що підвищують вміст H2S у тканинах (неорганічні та органічні донори H2S; субстрати H2S-синтезуючих ензимів та їх деривати; засоби з ефектом вивільнення H2S; засоби, що містять кофактори та активатори H2S-синтезуючих ензимів; засоби, які інгібують утилізацію H2S); 2) засоби, що знижують вміст H2S у тканинах (специфічні та неспецифічні інгібітори H2S-синтезуючих ензимів); 3) засоби з невизначеним механізмом впливу на обмін H2S (окремі фармакологічні засоби). Показано, що перспективними засобами для корекції вмісту H2S у тканинах є вітамінно-мікроелементні та мікроелементні комплекси, які містять кофактори та активатори H2S-синтезуючих ензимів.