Tag Archives: in silico дослідження
In vivo, in vitro та молекулярний докінг дослідження інгібування панкреатичної ліпази щурів ізопропілсаліцилатом
Noor M. Mahdi1, Sarah A. Younus2, Abdallah F. Al-Burgus1, Omar Y. Al-Abbasy3*
1General Directorate of Education in Nineveh, Mosul, Iraq;
2Department of Chemistry and Biochemistry, College of Medicine,
University of Nineveh, Mosul, raq;
3Department of Chemistry, College of Education for Pure Science,
University of Mosul, Mosul, Iraq;
*e-mail: chem.omar1978@uomosul.edu.iq
Отримано: 30 квітня 2025; Виправлено: 11 липня 2025;
Затверджено: 12 вересня 2025; Доступно онлайн: 17 вересня 2025
Панкреатична ліпаза (ПЛ) є важливою мішенню для лікування і знаходиться в центрі уваги досліджень з розробки препаратів проти ожиріння. Орлістат – єдиний рецептурний препарат, який регулярно використовується і схвалений для тривалого застосування. Пошук нових сполук для лікування ожиріння на основі інгібування ПЛ може бути досягнуто, зокрема, за допомогою структурного докінг-скринінгу. Метою даного дослідження було вивчення антигіперліпідемічної активності ізопропілсаліцилату (ІПС) і його інгібуючої дії на панкреатичну ліпазу щурів у порівнянні з орлістатом. Щурів лінії Вістар було розподілено на чотири групи по 8 тварин у кожній: контрольна група; група, яка отримувала дієту з високим вмістом жирів (ЖД) протягом 12 тижнів для формування гіперліпідемії; група, яка отримувала ЖД і орлістат (10 мг/кг маси тіла на день); група, яка отримувала ЖД і ІПС (10,81 мг/кг маси тіла на день). Було показано, що приріст маси тіла і активність ліпази в плазмі крові щурів, які отримували ЖД і орлістат або ізопропілсаліцилат, значно знижувалися в порівнянні з щурами, які не отримували лікування. Панкреатична ліпаза була частково очищена з плазми крові щурів з ожирінням, і кінетичне дослідження ефекту ІПС виявило конкурентний характер інгібування зі значенням Ki 30,53 мМ. Було проведено in silico дослідження взаємодії між ІПС і протеїном 2 панкреатичної ліпази щурів (PDB ID: 1BU8). Значення енергії зв’язування ΔG для комплексу ІПС-протеїн в активному центрі ензиму становило -5,4 ккал/моль, в той час як для комплексу орлістат-протеїн ΔG становило -4,4 ккал/моль, що вказує на більш сильну взаємодію ензиму з ізопропілсаліцилатом, ніж з орлістатом.
Циклічні RGD-вмісні пептиди: in silico дослідження проти BCL-X(L)
A. K. Oyebamiji1*, E. T. Akintayo1,2, C. O. Akintayo1,3*,
H. O. Aworinde4, O. D. Adekunle1, S. A. Akintelu5,6*
1Industrial Chemistry Programme, Bowen University, Iwo, Osun State, Nigeria;
*e-mail: abeloyebamiji@gmail.com;
2Department of Chemistry, Ekiti State University, Ado-Ekiti, Nigeria;
3Department of Chemistry, Federal University, Oye-Ekiti, Ekiti State, Nigeria;
*e-mail: cecilia.akintayo@bowen.edu.ng;
4College of Computing and Communication Studies, Bowen University, Iwo, Nigeria;
5School of Chemistry and Chemical Engineering,
Beijing Institute of Technology, Beijing, China;
6Department of Pure and Applied Chemistry, Ladoke Akintola University
of Technology, Ogbomoso, Oyo State, Nigeria;
*e-mail: akintelusundayadewale@gmail.com
Отримано: 08 березня 2022; Виправлено: 28 квітня 2023;
Затверджено: 05 червня 2023; Доступно онлайн: 20 червня 2023
Циклічні пептиди привертають увагу можливим застосуванням у лікуванні раку. Ми перевірили здатність шести циклічних RGD-вмісних пептидів інгібувати надвелику В-клітинну лімфому (Bcl-XL) (PDB ID: 3zk6) з використанням методу in silico. Додавання електроноакцепторної групи (–Cl) до сполуки на основі циклічних RGD-вмісних пептидів спричиняло радикальне покращення міцності водневого зв’язку з Arg139 у Bcl-XL з Arg139. Було виявлено, що сполука F з -9,2 ккал/моль розташована в найкращому місці стикування в кишені зв’язування Bcl-XL і має більшу потенційну протиракову здатність, ніж інші досліджувані сполуки, а також контрольна сполука (доксорубіцин). Властивості сполуки F і доксорубіцину були досліджені за допомогою програми ADMET. Наші результати відкривають можливості для проектування та розробки бібліотеки ефективних циклічних RGD-вмісних пептидів на основі лікарських речовин як потенційних протиракових агентів.