Category Archives: Uncategorized
Дія калікс[4]арен-метиленбісфосфонової кислоти С-145 та її сірковмісного аналога на гемостаз
В. О. Чернишенко1, O. В. Савчук1, С. O. Черенок2, O. M. Силенко2,
A. O. Негеля3, Л. О. Касаткіна1, Л. В. Пирогова1, В. А. Дідківський1,
О. І. Юсова1, В. І. Кальченко2, Л. В. Гарманчук3, Т. В. Гриненко1,
Е. В. Луговськой1, С. В. Комісаренко1
1Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
2Інститут органічної хімії НАН України, Київ;
3ННЦ «Інститут біології та медицини», Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
e-mail: bio.cherv@gmail.com
С-145 (октанатрієва сіль калікс[4]арен-тетра-метиленбісфосфонової кислоти) було раніше обрано як специфічний антикоагулянтний агент, який пригнічує полімеризацію фібрину, не маючи відчутного впливу на інші параметри системи зсідання крові. Оскільки C-145S (октанатрієва сіль калікс[тіа-4]арен-тетра-метиленбісфосфонової кислоти) має більшу гідрофобну чашу, можна очікувати його більшу антиполімеризаційну активність, порівняно із С-145. Метою цієї роботи було порівняння дії обох органічних сполук на полімеризацію фібрину, фібриноліз, агрегацію тромбоцитів та проліферацію ендотеліоцитів. Полімеризацію фібринового згустку в плазмі крові за дії АЧТЧ-реагенту та гідроліз фібринового згустку за дії тканинного активатора плазміногену в присутності С-145 та С-145S вивчали за допомогою турбідиметричного аналізу. Ефект С-145 та С-145S на активацію Glu-плазміногену стрептокіназою визначали за допомогою хромогенного субстрату S2251, а агрегацію тромбоцитів – за допомогою агрегатометрії. Стимульований викид Ca2+ з ендоплазматичного ретикулума та цитоплазми вивчали за допомогою спектрофлуориметрії із застосуванням специфічних флуоресцентних зондів Mag-Fluo-4 та FURA-2. Як С-145, так і C-145S знижувала кінцеву мутність згустку і подовжувала час напівлізису згустку в плазмі крові людини. Однак у модельній системі з полімерним фібрином desAB С-145 виявився ефективнішим інгібітором фібринолізу. C-145S, але не C-145, індукував зміни концентрації Ca2+ в цитоплазмі тромбоцитів у стані спокою, а також вірогідно інгібував (на 30%) викид Ca2+ з ендоплазматичного ретикулума тромбоцитів, активованих ADP. Як C-145, так і C-145S стимулювали проліферацію ендотеліальних клітин свині (РАЕ). Таким чином, показано, що калікс[4]арен C-145S був ефективнішим інгібітором полімеризації фібрину порівняно з С-145, який раніше було обрано для створення антикоагулянтного агента. C-145S також виявляв вираженіший інгібіторний ефект на кальцієвий сигналінг тромбоцитів і стимулюючий ефект на проліферацію ендотеліоцитів. Отже, С-145 виявився перспективнішою молекулярною платформою для створення антитромботичного агента.
Активність фенілаланінамонійліази і вміст флавоноїдних сполук у проростках пшениці за дії гіпотермії та донора гідроген сульфіду
Ю. Є. Колупаєв1,2, О. І. Горєлова1, Т. О. Ястреб1, Ю. В. Попов3, Н. І. Рябчун3
1Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва, Україна;
e-mail: plant_biology@ukr.net;
2Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Україна;
3Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН України, Харків
Нині гідроген сульфід (H2S) розглядається як один із сигнальних посередників у рослинних клітинах. Однак його роль у формуванні стійкості рослин до низьких температур і особливо в регуляції вторинного метаболізму за стресових умов залишається маловивченою. Досліджували вплив донора H2S – гідросульфіду натрію (NaHS) – на активність фенілаланінамонійліази (ФАЛ) і вміст флавоноїдів у проростках пшениці за звичайної температури (21 °C) і умов холодового загартовування (7 діб при 3 °C). Через 2 доби дії загартовувальної температури відзначалося транзиторне підвищення активності ФАЛ. Також активність ензиму збільшувалася під впливом обробки проростків 0,1 або 0,5 мМ NaHS у звичайних температурних умовах і особливо на фоні холодового загартовування. Самі по собі холодове загартовування і дія донора H2S спричинювали підвищення загального вмісту флавоноїдів і кількості антоціанів. Поєднання гіпотермії і обробки проростків NaHS цей ефект посилювало і збільшувало загальний вміст флавоноїдів в 3,8, а антоціанів – в 1,8 раза порівняно з контролем. Обробка донором H2S зменшувала вміст продукту пероксидного окислення ліпідів малонового діальдегіду в проростках після дії загартовувальної температури і особливо після їх проморожування при –5 °С. Також під впливом обробки NaHS підвищувалася виживаність загартованих і незагартованих проростків після кріостресу. Дійшли висновку, що одним із механізмів позитивного впливу донора H2S на стійкість проростків пшениці до гіпотермії є залежне від активності ФАЛ накопичення флавоноїдних сполук, яким притаманна висока антиоксидантна активність, і зменшення наслідків вторинного окислювального стресу.
Роль гена GJB2 і конексину 26 у розвитку патологій слуху
Asmaa Missoum
Department of Biological and Environmental Sciences, Qatar University, Doha, Qatar;
e-mail: amissoum@live.com
Мутації гена GJB2 (Gap Junction Beta 2) є однією з головних причин спадкового порушення слуху. Цей ген кодує різні протеїни щілинних контактів, зокрема конексину 26 (Cx26), який сприяє гомеостазу K+ всередині равлика внутрішнього вуха. Мутації GJB2 також виявлено у разі несиндромальної глухоти (75% випадків), яка не супроводжується іншими аномаліями в організмі. Cx26 складається з чотирьох трансмембранних спіралей і двох позаклітинних петель, в кожній з яких є три специфічних, консервативних залишки цистеїну, зв’язаних внутрішньомолекулярними дисульфідними містками. Мутації 35delG і Cys169Tyr є найпоширенішими мутаціями GJB2. Перша призводить до скорочення протеїну Cx26 через переривання послідовності, що кодує, а друга – до дестабілізації структури протеїну через пошкодження одного із трьох залишків цистеїну. В цьому короткому огляді надано додаткові дані про те, як ці два типи мутацій призводять до втрати слуху.
Нобелівська премія з хімії 2018 року
https://www.nobelprize.org/nobel_prizes/chemistry/laureates/2018/
Нобелівська премія з фізіології та медицини 2018 року
https://www.nobelprize.org/nobel_prizes/medicine/laureates/2018/
FEBS3+ – XI Парнасівська конференція – форум молодих вчених “Біохімія та молекулярна біологія для інноваційної медицини”
3-5 вересня, 2018, Київ, Україна
Засновник молекулярної імунології в Україні, відомий політичний і громадський діяч
До 75-річчя академіка НАН України С. В. Комісаренка
С. О. Костерін, В. М. Данилова
9 липня виповнюється 75 років відомому вченому-біохіміку, засновнику наукової школи з молекулярної імунології, дипломату, державному і громадському діячу, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки (1979), заслуженому діячу науки і техніки України (2008), лауреату іменних премії НАН України ім. О. В. Палладіна (2003) та ім. І. І. Мечникова (2012), академіку-секретарю Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України, директору Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, доктору біологічних наук, професору, академіку НАН України та НАМН України Сергію Васильовичу Комісаренку.
Методи очистки та визначення ензиматичної активності лізилоксидази
О. О. Гудкова, Н. В. Латишко, О. В. Зайцева, С. Г. Шандренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: gudkovahelga@gmail.com
Метою роботи було екстрагування та часткова очистка лізилоксидази, одержаної із тканин гризунів, простим та ефективним методом, а також розробка чутливого методу визначення його активності, який підходить для масштабних лабораторних експериментів in vivo та in vitro. Розроблений метод базується на принципі негативної сорбції полярного гідрофільного адсорбенту каоліну. Активність лізилоксидази оцінювали двома розробленими методами за кількістю пероксиду водню, який утворюється в ході реакції з 1,5-діамінопентаном як субстратом. Н2О2 детектували або за допомогою хемілюмінесценції люмінолу в присутності пероксидази хрону, або флуорометрично з використанням фолієвої кислоти в присутності Cu (II). Застосований метод очистки лізилоксидази із тканин гризунів дозволив позбавитись від 93% баластних протеїнів, що показано за допомогою електрофорезу в ПААГ. Питома активність лізилоксидази після процедури часткового очищення була у 10–24 рази вища, ніж у вихідному екстракті. Молекулярна маса ензиму з тканин мишей становила приблизно 32 кДа. Запропоновані методи дозволяють економити час та матеріали у разі масштабних лабораторних досліджень.
Показники системи нітроген (II) оксиду за умови експериментального гепатопульмонального синдрому
І. Я. Криницька, М. І. Марущак
ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського», Тернопіль, Україна;
e-mail: marushchak@tdmu.edu.ua
Гепатопульмональний синдром (ГПС) – це легеневе ускладнення захворювань печінки, що характеризується артеріальною гіпоксемією. Ймовірно, що зміна продукції нітроген (II) оксиду також задіяна в патогенезі ГПС. Це дослідження було виконано для оцінки показників системи NO в сироватці крові та легеневій тканині тварин із різними моделями ГПС. Загальна активність NOS визначалася шляхом моніторингу швидкості перетворення L-аргініну в цитрулін. Сумарний вміст метаболітів NO було встановлено шляхом оцінки їх кількості, яка включала як нітрит-іони, які попередньо були присутні в пробі (NO2–), так і відновлені до нітритів нітрат-іони (NO3–). Встановлено вірогідне збільшення загальної активності NOS у легеневій тканині щурів обох експериментальних груп відносно контрольних тварин з переважанням у щурів після перев’язки загальної жовчної протоки. Сумарний вміст метаболітів NO в легеневій тканині щурів експериментальної групи № 1 (на 28-й день після перев’язки загальної жовчної протоки) також вірогідно збільшився у 5,8 раза, а в щурів експериментальної групи № 2 (тетрахлорметаніндукований цироз) – у 4,5 раза (Р < 0,001) порівняно з контрольною групою. Отже, в щурів із різними моделями ГПС встановлено активацію нітроксидергічних процесів за рахунок значного збільшення вмісту метаболітів нітроген (II) оксиду та загальної активності NO-синтаз. При цьому вираженішу інтенсифікацію нітроксидергічних процесів встановлено в щурів на 28-й день після перев’язки загальної жовчної протоки.
Вплив N-стеароїлетаноламіну на вміст вільного холестеролу та індивідуальних фосфоліпідів в адипоцитах щурів з індукованою ожирінням інсулінорезистентністю
О. С. Дзюба, Є. А. Гудзь, Г. В. Косякова, Т. М. Горідько, В. М. Клімашевський, Н. М. Гула
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: oksana.dziuba86@gmail.com
Ожиріння часто призводить до інсулінорезистентності (ІР) та розвитку цукрового діабету 2-го типу. Зниження чутливості до інсуліну розвивається внаслідок порушень в шляхах сигналювання інсуліну, й доведено, що інсулінорезистентність виникає і в жировій тканині, супроводжуючись дисліпідемією. В цій роботі методами тонкошарової та газорідинної хроматографії ми дослідили вплив N-стеароїлетаноламіну на вміст вільного холестеролу та індивідуальних фосфоліпідів в адипоцитах щурів з індукованою ожирінням інсулінорезистентністю. Одержані результати показали, що рівень вільного холестеролу значно підвищувався в адипоцитах ІР-щурів порівняно з контрольними. Аналіз фосфоліпідного складу засвідчив зменшення вмісту фосфатидилхоліну та сумарної кількості фосфатидилінозитолу й фосфатидилсерину в адипоцитах ІР-тварин, в той час як кількість лізофосфатидилхоліну, сфінгомієліну та фосфатидилетаноламіну збільшувалася в групі ІР-щурів порівняно з контрольною. Застосування N-стеароїлетаноламіну спричинювало вірогідне зниження вільного холестеролу та мало позитивний ефект на нормалізацію фосфоліпідної композиції адипоцитів. Одержані дані є підставою розглядати N-стеароїлетаноламін як сполуку, перспективну для подальшого дослідження її дії за різних патологічних станів.