Tag Archives: ензими

Відкриття механізмів біологічного синтезу нуклеїнових кислот: нобелівські лауреати 1959 р. С. Очоа і А. Корнберг

О. П. Матишевська, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко

Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail:matysh@yahoo.com

Отримано: 12 вересня 2020; Затверджено: 17 грудня 2020

Поряд з хімічними і фізичними дослідженнями нуклеїнових кислот в 40–50-ті роки XX cт. проводились дослідження механізмів їх біосинтезу. Так, Северо Очоа і Артур Корнберг були удостоєні Нобелівської премії в галузі фізіології і медицини у 1959 році за відкриття механізмів біологічного синтезу РНК і ДНК. Здійснені Очоа і Корнбергом експерименти сьогодні вважають наріжним каменем генної інженерії, тому що вони вперше продемонстрували можливість синтезу РНК та ДНК поза живою клітиною і тому, що відкриті ними ензими, були одними з перших інструментаріїв цієї технології.

Внесок лауреатів Нобелівської премії в розвиток динамічної біохімії та біоенергетики. Е. Бухнер, А. Коссель, Р. Вільштеттер, О. Мейєргоф, А. Хілл, О. Варбург, А. Сент-Дьєрді

В. М. Данилова, Р. П. Виноградова, С. В. Комісаренко

Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: valdan@biochem.kiev.ua

Дякуючи геніальним відкриттям нобелівських лауреатів першої половини ХХ ст. – Е. Бухнера, А. Косселя, Р. Вільштеттера, О. Мейєргофа, А. Хілла, О. Варбурга, А. Сент-Дьєрді, сьогодні ми маємо уявлення про механізм перетворення і окислення органічних речовин в живих організмах. В статті представлено аналіз творчої діяльності цих геніїв експерименту і людської думки, які через розшифрування основних шляхів перетворення вуглеводів і енергії в живих організмах заклали основи динамічної біохімії та біоенергетики (одного з розділів біохімічної науки).

Наукові дослідження нобелівського лауреата Еміля Фішера як стартовий майданчик для розвитку біохімії: короткий огляд

Т. В. Данилова1, С. В. Комісаренко2

1Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ;
e-mail: danilova_tv@ukr.net;
2Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: svk@biochem.kiev.ua

Сучасна біохімія і молекулярна біологія були б неможливі без відкриттів в суміжних галузях науки. У цій статті представлено короткий огляд основних етапів наукової діяльності лауреата Нобелівської премії 1902 року в галузі хімії – німецького хіміка Германа Еміля Фішера, одного з провідних хіміків всіх часів. Еміль Фішер був блискучим багатогранним вченим, який залишив свій слід в органічній хімії, фізіології, медицині, дав поштовх розвитку біохімії. Його глибоке проникнення в структуру цукрів, ензимів, протеїнів і пуринів стало відправною точкою для подальшого розвитку біохімії і молекулярної біології. Його внесок в природничі науки був величезним; деякі хімічні реакції та концепції були названі на його честь. Цей видатний вчений був удостоєний низки нагород найвищого гатунку, включаючи й одну з перших Нобелівських премій.

Гідрогенсульфід: метаболізм, біологічне та медичне значення

Н. В. Заічко, А. В. Мельник, М. М. Йолтухівський,
О. С. Ольховський, І. В. Паламарчук

Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, Україна;
e-mail: nzaichko@mail.ru

Гідрогенсульфід (H2S) є сигнальною молекулою, яка активно синтезується в тканинах і бере участь у регуляції судинного тонусу, нейромодуляції, цитопротекції, в запаленні, апоптозі. В останні роки накопичились нові дані про метаболізм та функції H2S в організмі тварин та людини в умовах дії різних ендогенних та екзогенних чинників, у тому числі і лікарських засобів. У представленому огляді узагальнено інформацію про основні та альтернативні шляхи метаболізму H2S та їх регуляцію, особливості його транспортування, сигналінгу, біологічну роль, участь в розвитку патологічних станів. Наведено дані щодо вмісту H2S та активності H2S-синте­зуючих ензимів у різних органах, щодо впливу H2S на процеси зсідання крові та агрегації тромбоцитів з урахуванням результатів власних досліджень. Запропоновано робочу класифікацію модуляторів обміну H2S, які використовуються в біології та медицині: 1) засоби, що підвищують вміст H2S у тканинах (неорганічні та органічні донори H2S; субстрати H2S-синтезуючих ензимів та їх деривати; засоби з ефектом вивільнення H2S; засоби, що містять кофактори та активатори H2S-синтезуючих ензимів; засоби, які інгібують утилізацію H2S); 2) засоби, що знижують вміст H2S у тканинах (специфічні та неспецифічні інгібітори H2S-синтезуючих ензимів); 3) засоби з невизначеним механізмом впливу на обмін H2S (окремі фармакологічні засоби). Показано, що перспективними засобами для корекції вмісту H2S у тканинах є вітамінно-мікроелементні та мікроелементні комплекси, які містять кофактори та активатори H2S-синтезуючих ензимів.