Category Archives: Uncategorized
Функціонування фотосистем, вміст хімічних елементів, флавоноїдів і брасиностероїдів у листках химери Cornus controversa
А. Ф. Ліханов1, В. В. Швартау2, Н. В. Заіменко3, Н. П. Дідик3*,
О. В. Григор’єва3, І. П. Харитонова3, О. І. Дзюба3,
О. В. Закрасов3, М. Ю. Журба3, Н. А. Павлюченко3
1Національний університет біоресурсів і природокористування України, Kиїв, Україна;
2Інститут фізіології рослин і генетики НАН України, Kиїв, Україна;
3Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України, Kиїв, Україна;
*e-mail: nataliya_didyk@ukr.net
Отримано: 28 травня 2024; Виправлено: 06 липня 2024;
Затверджено: 07 жовтня 2024; Доступно онлайн: 28 жовтня 2024
Утворення хімери є добре відомим явищем у варієгатних декоративних та диких рослин, проте фізіологічні та біохімічні особливості цього явища вивчені недостатньо. Метою цієї роботи було провести порівняльний аналіз функціонування фотосинтетичного апарату, вмісту макро-, мікроелементів, флавоноїдів та брасиностероїдів у варієгатних та зелених листках переклинальної химери рослин Cornus controversa колекції Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України. Відбір зразків проводили протягом періоду з червня по жовтень 2022 р. Вміст фотосинтетичних пігментів та брасиностероїдів визначали спектрофотометрично, аутофлуоресценцію тканин листків вивчали за допомогою інвертованого мікроскопу з багатоканальною системою флуоресцентної візуалізації, унормований індекс різниці рослинності індекс (NDVI) – за допомогою приладів GreenSeeker та флуорометра, кількість макро- та мікроелементів – за допомогою емісійного плазменного спектрометра. Фенольні вторинні метаболіти розділяли методом HPTLC. Для оцінки захисної здатності флавоноїдів використовували біотест на схожість насіння редиски Raphanus sativus var. radicula за присутності AlCl3. Показано, що зелені листки химери C. controversa мали вдвічі вищий індекс NDVI, довше зберігали фотосинтетичну активність восени та мали вищий вміст макроелементів (Mg, Ca та S), але нижчу концентрацію токсичних металів (Al, Cu, Fe, Zn, Ti) ніж варієгатні. Тоді як, варієгатні листки акумулювали більше брасиностероїдів та фенольних метаболітів, які проявили здатність, не тільки знижувати токсичний вплив алюмінію, а також стимулювали ріст корінців проростків редиски. Така спеціалізація зелених та варієгатних листків може сприяти кращій адаптації рослинних химер до забруднення навколишнього середовища.
Вплив паління електронних сигарет (вейпінг) на рівень гормонів щитоподібної залози та ліпідний профіль у чоловіків
N. Hasan1, N. A. Nasser2, A. D. Hussein3, O. A. Mohsein4,5*
1Ibn Sina University of Medical and Pharmaceutical Sciences, Baghdad, Iraq;
2College of Medicine, Al-Nahrain University, Baghdad, Iraq;
3Departement of Applied Chemistry, College of Applied Science,
University of Fallujah, Fallujah, Iraq;
4Department of Medical Laboratory Techniques,
Mazaya University College, Nasiriyah, Iraq;
5Central Laboratory Department, Thi-Qar Health Directorate,
Al Habbobi Teaching Hospital, Thi-Qar, Iraq;
*e-mail: osamaakram889@gmail.com
Отримано: 01 травня 2024; Виправлено: 18 червня 2024;
Затверджено: 07 жовтня 2024; Доступно онлайн: 28 жовтня 2024
Останнім часом ринок швидко насичується привабливими для молоді пристроями для вейпінгу, які мають різноманітні смаки і форми. Відомо, що паління традиційних і електронних сигарет впливає на метаболічні процеси, а саме порушує продукування гормонів підвищує ризики розвитку захворювань легенів, серця та нирок. Мета дослідження – оцінити рівень гормонів щитоподібної залози та ліпідів у крові молодих чоловіків, які палили традиційні або електронні сигарети. У дослідженні випадок-контроль брали участь 200 чоловіків у віці 24-25 років, які палили 5-7 годин на день та 50 здорових чоловіків, які не палили (контрольна група). Чоловіків, які палили було розподілено на дві групи (100 осіб, які палили електронні сигарети, та 100 осіб, які палили традиційні сигарети). Рівні тиреоїд-стимулюючого гормону (TSH), вільного тироксину (FT4) і вільного трийодтироніну (FT3) вимірювали за допомогою COBAS E411. Загальний холестерол, ТГ, ЛПНЩ і ЛПВЩ визначали спектрофотометрично. Нами не було виявлено значних змін у рівні гормонів щитоподібної залози та ліпідних профілях, за винятком підвищеного вмісту ТГ у групі курців традиційних сигарет порівняно з контрольною групою. У той же час, у крові курців електронних сигарет було встановлено підвищення FT3 і FT4 та значне зниження рівня TSH, а також підвищений вміст загального холестерину, ТГ і ЛПНЩ порівняно з контрольною групою. Зроблено висновок, що паління електронних сигарет впливає на функцію щитоподібної залози та ліпідний обмін.
Дволанцюгова РНК фагового походження (ларифан) по різному впливає на моноцити крові людини залежно від віку та статі донорів
Р. Довгий1*, М. Рудик1, Т. Сергійчук1, Ю. Юмина1,
А. Двухрядкіна1, К. Островська1, Д. П’янова2, Л. Сківка1
1ННЦ «Інститут біології та медицини»,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
2Латвійський біомедичний дослідно-навчальний центр, Рига, Латвія
*e-mail: roman_dovhyi@knu.ua
Отримано: 26 липня 2024; Виправлено: 17 вересня 2024;
Затверджено: 07 жовтня 2024; Доступно онлайн: 28 жовтня 2024
На сьогоднішній день значна увага приділяється статевим і віковим відмінностям у терапевтичній ефективності лікарських засобів, включаючи ті, що впливають на імунну систему. Дволанцюгова РНК, отримана з бактеріофагів, є основним компонентом лікарського препарату Ларифан, який має інтерфероногенну активність. Метою даної роботи була оцінка впливу Ларифану на активаційний стан моноцитів периферичної крові людини, отриманих у донорів різного віку та статі. Зразки крові здорових добровольців були розподілені на 4 групи: молоді чоловіки та жінки віком від 20 до 39 років, літні чоловіки та жінки віком від 54 до 69 років. Зразки крові з антикоагулянтом ЕДТА обробляли Ларифаном (200 мкг/мл) протягом 30 хв, клітини відмивали та вимірювали фагоцитарний індекс, продукцію реактивних форм кисню та експресію фенотипових маркерів. Аналізували лише живі моноцити, ідентифіковані за допомогою проточної цитометрії. Моноцити як молодих, так і літніх жінок слабо реагували на обробку Ларифаном. Моноцити молодих чоловіків після обробки продемонстрували незначне зниження фагоцитарної активності та значне зменшення продукції реактивних форм кисню. У моноцитів літніх людей виявлялися чіткі статеві відмінності фенотипу нестимульованих клітин. Порівняно з моноцитами жінок, у моноцитів чоловіків старше 50 років після обробки Ларифаном спостерігалося зниження фагоцитарної активності та експресії CD86, а також підвищення експресії CD206. Ці результати вказують на необхідність подальших досліджень Ларифану, спрямованих на розробку персоналізованого лікування в залежності від віку та статі пацієнта.
Експресія рецепторів естрогену, прогестерону та епідермального фактора росту у молодих жінок Іраку з раком молочної залози
K. A. Al-Hilali1*, R. Q. Aljawher2, S. A. Faris3
1Directorate of Education in Thi-Qar, Thi-Qar, Iraq;
2College of Medicine University of Thi-Qar, Thi-Qar, Iraq;
3College of Education for Pure Since- University of Thi-Qar, Thi-Qar, Iraq;
*e-mail: khadijaaziz711@gmail.com
Отримано: 13 квітня 2024; Виправлено: 24 червня 2024;
Затверджено: 07 жовтня 2024; Доступно онлайн: 28 жовтня 2024
Наразі рак молочної залози (МЗ) оцінюють за наявністю рецепторів гормонів у пухлинній тканині, які є одними з найважливіших прогностичних маркерів. Це дослідження було проведено у провінції Ді-Кар (Ірак) серед пацієнток віком 20-40 років, хворих на рак МЗ, із метою привернення уваги до поширеності цього захворювання серед молодих жінок. Оцінювали експресію рецепторів естрогену (ER), прогестерону (PR) та епідермального фактора росту людини (Her2/neu) у тканинах МЗ за допомогою імуногістохімічного аналізу. Зразки тканин молочної залози були отримані від пацієнток (80), після видалення МЗ та біопсії, контролем були зразки від пацієнток (20) із доброякісними пухлинами МЗ. Показано, що експресія ER і PR була позитивною у 87,5% випадків і негативною у 12,5%, експресія Her2/neu була позитивною у 60% і негативною у 40% зразків РМЗ. Встановлено такі підтипи раку МЗ: люмінальний А (58,75%), люмінальний В (31,25%), HER2-позитивний (6,25%) і потрійно-негативний (3,75%). Високий відсоток люмінального А підтипу раку МЗ вважається позитивним прогнозом і добре піддається лікуванню антигормональною терапією.
Остеопонтін як біомаркер для діагностики ступеня тяжкості остеоартриту
M. A. Taha, Z. M. A. A. Hamodat*
Department of Chemistry, College of Science, University of Mosul, Iraq;
*e-mail: zahraahamodat@uomosul.edu.iq
Отримано: 25 квітня 2024; Виправлено: 30 серпня 2024;
Затверджено: 07 жовтня 2024; Доступно онлайн: 28 жовтня 2024
Остеоартрит (ОА) – найпоширеніший вид артриту, який характеризується руйнуванням хрящової тканини та болем, що з часом призводить до порушення рухливості. Глікопротеїн остеопонтін (OPN) відіграє суттєву роль у розвитку остеоартриту. Метою роботи було визначити рівень OPN у сироватці крові пацієнтів з ОА і дослідити його кореляцію із вмістом кальцію (Ca), фосфору (P) і магнію (Mg). У дослідженні брали участь 92 пацієнти чоловічої та жіночої статі віком від 30 до 65 років, які, за результатами клінічного обстеження та рентгенологічних досліджень, були розподілені на групи, залежно від тяжкості захворювання на легку, середню та тяжку. Контрольну групу складали 58 здорових чоловіків і жінок віком 30-65 років. Рівень OPN визначали методом ІФА, а вміст мінералів – за допомогою спектрофотометрії. Показано, що у пацієнтів із остеоартритом, рівень OPN був підвищений порівняно з контрольною групою (10,7 ± 3,4 нг/мл) і залежав від ступеня тяжкості захворювання. У пацієнтів із тяжким ступенем остеоартриту, OPN був вищим (47,5 ± 8,1 нг/мл), ніж у групах із середнім (14,8 ± 4,5 нг/мл) і легким (12,1 ± 3,1 нг/мл) ступенем тяжкості захворювання. Встановлено позитивну кореляцію між OPN і рівнем фосфору та негативну кореляцію між OPN і кальцієм, співвідношенням кальцій/фосфор і магнієм. Отримані результати вказують на потенціал OPN як ефективного біомаркера для діагностики тяжкості остеоартрозу та моніторингу ефективності лікування.
L-аргінін, аміногуанідин та мезенхімальні стовбурові клітини знижують рівень маркерів стресу ендоплазматичного ретикулума та D-димеру у легенях мишей з антифосфоліпідним синдромом
Н. Я. Мехно*, А. І. Довгалюк, О. С. Токарський,
М. М. Корда, О. З. Яремчук*
Тернопільський національний медичний університет
ім. І. Я. Горбачевського, кафедра медичної біохімії, Тернопіль, Україна;
*e-mail: mekhno_nyar@tdmu.edu.ua; yaremchuk@tdmu.edu.ua
Отримано: 22 травня 2024; Виправлено: 20 липня 2024;
Затверджено: 07 жовтня 2024; Доступно онлайн: 28 жовтня 2024
Антифосфоліпідний синдром (АФС) – аутоімунне захворювання, що характеризується ураженням інтими мікроциркуляторного русла внаслідок утворення аутоімунних антитіл до фосфоліпідів клітинних мембран. Попередні дослідження вказують на можливий зв’язок між виникненням аутоімунних захворювань і стресом ендоплазматичного ретикулума (ЕР), порушенням доступності оксиду азоту та високим рівнем D-димеру в плазмі крові. Метою роботи було дослідження впливу модуляторів синтезу оксиду азоту (L-аргініну, аміногуанідину) та мезенхімальних стовбурових клітин (МСК) на рівень інозитол-залежного ензиму 1а (IRE-1a) та глюкозо-залежного протеїну 78 (GRP-78), як маркерів стресу ендоплазматичного ретикулума, на рівень D-димеру в легенях самок мишей лінії BALB/c із антифосфоліпідним синдромом, спровокованим кардіоліпіном. Тридцять піддослідних тварин розділили на п’ять груп: 1 – контрольні тварини; 2 – миші з АФС; 3 – миші з АФС, яким внутрішньочеревно вводили L-аргініну гідрохлорид (25 мг/кг) і аміногуанідин (10 мг/кг); 4 – миші з АФС, яким внутрішньочеревно вводили МСК (5×106/кг); 5 – миші з АФС, яким вводили L-аргініну гідрохлорид, аміногуанідин та МСК. Усіх тварин виводили з досліду на десятий день з подальшим екстрагуванням протеїнів легеневої тканини. Рівень окремих протеїнів визначали за допомогою Вестерн-блоту. Встановлено, що в групі з АФС рівні IRE-1, GRP-78 і D-димеру були значно підвищені порівняно з контрольною групою. Після застосування аргініну з аміногуанідином, а також МСК, як окремо, так і при їх спільному застосуванні, рівень ІРЕ-1, GRP-78 та D-димеру знижувався порівняно з показниками у тварин із індукованим АФС. Отримані дані свідчать про те, що цей ефект, ймовірно, зумовлений зниженням стресу ЕР через інгібування iNOS і протизапальну дію МСК.
Гепарин-зв’язувальний EGF-подібний фактор росту: механізми біологічної активності та потенційні терапевтичні застосування
Л. М. Дронько1, Т. М. Луценко1*, Н. В. Короткевич2,
І. О. Вовк2, Д. А. Жукова2, С. І. Романюк2,
А. А. Сіромолот2, А. Ю. Лабинцев2, Д. В. Колибо2
1Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київ, Україна;
2Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, Київ, Україна;
*e-mail: lutsenko.tetiana@lll.kpi.ua
Отримано: 06 серпня 2024; Виправлено: 18 вересня 2024;
Затверджено: 07 жовтня 2024; Доступно онлайн: 28 жовтня 2024
Рецептор дифтерійного токсину на чутливих клітинах ссавців відомий як закріплений на мембрані попередник гепарин-зв’язувального EGF-подібного фактора росту (HB-EGF). Коли попередник розщеплюється металопротеїназами, утворюється розчинна форма (sHB-EGF), яка може зв’язуватися з рецепторами EGF, що призводить до активації сигнальних шляхів, які регулюють клітинну проліферацію, диференціювання, міграцію та інгібування апоптозу. Здатність HB-EGF спричинювати як позитивні, так і негативні наслідки для організму підкреслює складність його біологічних функцій і потреби в тонкому розумінні його ролі в здоровому організмі та за різних захворювань. В огляді узагальнено дані про структуру HB-EGF, біологічну активність, участь у механізмі дії дифтерійного токсину, загоєння ран, пухлинну прогресію, а також способи доставки HB-EGF.
Феномен Герті Корі: перша жінка – лауреатка Нобелівської преміі в галузі фізіології та медицини
В. М. Данилова*, М. В. Григор’єва, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: valdan@biochem.kiev.ua
Отримано: 08 червня 2024; Виправлено: 08 липня 2024;
Затверджено: 25 липня 2024; Доступно онлайн: 04 вересня 2024
Герті Корі – перша жінка, яка отримала Нобелівську премію в галузі фізіології і медицини, перша жінка – нобеліантка в Сполучених Штатах і третя жінка – нобеліантка в усьому світі після Марії Кюрі-Склодовської та її доньки Ірен Жоліо-Кюрі. Феномен Герті Корі полягає в тому, що шлях до визнання її наукових здобутків був досить довгим і непростим, проте вона його подолала завдяки своїм феноменальним здібностям і стійкому характеру. Нобелівську премію з фізіології та медицини 1947 року з простим і коротким формулюванням «за відкриття процесу каталітичного перетворення глікогену» вона отримала разом зі своїм чоловіком і незмінним співробітником Карлом Корі. Це відкриття, на думку Нобелівського комітету, є одним із найвидатніших досягнень біохімії.
Нанодіаманти здатні до індукції нейтрофільних позаклітинних пасток із адсорбованими гідрофобними антигенами SARS-CoV-2 на поверхні як потенційні кандидати вакцин
Г. Біла, В. Вовк, В. Утка, Р. Грицко,
А. Гаврилюк, В. Чоп’як, Р. Білий*
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Львів, Україна;
*e-mail: r.bilyy@gmail.com
Отримано: 14 квітня 2024; Виправлено: 17 травня 2024;
Затверджено: 25 липня 2024; Доступно онлайн: 04 вересня 2024
Дане дослідження спрямоване на пошук затребуваних ад’ювантів вакцин, здатних викликати імунну відповідь на нових або мутованих патогенів. Воно описує здатність нанодіамантів (ND) індукувати утворення позаклітинних нейтрофільних пасток (НПП), що спричиняє запалення, яке супроводжується імунною відповіддю на одночасно введені антигени. Гідрофобні нанодіаманти розміром 10 нм, шляхом пасивної адсорбції були покриті поліпептидом послідовністю з 194 амінокислот, що відповідає домену зв’язування з рецептором Spike-протеїну SARS-CoV-2. Було показано, що вкриті антигеном ND індукують активацію людських нейтрофілів та стимулюють утворення НПП і продукцію АФК. При використанні для імунізації вкриті антигеном ND викликають тривалу імунну відповідь у мишей з переважанням IgG1 серед підкласів антитіл. Ін’єктовані наночастинки були секвестровані НПП і безпечно покриті сполучною тканиною при дослідженні через 1 рік після ін’єкції.