Tag Archives: плазміноген

Ідентифікація ділянки зв’язування крингла 5 плазміногену в α-ланцюзі D-регіона фібрин(оген)у

Л. Г. Капустяненко, Т. В. Гриненко, А. В. Ребрієв,
О. І. Юсова, А. О. Тихомиров

Інcтитут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: kapustyanenko@biochem.kiev.ua

Отримано: 17 травня 2020; Затверджено: 30 червня 2020

Взаємодія Glu-плазміногену з фібрином, опосередкована п’ятим кринглом молекули зимогену, є тригером його активації та ініціації фібринолізу, однак, сайт зв’язування крингла 5 на фібрині залишається невизначеним. Метою роботи було ідентифікувати ділянку в D-фрагменті молекули фібрин(оген)у, що містить сайт, комплементарний лізин-зв’язувальному сайту крингла 5. У роботі досліджено взаємодію крингла 5 плазміногену з поліпептидними ланцюгами D-фрагментів фібрину та бромціанових фрагментів FCB-2 та t-NDSK. Показано, що крингл 5 специфічно зв’язується з α- і γ-ланцюгами D-фрагмента та α-ланцюгом FCB-2. Одержано триптичні пептиди α-ланцюга D-фрагмента, які розділено за їх афінністю до іммобілізованого крингла 5, та мас-спектри всіх досліджуваних пептидів. Встановлено, що критичними амінокислотними залишками α-ланцюга D-фрагмента, що забезпечують взаємодію з кринглом 5, є α171Arg та/або α176Lys. Показано, що сайт зв’язування Glu-плазміногену, комплементарний лізин-зв’язувальному сайту крингла 5, міститься в межах послідовності Аα168Ala−183Lys, яка розташована у слабкоструктурованій петлі між двома суперспіральними ділянками α-ланцюга D-регіона молекули фібрин(оген)у.

Плазміноген модулює утворення та вивільнення регуляторів ангіогенезу тромбоцитами

А. О. Тихомиров, Д. Д. Жерносєков, Т. В. Гриненко

Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net

Отримано: 19 липня 2019; Затверджено: 29 листопада 2019

Тромбоцити зберігають, утворюють та вивільняють велику кількість регуляторів ангіогенезу, які залучені як до репаративних процесів у тканинах у нормі, так і до розвитку патологій, асоційованих з ангіопатіями. Раніше було показано, що плазміноген регулює деякі функції тромбоцитів, однак його здатність модулювати їхні ангіогенні властивості досліджено недостатньо. Мета поданої роботи – визначити ефекти різних форм плазміногену на утворе­ння та секрецію тромбоцитами протеїнів – регуляторів ангіогенезу. Відмиті тромбоцити людини одержували гель-фільтрацією на сефарозі-2В. Рівні експонованого Р-селектину (CD-62P) на плазматичній мембрані нестимульованих та активованих тромбоцитів вимірювали за допомогою протокової цитофлуориметрії. Секрецію фактора росту ендотеліоцитів судин (VEGF) тромбоцитарного походження, а також фрагментацію плазміногену та утворення ангіостатинів інтактними тромбоцитами та плазматичними мембранами тромбоцитів визначали за допомогою імуноблотингу. Показано, що за дії  тромбіну або колагену збільшувалась кількість Р-селектину на поверхні тромбоцитів, тоді як Lys-форма плазміногену пригнічувала агоністіндуковану тромбоцитарну секрецію. Lys-плазміноген, але не Glu-форма, інгібував агоністіндуковане вивільнення VEGF із тромбоцитів. Активація тромбоцитів сприяла істотному підсиленню розщеплення плазміногену та утворенню ангіо­статинів. Антитіла проти актину інгібували фрагментацію плазміногену за інкубації із плазматичними мембранами тромбоцитів, що вказує на роль поверхнево-експонованого актину в перетворенні плазміногену на ангіостатини. Дослідження демонструє нову функцію плазміногену, яка полягає в обмеженні ангіогенної активності тромбоцитів через утворення ангіостатинів та інгібування секреції фактора росту ендотеліоцитів.

Регуляція фібринолізу тромбоцитами, що містять на своїй поверхні плазміноген та тканинний активатор

Т. В. Гриненко, О. І. Юсова, О. В. Ревка, І. І. Паталах, Т. А. Яценко

Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: sedrickedel@gmail.com

Отримано: 22 липня 2019; Затверджено: 18 жовтня 2019

Тромбоцити відіграють ключову роль у гемостазі як стимулятори тромбіноутворення, як центри полімеризації фібрину та ініціатори ретракції. Менш вивченою залишається їхня здатність до модуляції розчинення згустків. Метою роботи було дослідити взаємодію плазміногену та тканинного активатора з нативними та активованими тромбоцитами, визна­чити кількість плазміну, що генерується за активації плазміногену різними активаторами в присутності тромбоцитів та їхню здатність модулювати швидкість гідролізу полімерного фібрину. У дослідженні було застосовано спектрометричні та імунофлуориметричні методи. Показано, що циркулюючі в крові інтактні тромбоцити несли на своїй поверхні незначну кількість плазміногену, тоді як тромбініндукована активація вела до експонування плазміногензв’язувальних сайтів на  плазматичній мембрані. Активовані тромбоцити стимулювали реакцію активації плазміногену тканинним активатором, урокіназою та стрептокіназою. Вияв­лено, що компоненти протромбінового комплексу підсилювали активацію плазміногену тканинним активатором на поверхні активованих тромбоцитів. У модельній системі з використанням desAB-фібрину встановлено здатність тромбоцитів стимулювати фібриноліз. Одержані результати дозволяють зробити висновок, що регуляція фібринолізу тромбоцитами реалізується через зв’язування плазміногену та активаторів плазміногену на їхній поверхні, завдяки прискоренню генерації плазміну і, відповідно, початку лізису фібрину та зменшенню загального часу існування згустку, що є важливим для підтримання гемостатичного балансу.

Плазміноген модулює утворення активних форм оксигену тромбоцитами людини

А. О. Тихомиров, Д. Д. Жерносєков, М. М. Гузик, В. В. Корса, Т. В. Гриненко

Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net

Активні форми оксигену (АФО) є важливими сигнальними молекулами, які контролюють функціонування тромбоцитів, а їх продукція підсилюється під час тромбоцитарної активації. Модуляторні ефекти плазміногену (Pg) на утворення АФО тромбоцитами раніше не досліджувалися. Метою цієї роботи було визначити здатність різних форм Pg впливати на метаболічну активність/виживаність тромбоцитів та утворення ними АФО в стані спокою і за умов активації. Тромбоцити, ізольовані із плазми донорів, преінкубували з Glu- або Lys-Pg (1,2 µM) та активували тромбіном (1,0 од. NIH/мл) або колагеном (1,25 мг/мл). Загальну дегідрогеназну активність мітохондрій визначали за допомогою МТТ-тесту, протокову цитофлуориметрію з використанням зонду H2DCF-DA застосовували для вимірювання внутрішньоклітинних рівнів АФО. Встановлено, що Lys-Pg незначним чином пригнічує відновлення МТТ (P < 0,05 проти контролю). Тромбін спричинював дворазове збільшення рівня метаболічної активності тромбоцитів порівняно з інтактними клітинами. Однак активація, індукована тромбіном, була менш вираженою у разі тромбоцитів, преінкубованих з Pg, причому Lys-Pg спричинював більший інгібувальний ефект. На відміну від тромбіну колаген значно пригнічував метаболічну активність тромбоцитів (на 60% від контрольної величини, P < 0,05). Glu- та Lys-Pg не впливали на активність колагенстимульованих тромбоцитів у МТТ-тесті. Сортінг тромбоцитів за здатністю продукувати АФО виявив дві різні субпопуляції клітин. Зростання продукції АФО спостерігалося за активації тромбоцитів як тромбіном, так і колагеном. Pg (Lys-форма більшою мірою) підсилював внутрішньоклітинну генерацію АФО у тромбінстимульованих тромбоцитах. Показано, що посилення Pg генерації АФО, яке передує дії агоністів, може призводити до зниження їх життєздатності та функціональної активності. Це дослідження доповнює уявлення про можливі механізми впливу Pg на функціонування тромбоцитів.

Ca(2+)-залежна регуляція активації фібринолітичної системи на D-доменах фібрин(оген)у

Т. А. Яценко, В. М. Рибачук, С. М. Харченко, Т. В. Гриненко

Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: tetyanaa.yatsenko@gmail.com

У роботі досліджено роль іонів кальцію D-доменів фібрин(оген)у в активації фібринолітичного процесу. Для встановлення значення Ca2+-залежних змін у D-доменах використано два типи D-фрагментів фібриногену та DD-фрагментів фібрину, оброблених кальційхелатуючими агентами та одержаних у присутності іонів кальцію. Дослідження активації плазміногену тканинним активатором на D- і DD-фрагментах показало інтенсифікацію утворення плазміну після обробки фрагментів EDTA. Швидкість активації проензиму на DD-фрагментах також дозозалежно збільшувалась у присутності EGTA. Стимулюючий ефект DD-фрагмента, попередньо обробленого хелаторами, на активацію  плазміногену дозозалежно знижувався в присутності Ca2+. Зміна інтенсивності стимуляції D-доменвмісними фрагментами фібрин(оген)у залежно від вмісту Ca2+ свідчить про необхідність кальційзалежних змін у D-доменах для експонування центрів взаємодії із плазміногеном і тканинним активатором та ініціації процесу фібринолізу.

Плазміноген та його фрагменти у головному мозку щурів: можлива роль астроцитів у генерації ангіостатинів

А. О. Тихомиров1, В. С. Недзвецький2,3, Дж. А. Агджа3, В. В. Корса1, Т. В. Гриненко1

1Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, Київ;
2Дніпропетровський національний університет, Дніпро, Україна;
3Бінгольський університет, Туреччина;
e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net

Метою роботи було дослідити локалізацію плазміногену та провести кількісну оцінку його фрагментів (ангіостатинів) у різних відділах головного мозку щурів, а також визначити здатність астроцитів продукувати ангіостатини. За допомогою імуногістохімічного аналізу показано, що плазміноген широко експресується  в різних структурах головного мозку, головним чином у менінгеальному шарі, IV, V та VI шарах кори великих півкуль, зубчастій звивині, клітинах Пуркінє, молекулярному, гранулярному та менінгеальному шарах мозочку. Із застосуванням вестерн-блот аналізу встановлено, що серед усіх досліджуваних відділів мозку ангіостатини в найбільшій кількості містяться в корі великих півкуль і представлені поліпептидами з Мм 50 та 40–30 кДа. У лізатах астроцитів головного мозку, що вирощувалися у вигляді первинної культури, виявлено наявність імунореактивних поліпептидів, які за величиною Мм 92, 84, 65–60, 50, 40, 38–30 кДа відповідають нативному плазміногену та цілій низці продуктів його часткової деградації, включаючи ангіостатини. Інкубація астроцитів з ендогенним плазміногеном привела до зростання рівнів деяких фрагментів плазміногену, передусім протеїну 30 кДа. Більш того, вказаний поліпептид виявився єдиним ангіостатином, що вивільняється астроцитами. Отже, у нашому дослідженні вперше продемонстровано, що астроцити є одним із клітинних типів ЦНС, що залучається до утворення ангіостатинів.

Вплив продуктів деградації фібрину на фібринолітичний процес

Т. А. Яценко, В. М. Рибачук, О. І. Юсова, С. М. Харченко, Т. В. Гриненко

Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: topolius@yandex.ua

Лізис фібринового згустку плазміноген/плазміновою системою призводить до утворення низки продуктів деградації фібрину, які вивільнюються в кровотік. Фрагменти фібрину містять у своєму складі специфічні центри зв’язування компонентів фібринолітичної системи і можуть взаємодіяти з ними. У роботі досліджено вплив продуктів деградації фібрину на різні етапи фібринолітичного процесу. Показано, що розчинні високомолекулярні продукти деградації фібрину hmFDPs, фрагменти DDE-комплексу та DD, але не кінцевий продукт Е3, стимулюють реакцію активації плазміногену тканинним активатором. Одержана за дисоціації DDE-комплексу суміш фрагментів Е1Е2 також виявляє стимулювальні властивості. Ранні продукти гідролізу полімерного фібрину hmFDPs та DDE-комплекс пригнічують швидкість лізису фібринового згустку плазміном, а високомолекулярні фрагменти hmFDPs захищають плазмін від інгібування α2-антиплазміном. Інгібітори плазми крові пригнічують активність плазміну, зв’язаного з DDE-комплексом і DD фрагментом. Одержані результати свідчать, що фібринові фрагменти, що утворюються під час тромболізису, можуть зв’язувати і виводити з об’єму згустку компоненти фібринолітичної системи і в такий спосіб спричиняти його стійкість до гідролізу.

Роль плазміноген/плазміну у функціонуванні клітин крові

Д. Д. Жерносєков, О. І. Юсова, Т. В. Гриненко

Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail:grinenko@biochem.kiev.ua

В огляді представлено дані про структурні особливості плазміноген/плазмінової молекули, що обумовлюють специфічність міжмолекулярних взаємодій та визначають різноманітність її біологічних функцій. Наведено основні принципи сучасної класифікації плазміногенових рецепторів та фактори, що впливають на їх експресію. Розглядаються механізми, що регулюють утворення та активність плазміну на поверхні клітин, фібрину та протеїнах екстрацелюлярного матрикса. Узагальнено дані літератури та власних досліджень авторів стосовно впливу плазміноген/плазміну на агрегацію тромбоцитів, індуковану різними агоністами. Обговорюється питання про участь плазміноген/плазміну в атерогенезі та ангіогенезі, що опосередкована рецепторами ендотеліоцитів. Особливу увагу приділено прозапальній функції плазміноген/плазміну, яка реалізується через регуляцію процесів активації, секреції, міграції та апоптозу моноцитів і макрофагів.

Новий механізм, контролюючий ріст гемостатичного тромбу

В. К. Лішко, І. С. Єрмоленко, Н. П. Подольнікова, Т. П. Угарова

Державний університерт Арізони, США, Школа наук про життя

Існуюче уявлення про механізми коагуляційного каскаду не дає відповіді на принципове питання: чому розвиток тромбу, що утворюється під час механічного пошкодження судини, раптово припиняється, на відміну від патологічного тромбу. У цій статті представлено результати циклу робіт, які дають відповідь на це питання. Ми показуємо, що на поверхні фібринового згустку утворюється тонкий метастабільний шар фібриногену, який не здатний підтримати адгезію клітин у кровотоці. Внаслідок цього тромбоцити і лейкоцити, клітини, які мають адгезивні інтегрини, не можуть закріпитися на згустку, змиваються потоком крові і розвиток тромбу,  таким чином, зупиняється. Клітини, які всупереч фібриногеновому щиту таки досягли стійкої поверхні фібрину, використовують додатковий механізм – здатність активувати плазміноген, пов’язаний із клітинною поверхнею або із самим фібрином. Плазмін, що утворюється в інтерфейсі між клітиною і поверхнею згустку, локально розщеплює фібрин. Фрагментована поверхня згустку стає нестійкою, неадгезивною і тому нетромбогенною. Таким чином, зупинка росту гемостатичного тромбу забезпечується двома механізмами: фібриноген- і плазміногензалежними, які зас­новано за одним принципом – створення механічно нестабільної неадгезивної поверхні.

Вміст плазміногену та ангіостатинів у тканинах доброякісних утворень молочної залози жінок

А. О. Тихомиров1, І. Л. Вовчук2, Т. В. Гриненко1

1Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
2Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, Україна;
e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net

Відомо, що доброякісні утворення молочної залози характеризуються відносно низьким рівнем ангіогенезу. Активація ангіогенезу за гіперпроліферативних захворювань молочної залози може бути пов’язана з подальшим розвитком патології та підвищеним ризиком злоякісної трансформації. Однак молекулярні механізми, що лежать в основі регуляції ангіогенезу в доброякісних новоутвореннях молочної залози, залишаються недостатньо вивченими. Метою роботи було визначити вміст плазміногену та його протеолітичних фрагментів (ангіостатинів) у тканинах молочної залози за мастопатії та  кістозної хвороби, а також у доброякісних новоутвореннях (фіброаденомах). Детекцію плазміногену та ангіостатинів проводили за допомогою імуноблотингу з подальшим кількісним денситометричним аналізом. Показано, що рівень плазміногену в тканинах молочної залози за мастопатії, кісти та непроліферуючої форми фіброаденоми у 4,7, 3,7 і 3,5 раза відповідно перевищує цей показник у нормальних тканинах (контроль). Вміст протеолітичного фрагмента плазміногену з молекулярною масою 50 кДа (ангіостатину) в цих доброякісних утвореннях виявився відповідно у 6,7, 4,0 і 3,7 раза вищим за контрольний рівень. Зростання концентрації ангіостатину може відбуватися внаслідок розщеплення плазміногену тканинною матричною металопротеїназою-9, активну форму якої виявлено методом желатинової зимографії за фіброзно-кістозної хвороби та кісти. Натомість, у тканинах проліферативної форми фіброаденоми рівень плазміногену та ангіостатину виявився відповідно у 3,8 і 5,3 раза нижчим порівняно з непрогресуючою неоплазією. Наведені результати дозволяють припустити, що ангіостатини як потужні інгібітори ангіогенезу та протизапальні агенти можуть відігравати важливу роль у патогенезі дисплазій молочної залози. Подальші дослідження необхідні для оцінки діагностичного та клінічного значення цих протеїнів для прогнозування та терапії доброякісних захворювань молочної залози.