Tag Archives: креатинін
Показники порушення скоротливої здатності musculus soleus у щурів з ожирінням
Д. М. Ноздренко, О. В. Різун, О. О. Калмикова, М. Ю. Кузнєцова,
Н. Г. Ракша, Т. І. Галенова*, О. В. Линчак, Ю. І. Прилуцький
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Kиїв, Україна;
*e-mail: galenovatanya@knu.ua
Отримано: 23 жовтня 2025; Виправлено: 12 листопада 2025;
Затверджено: 30 січня 2026; Доступно онлайн: 23 лютого 2026
Ожиріння набуло глобального поширення, досягнувши масштабів епідемії. Надмірна маса тіла є відомим фактором ризику розвитку порушень м’язової функції. Метою дослідження було оцінити механокінетичні параметри скорочення musculus soleus у тварин з ожирінням для кращого розуміння можливого впливу ожиріння на скоротливу активність м’яза, структуру тканини та появу маркерів ушкодження в крові. Експерименти проведено на 40 самцях білих нелінійних щурів, яких порівну розподілили на дві групи. Тварини контрольної групи протягом 10 тижнів отримували стандартний раціон. Щури з групи ожиріння утримувалися на високожировій дієті протягом аналогічного періоду. Наприкінці експерименту тварин піддавали евтаназії, ізолювали musculus soleus, після чого вентральні корінці відсікали від спинного мозку. Скоротливу активність м’яза досліджували за умов електричної стимуляції імпульсами, згенерованими імпульсним генератором. Гістологічний аналіз м’язової тканини проводили з використанням трихромного забарвлення за Ван-Гізоном та забарвлення суданом чорним. У крові визначали концентрацію креатиніну, а також активність креатинфосфокінази (КФК) та лактатдегідрогенази (ЛДГ). У тварин з ожирінням, порівняно з контрольною групою, виявлено зниження максимальної сили скорочення musculus soleus та імпульсу м’язової сили, подовження часу релаксації і сповільнене повернення м’яза до вихідного стану, що свідчило про розвиток втоми скелетного м’яза. Наявність у цитоплазмі міоцитів ліпідних включень і збільшення кількості колагенових волокон у тканині м’яза, а також підвищений рівень креатиніну й зростання активності ЛДГ та КФК у крові підтвердили порушення функціонального стану м’язової тканини у щурів з ожирінням.
Нові біохімічні маркери прогнозування ураження нирок у дітей з бета-таласемією
A. J. Shwayel1*, A. M. Jewad1, M. Q. Abdulsattar2
1Department of Medical Laboratory Technology, Health and Medical Technical College,
Southern Technical University, Basrah, Iraq;
2Thi-Qar Health Directorate, Iraq;
*е-mail: ameeralzaidy6@gmail.com
Отримано: 07 червня 2023; Виправлено: 14 сепня 2023;
Затверджено: 27 жовтня 2023; Доступно онлайн: 06 листопада 2023
Бета-таласемія – важке спадкове захворювання, що характеризується недостатнім утворенням бета-ланцюгів гемоглобіну, неефективним еритропоезом, хронічним гемолізом і потребує пожиттєвих переливань крові, які призводять до перевантаження організму залізом. Захворювання проявляється в ранньому дитинстві і триває протягом усього життя з високим ризиком розвитку ниркової недостатності, яку неможливо достовірно виявити за допомогою традиційних маркерів. Метою цього дослідження було вивчення ефективності біомаркерів для оцінки ураження нирок у дітей віком від 1 до 14 років із діагнозом бета-таласемія. У дослідженні “випадок-контроль” аналізували зразки крові з Центру генетичної гематології (провінція Ті-Кар, Ірак): 60 зразків від здорових осіб та 60 – від пацієнтів з бета-таласемією, яких було розподілене на групи віком 1-7 та 8-14 років. Рівні гемоглобіну, феритину, креатиніну та калію визначали за допомогою стандартних тестів, а рівень нейтрофільного желатиназо-асоційованого ліпокаліну (NGAL) та бета-2-мікроглобуліну (β2M), як нових маркерів канальцевої та гломерулярної дисфункцій, оцінювали за допомогою імуноензимного аналізу. Було виявлено статистично значуще зниження рівня гемоглобіну, сироваткового калію та підвищення рівня феритину, NGAL і β2M у пацієнтів обох груп порівняно з контрольною групою, а також підвищення рівня креатиніну у групі 8-14 років. Зроблено висновок, що рівні NGAL і β2M можуть бути показниками для раннього виявлення ураження нирок у педіатричних пацієнтів із бета-таласемією, оскільки рівні цих біомаркерів зростають до того як підвищується рівень креатиніну.
Оцінка подокаліксину в сечі як біомаркера для ранньої діагностики гіпертонічної нефропатії
I. Kostovska*, K. Tosheska-Trajkovska, D. Labudovic,
S. Cekovska, O. Kostovski, G. Spasovski
Faculty of Medicine, Ss. Cyril and Methodius University in Skopje, North Macedonia;
*e-mail: irenakostovska22@yahoo.com
Отримано: 31 серпня 2023; Виправлено: 28 вересня 2023;
Затверджено: 27 жовтня 2023; Доступно онлайн: 06 листопада 2023
Хронічне ураження нирок, пов’язане з високим артеріальним тиском відомо як гіпертонічна нефропатія (ГН). Пошкодження подоцитів в патогенезі цього захворювання призводить до виділення в сечу сіалоглікопротеїну подокаліксину, тому подокаліксин може бути важливим для ранньої діагностики ГН. Метою дослідження було вивчити взаємозв’язок між рівнем подокаліксину в сечі та клінічними і біохімічними параметрами в осіб із ГН, а також оцінити діагностичну корисність подокаліксину в сечі як раннього маркера ГН. Серед 114 учасників цього перехресного дослідження, було 30 здорових осіб контрольної групи та 84 пацієнтів із клінічно підтвердженою хронічною артеріальною гіпертензією (ХГ). У всіх учасників було проведено біохімічне дослідження крові. Рівень мікроальбуміну та креатиніну в сечі вимірювали за допомогою імунотурбідиметричного та спектрофотометричного методів відповідно; рівень подокаліксину в сечі оцінювали за допомогою ELISA. Пацієнтів із ХГ було розподілено на підгрупи за співвідношенням мікроальбумін/креатинін сечі (UM/CR) та стадією хронічної хвороби нирок (ХХН). Отримані результати показали, що рівень подокаліксину в сечі був суттєво підвищений в обох досліджуваних підгрупах UM/CR та ХХН порівняно з контрольною групою. Продемонстровано поступове підвищення рівня подокаліксину в сечі зі зростанням стадії ХХН, особливо в IV та V стадіях, а також більш високу чутливість подокаліксину в сечі порівняно зі співвідношенням UM/CR при ранньому виявленні ГН. Зроблено висновок, що подокаліксин у сечі може бути важливим і високочутливим маркером для ранньої діагностики гіпертонічної нефропатії у пацієнтів із хронічною гіпертензією.
Антиоксидантні ефекти N-стеароїлетаноламіну у тканині серця та плазмі крові щурів за умов введення доксорубіцину
Є. А. Ґудзь, Н. М. Гула, Т. О. Хмель, Т. М. Горідько, А. Г. Бердишев
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: ngula@biochem.kiev.ua
Досліджували вплив N-стеароїлетаноламіну (NSE) на порушення антиоксидантного захисту у тканині серця і плазмі крові щурів, спричинені введенням доксорубіцину. Показано, що застосування доксорубіцину призводить до зменшення активності ензимів антиоксидантного захисту клітин тканини серця, зокрема супероксиддисмутази і глутатіонпероксидази. Введення NSE сприяє частковій нормалізації показників активності цих ензимів. Встановлено, що доксорубіцин призводить до підвищення рівня сечовини та креатиніну у плазмі крові піддослідних тварин. Введення NSE не впливає на рівень креатиніну та нормалізує рівень сечовини.
Порівняння біохімічних показників крові щурів за отруєння їх свинцем в макродисперсній та наноформі
І. А. Лазаренко, Н. М. Мельникова
Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ;
е-mail: ilazarenko2009@yandex.ru
У роботі показано, що збільшення вмісту свинцю в крові (у 6,3 і 3,7 раза) та печінці щурів (в 30,1 і 4,6 раза), отруєних шляхом 14-денного перорального введення в дозі 7 мг/100 г маси тіла тварини як макродисперсної, так і наноформи свинцю відповідно, призводить до підвищення активності ензимів крові: аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, γ-глутамілтранспептидази, лужної фосфатази, лактатдегідрогенази та зниження рівня креатиніну. При цьому наноформа свинцю при незначному накопиченні, можливо за рахунок більшої елімінації, виявляє високу біологічну активність та реакційну здатність порівняно з макродисперсною. Отже, отруєння щурів свинцем в різних дисперсних формах призводить до метаболічних порушень в організмі тварин, причому накопичення свинцю та біохімічні зміни є найвираженішими в печінці.
Біохімічні зміни в організмі щурів за дії цезію хлориду
Н. М. Мельникова, О. В. Єрмішев
Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ;
e-mail: iermishev@i.ua
Цезій останнім часом активно накопичується в навколишньому середовищі, але дія його на організм людей і тварин серед важких металів є найменш вивченою. У роботі показано, що під впливом цезію хлориду в організмі щурів відбуваються значні зміни біохімічних показників крові: зменшується вміст загального протеїну, рН, збільшується рівень сечовини, креатиніну, глюкози та загального гемоглобіну. Встановлено, що за дії цезію хлориду зменшується вміст калію в усіх досліджуваних органах і тканинах отруєних щурів. Гістологічні дослідження тканин серця щурів, отруєних цезієм хлоридом, свідчать про виникнення патології серцево-судинної системи. Знайдено, що застосування калієвмісного препарату «Аспаркам» зменшує негативний вплив цезію хлориду на організм щурів.