Category Archives: Uncategorized
Рівень статевих гормонів та гормонів фертильності в сироватці крові пацієнтів чоловічої статі, які одужали від COVID-19
M. K. Albayaty1*, M. S. Ali2, A. Y. Al‑Tarboolee1, R. H. Yousif3
1Department of Molecular and Medical Biotechnology,
College of Biotechnology, Al-Nahrain University, Jadriya, Baghdad, Iraq;
2University of Technology-Iraq, Applied Sciences Department,
Branch of Chemistry, Baghdad, Iraq;
3Department of Forensic Evidence Sciences, College of Medical Technology,
Al-Farahidi University, Baghdad, Iraq;
*e-mail: mustafa.kahtan@nahrainuniv.edu.iq;
mustafaalbayaty42@gmail.com
Отримано: 20 березня 2024; Виправлено: 30 квітня 2024;
Затверджено: 31 травня 2024; Доступно онлайн: 17 червня 2024
Новий коронавірус 2 тяжкого гострого респіраторного синдрому (SARS-CoV-2), що спричинив пандемію COVID-19, є інфекцією широкого спектру дії, яка, окрім дихальних шляхів, може вражати різні органи, зокрема, органи травної, серцево-судинної та сечової систем. Однак негативні ефекти SARS-CoV-2 на чоловічу репродуктивну систему здебільшого ігноруються. Метою цього дослідження було з’ясувати, вплив SARS-CoV-2 на продукування гормонів, які є маркерами чоловічої репродуктивної функції та фертильності. Учасників дослідження (350 осіб чоловічої статі) було розділено на дві групи: 150 пацієнтів з середнім віком 32 ± 7,9, які одужали від COVID-19, а діагноз COVID-19 був підтверджений методом ПЛР, і 200 практично здорових чоловіків-добровольців аналогічного віку. Група пацієнтів була додатково розділена на три групи залежно від періоду одужання – 3, 5 і 7 місяців. Рівні тестостерону, лютеїнізуючого гормону (ЛГ), фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) та пролактину в сироватці крові визначали за допомогою автоматичного хемілюмінесцентного аналізатора Mindray CL-1000i. При порівнянні показників пацієнтів, які одужали від COVID-19, з контрольною групою, встановлено зниження рівня тестостерону, що позитивно асоціюється з періодом одужання, та підвищення рівнів ЛГ, ФСГ і пролактину, що негативно асоціюється з періодом одужання. Припускається, що інфікування SARS-CoV-2 може супроводжуватися тимчасовим порушенням функції яєчок.
Фенформін запобігає розвитку оксидативно-нітрозативного стресу у печінці щурів за тривалого введення етанолу
А. Микитенко1*, О. Акімов2, Г. Єрошенко3, К. Непорада1
1Кафедра біоорганічної та біологічної хімії,
Полтавський державний медичний університет, Полтава, Україна;
2Кафедра патофізіології, Полтавський державний медичний
університет, Полтава, Україна;
3Кафедра медичної біології, Полтавський державний
медичний університет, Полтава, Україна;
*e-mail: mykytenkoandrej18@gmail.com
Отримано: 09 березня 2024; Виправлено: 29 квітня 2024;
Затверджено: 31 травня 2024; Доступно онлайн: 17 червня 2024
Модуляція активності AMФ-активованого протеїнкіназного шляху (AMФK) вважається перспективним варіантом у розробці підходів до лікування хронічного алкогольного гепатиту. Відомо, що фенформін, який є бігуанідом, підвищує активність AMФK. Метою роботи було оцінити вплив фенформіну як активатора АМФК на розвиток оксидативно-нітрозативного стресу в печінці щурів за умов тривалого введення етанолу. Досліди проводили на 24 щурах-самцях лінії Wistar, розділених на 4 групи: контрольна; тварини, які отримували фенформін гідрохлорид перорально в дозі 10 мг/кг щоденно протягом 63 днів; тварини, які піддавалися примусовій переривистій алкоголізації протягом 5 діб, з повтором через дві доби шляхом внутрішньоочеревинного введення 16,5% розчину етанолу на 5% розчині глюкози, з розрахунку 4 мл/кг маси тіла і подальшим переходом на 10% розчин етанолу як єдиного джерела пиття; тварин із симуляцією хронічного алкогольного гепатиту та введенням фенформіну. У гомогенаті печінки оцінювали активність супероксиддисмутази, каталази, ізоформ NO-синтази, продукцію супероксид-аніон-радикалу, концентрацію малонового діальдегіду, пероксинітриту, нітритів, нітрозотіолів та окислювальну модифікацію протеїнів (ОМП). Виявлено підвищення продукції активних форм кисню та азоту і інтенсифікацію ОМП у печінці щурів за тривалого введення етанолу. Показано, що введення фенформіну під час тривалого введення етанолу обмежує надлишкове утворення пероксинітриту та запобігає окисному пошкодженню протеїнів печінки щурів.
Вплив плазміногену на вивільнення PAI-1 тромбоцитами людини
O. I. Юсова*, T. В. Гриненко, T. Ф. Дроботько, A. O. Tихомиров
Відділ хімії та біохімії ферментів, Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: yusova07@gmail.com
Отримано: 06 лютого 2024; Виправлено: 27 березня 2024;
Затверджено: 31 травня 2024; Доступно онлайн: 17 червня 2024
РАІ-1 (інгібітор активатора плазміногену типу 1) як основний фізіологічний інгібітор активатора плазміногену та урокінази відіграє ключову роль у регулюванні фібринолізу in vivo. Крім того, PAI-1 пригнічує утворення плазміну та впливає на міграцію клітин шляхом взаємодії з вітронектином. РАІ-1 секретується з α-гранул тромбоцитів при їх стимулюванні агоністами. Метою роботи було дослідити вплив Glu- і Lys-форм плазміногену на секрецію PAI-1 тромбоцитами та з’ясувати можливу роль плазміногену в модулюванні індукованого агоністами вивільнення PAI-1. Секрецію PAI-1 тромбоцитами визначали методом Вестерн-блот аналізу. Встановлено, що в залежності від типу агоніста, PAI-1 може вивільнятися з тромбоцитів у вільній формі, в комплексі з тканинним активатором плазміногену, а також у вигляді високомолекулярних комплексів, що містять тканинний активатор і молекули вітронектину. Виявлена індукція секреції PAI-1 під дією Glu- та Lys-форм плазміногену вказує на здатність цих протеїнів активувати внутрішньоклітинні сигнальні шляхи, які регулюють вивільнення α-гранул тромбоцитів. Отримані результати можуть мати важливе значення для з’ясування механізмів патогенезу різних захворювань, які пов’язані з надактивацією тромбоцитів і розладами, асоційованими з вивільненням PAI-1.
АТР як сигнальна молекула
Л. Г. Бабіч*, С. Г. Шликов, С. О. Костерін
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: babich@biochem.kiev.ua
Отримано: 22 січня 2024; Виправлено: 13 лютого 2024;
Затверджено: 31 травня 2024; Доступно онлайн: 17 червня 2024
В огляді розглядаються ефекти позаклітинного АТР, що опосередковані пуринорецепторами плазматичної мембрани, в клітинах різних тканин, зокрема, міометрія. Згідно з опублікованими раніше результатами, цитозольний АТР також може відігравати роль сигнальної молекули, на що вказує наявність рецептора АТР не тільки в плазматичній мембрані, але і в мітохондріях. Автори показали, що концентрація іонізованого Ca2+ в матриксі мітохондрій міометрія щурів регулюється АТР за відсутності екзогенного Са2+. ATP-залежне збільшення [Ca2+]m не змінювалося за наявності блокатора Ca2+-уніпортера рутенієвого червоного, блокатора мітохондріальної пори циклоспорину А або інгібітора АТР-синтази олігоміцину. Припускається, що цитозольний АТР може бути сигнальною молекулою, яка регулює принаймні обмін іонів Са2+ у мітохондріях.
Інгібувальна дія метиленбісфосфонової кислоти на метаболічну активність та життєдійність клітинних ліній J774A.1
Д. О. Лабудзинський*, E. П. Пасічна,
О. І. Криніна, М. М. Великий
Інститут біохімії ім О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: labudzinskidmytro@gmail.com
Отримано: 01 лютого 2024; Виправлено: 22 березня 2024;
Затверджено: 24 березня 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024
Бісфосфонати (БФ) є основними агентами в сучасній фармакології для лікування втрати кісткової тканини, пов’язаної з остеокласт-опосередкованим остеопорозом, хворобою Педжета та пухлинами кісток. Через відсутність повного розуміння молекулярного механізму їх дії в кістковій тканині та перекриття ключових властивостей між бісфосфонатами різних поколінь, комплексні дослідження інгібіторних та антирезорбтивних властивостей бісфосфонатів залишаються актуальними. Нашу роботу виконано з метою комплексного дослідження інгібуючої дії метиленбісфосфонової кислоти (МБФК) на мевалонатний шлях, метаболічну активність і загибель клітин in vitro порівняно із золедроновою кислотою. У клітинах J774A.1, оброблених MБФК, активність FPPS була інгібована на 80%, порівняно зі зниженням на 79% у зразках, оброблених золедроновою кислотою. Здатність MБФК знижувати відсоток життєздатних клітин дещо нижча порівняно з золедроновою кислотою. Після 24 годин інкубації з найменшою концентрацією БФ відсоток пригнічення метаболічної активності становив 10,6 і 25% відповідно. Через 48 годин ці значення зросли до 34,8 і 55,6% відповідно. Інгібуючі ефекти МБФК та золедронової кислоти на інтенсивність включення радіоактивно міченого попередника [14C]-ацетату до фракції холестерину становили 76,2 та 59,1% відповідно. У випадку ізопреноїдної фракції інгібуючі ефекти становили 40,9 і 51,2% відповідно. МБФК та золедронова кислота по-різному індукували апоптоз у культурі клітин J774A.1, збільшували кількість мертвих клітин у 2,4 та 6,3 раза, відповідно; а також збільшували кількість PI-позитивних клітин у 7,4 і 19 разів відповідно. МБФК та золедронова кислота також збільшили кількість TUNEL-позитивних клітин у культурі макрофагів у 2,6 та 5 разів відповідно. Золедронат значно знижував рівень експресії генів карбоангідрази 2 та NFATc1 порівняно з дією MБФК. Таким чином, використання метиленбісфосфонової кислоти в майбутніх дослідженнях як у терапії раку, так і остеопорозу виглядає багатообіцяючим завдяки меншій цитотоксичності, високій ефективності інгібування мевалонатного шляху та можливості варіації дозування.
ЕКГ патерни у постковідних пацієнтів
М. В. Гребеник1, С. М. Маслій1, О. О. Шевчук1*,
М. М. Корда1, Ш. Варі2
1Тернопільський національний медичний університет імені І. Горбачевського, Тернопіль, Україна;
2Міжнародний центр досліджень та інновацій у медицині,
Медичний центр Цедарс-Сінай, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США;
*e-mail: shevchukoo@tdmu.edu.ua
Отримано: 06 січня 2024; Виправлено: 17 березня 2024;
Затверджено: 17 березня 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024
COVID-19 асоціюється з широким спектром негативних наслідків для серцево-судинної системи. Мета дослідження: оцінити спектр аритмій залежно від віку, коморбідної патології та виживаності за даними ЕКГ у пацієнтів, які перенесли COVID-19, протягом 2 місяців після одужання. Обстежено та проаналізовано дані ЕКГ 758 пацієнтів у гострому періоді та періоді реконвалеценції, серед яких 256 (33,6%) чоловіків та 503 (66,4%) жінки у віці від 15 до 90 (52,99 ± 11,68) років. Всього було виконано 848 ЕКГ. Зміни на ЕКГ класифікували відповідно до класів Міннесотського кодексу (МК). Встановлено, що вік, стать, тяжкість перенесеного COVID-19, наявність супутньої артеріальної гіпертензії та цукрового діабету мають значний вплив на зміни ЕКГ. Вік корелює з тяжкістю COVID-19 (r = 0,485, P < 0,001), супутньою артеріальною гіпертензією (r = 0,471, P < 0,001), цукровим діабетом (r = 0,346, P < 0,001) та ожирінням (r = 0,179, P < 0,001). Встановлено кореляцію між віком та наявністю попередніх патологічних ЕКГ (r = 0,290, P < 0,0001). Встановлено, що порушення серцевого ритму, пов’язані з тяжкістю перебігу COVID-19, значно впливають на рівень сатурації (r = -0,211, P < 0,001), а в меншій мірі – на відсоток ураження легень за даними комп’ютерної томографії (r = 0,127, P = 0,060). Результати скринінгу аритмій у хворих на COVID-19 демонструють зв’язок переважно з тяжкістю перебігу захворювання та коморбідною патологією, особливо цукровим діабетом. Отже, ми можемо розглядати аритмогенез при COVID-19 через призму запалення, інтоксикації, гіпоксії, метаболічних порушень та медикаментозних впливів.
Eфект застосування N-стеароїлетаноламіну на індуковані дієтою і старінням зміни у рівні ліпопротеїнів, адипонектину та холестерол-фосфоліпідній композиції адипоцитів щурів
О. С. Ткаченко*, Г. В. Косякова
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ Україна;
*e-mail: 888oksana.tkachenko@gmail.com
Отримано: 26 січня 2024; Виправлено: 19 березня 2024;
Затверджено: 19 березня 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024
Адипонектин – це адипокін, який секретується жировою тканиною, впливає на метаболізм ліпопротеїнів, зменшує інсулінорезистентність. Відомо, що його рівень знижується при ожирінні та серцевосудинних захворюваннях. Фосфоліпіди та холестерол – це основні компоненти клітинної мембрани, що відіграють ключову роль в акумулюючій та секреторній функціях адипоцитів. N-стеароїлетаноламін (NSE) – це мінорний ліпід, що впливає на ліпідну композицію клітинних мембран. Мета нашого дослідження – дослідити рівень адипонектину та холестеролу в складі ліпопротеїнів низької та високої щільності і холестерол-фосфоліпідну композицію адипоцитів у щурів різного віку (10 та 24 місяці) з індукованим високожировою дієтою ожирінням та ефект NSE на зазначені параметри. Показано, що старіння та хронічне навантаження насиченими жирами приводять до ожиріння, що супроводжується порушенням толерантності до глюкози, проявом дисліпідемії та зміною рівня адипонектину в плазмі крові щурів двох вікових груп. Тривала високожирова дієта призводила до зниження рівня адипонектину в плазмі крові та зростання вмісту холестерину в адипоцитах у щурів різного віку. У молодих щурів спостерігалося значне підвищення рівня холестеролу у складі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-Хол) і ключових фосфоліпідів адипоцитів (фосфатидилхоліну, фосфатидилетаноламіну, сфінгомієліну та лізофосфатидилхоліну), у той же час таких змін не виявлено у тварин старшої вікової групи. Зменшення вмісту аніонних фосфоліпідів (фосфатидилінозитол + фосфатидилсерин) також було показано у 10-місячних щурів, які утримувались на високожировій дієті порівняно з контрольними тваринами. Введення NSE позитивно вплинуло на нормалізацію рівня адипонектину в обох вікових групах. Також застосування NSE суттєво вплинуло на зниження рівня ЛПНЩ-Хол та зростання концентрації холестеролу у складі ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ-Хол) у плазмі крові 10-місячних щурів, а також на фосфоліпідний склад молодих щурів із ожирінням та відновлення аніонної фосфоліпідної компоненти в адипоцитах щурів віком 24-місяці. Позитивний вплив NSE на досліджувані параметри, дозволяє розглядати його як перспективний засіб для корекції дієт-індукованих та пов’язаних зі старінням метаболічних розладів, які провокують розвиток серцево-судинних захворювань.
Вплив наночастинок металів на показники оксидативного стресу та ендотоксемії за умов ДМГ-індукованого канцерогенезу
С. Б. Крамар1*, І. Я. Андрійчук2, Н. В. Огінська1, Ю. В. Сорока3,
З. М. Небесна1, С. М. Дибкова4, Л. С. Рєзніченко4, Н. Є. Лісничук2
1Кафедра гістології та ембріології, Тернопільський національний медичний
університет імені І. Я. Горбачевського, Тернопіль, Україна;
2Центральна науково-дослідна лабораторія, Тернопільський національний медичний
університет імені І. Я. Горбачевського, Тернопіль, Україна;
3Кафедра анестезіології та інтенсивної терапії, Тернопільський національний медичний
університет імені І. Я. Горбачевського, Тернопіль, Україна;
4Інститут біоколоїдної хімії ім. Ф. Д. Овчаренка НАН України, Київ, Україна;
*e-mail: kramarsb@tdmu.edu.ua
Отримано: 10 лютого 2024; Виправлено: 19 березня 2024;
Затверджено: 19 березня 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024
Однією з властивостей наночастинок є їх здатність коригувати прояви критичних факторів розвитку раку – оксидативного стресу та ендотоксемії. Тому, метою роботи було дослідити вплив використання наночастинок Au/Ag/Fe на показники оксидативного стресу та ендогенної інтоксикації за експериментального канцерогенезу товстої кишки. Дослідження виконано на 90 білих щурах-самцях, яких утримували в стандартних умовах віварію. Розподіл на групи: I – інтактні тварини; II – інтактні тварини, яким протягом 21 дня вводили Au/Ag/Fe наночастинки; III – тварини, яким протягом 30 тижнів вводили N,N-диметилгідразин дигідрохлорид; IV – тварини, яким після закінчення індукування аденокарциноми щоденно внутрішньошлунково вводили наночастинки Au/Ag/Fe протягом 21 дня. Показано, що за умов ДМГ-індукованого канцерогенезу концентрація показників оксидативного стресу суттєво зростала. Встановлено, що введення композиції наночастинок Au/Ag/Fe протягом 21 дня зумовлювало достовірне (P < 0,001) зниження концентрації ТБК-активних продуктів у сироватці крові в 1,33 раза, вмісту дієнових і трієнових кон’югатів у 1,63 і 1,98 раза порівняно з дослідною групою ІІІ. Застосування наночастинок у дослідній групі IV також сприяло зниженню концентрації основ Шиффа в 1,34 раза (P < 0,001), зменшенню вмісту ОМБ370 і ОМБ430 в 1,25 (P < 0,001) і 1,37 раза (P < 0,001) порівняно з групою III. Ми також спостерігали зниження рівня ендотоксемії в групі тварин IV на основі достовірного зменшення індексу МСМ та відсотка ЕІІ.
Рівень потенційних маркерів інсульту в крові пацієнтів із різними формами фібриляції передсердь та хронічною серцевою недостатністю
A. O. Тихомиров1*, О. Ю. Сіренко2, О. В. Курята2
1Відділ хімії та біохімії ферментів, Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна
НАН України, Київ, Україна;
2Кафедра внутрішньої медицини 2, фтизіатрії, професійних хвороб і клінічної імунології,
Дніпровський державний медичний університет, Дніпро, Україна;
*e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net
Отримано: 19 січня 2024; Виправлено: 13 березня 2024;
Затверджено: 17 березня 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024
Фібриляція передсердь (ФП) є найпоширенішим типом аномального серцевого ритму (серцевої аритмії), що вважається основною причиною інсультів. На сьогодні проведено обмежену кількість досліджень прогностичних маркерів захворювання передсердь та ішемічного інсульту, пов’язаного з ФП, попри існуючий високий попит на цю процедуру в повсякденній клінічній практиці, необхідну для моніторингу перебігу захворювання та оцінювання ризику інсульту у пацієнтів з ФП та хронічною серцевою недостатністю (ХСН). Метою цього дослідження було визначити вміст маркерів, асоційованих із ішемічним інсультом, у сироватці крові пацієнтів із ХСН та різними формами ФП. До дослідження було включено 46 пацієнтів із різними типами ФП (пароксизмальною, персистуючою та перманентною) з ішемічним інсультом або без нього. Контролем слугували 36 клінічно здорових донорів. Рівень індуцибельної синтази оксиду азоту (iNOS), фактора росту ендотелію судин (VEGF) і ангіостатинів (AS) визначали методом Вестерн-блот аналізу зразків сироватки крові. Рівень активних матриксних металопротеаз (ММР) оцінювали за допомогою желатинової зимографії. Зростання рівня iNOS показано у пацієнтів із усіма формами ФП порівняно з контролем, але рівень iNOS у крові постішемічних пацієнтів значно перевищував такий у хворих із пароксизмальною формою ФП. Проте у пацієнтів із пароксизмальною ФП рівні VEGF та AS не відрізнялися від базальних значень, тоді як у постінсультних хворих із персистуючим та хронічним типом ФП спостерігалося різке підвищення їх вмісту. Показано, що підвищення рівня MMP-9 асоціюється з усіма діагностованими формами ФП, незалежно від наявності інсульту. Загалом, результати нашої роботи демонструють, що досліджувані протеїни можна розглядати як важливі біомаркери трансформації форм ФП та є потенційно корисними для стратифікації ризику ішемічного інсульту у пацієнтів із ФП і ХСН. Отримані результати щодо зміни рівнів регуляторних протеїнів можуть розширити уявлення стосовно ролі порушення ендотелійної функції, дисбалансу модуляторів ангіогенезу та підсиленого ремоделювання тканин у патогенезі ФП та асоційованих ішемічних станах.
Рівні вісфатину та Toll-подібних рецепторів при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті 2 типу
Н. К. Покровська1, С. Р. Магійович1, І. С. Фоменко2,
Л. П. Білецька2, О. Є. Склярова3, Л. І. Кобилінська2*
1Кафедра терапії №1, медичної діагностики та гематології і трансфузіології ФПДО,
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Львів, Україна;
2Кафедра біологічної хімії, Львівський національний медичний університет
імені Данила Галицького, Львів, Україна;
3Кафедра сімейної медицини ФПДО, Львівський національний медичний
університет імені Данила Галицького, Львів, Україна;
*e-mail: lesyaivanivna.biochemistry@gmail.com
Отримано: 28 січня 2024; Виправлено: 26 лютого 2024;
Затверджено: 27 лютого 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024
Актуальність. Гіпертензія та цукровий діабет (ЦД) 2 типу залишаються широко розповсюдженими захворюваннями, кількість яких прогресивно зростає. Особливу увагу виділяють вісфатину та Тoll-подібним рецепторам (TLR), роль яких у патогенезі гіпертензії та ЦД 2 типу залишається не до кінця з’ясованою та потребує подальших досліджень. Мета роботи. Вивчити зміни рівнів вісфатину і TLR у пацієнтів із гіпертензією та ЦД 2 типу. Методи. Обстежено 51 пацієнта, яких було розділено на дві групи: 1 група – 27 пацієнтів із гіпертензією та 2 група – 24 особи з гіпертензією та ЦД 2 типу. До контрольної групи ввійшло 18 практично здорових осіб. Усім особам проводили загальний аналіз крові, коагулограму, біохімічний аналіз крові, а також імуноензимний аналіз для визначення рівня вісфатину і Toll-подібних рецепторів у сироватці крові, ЕХоКГ. Результати. У пацієнтів двох груп спостерігали гіпертрофію стінок лівого шлуночка (ЛШ). Найбільш поширеним типом геометрії ЛШ була концентрична гіпертрофія (41,2%). Рівень вісфатину був достовірно найвищим у пацієнтів із гіпертензією, тоді як у пацієнтів із гіпертензією та ЦД 2 типу був зниженим (P ˂ 0,05), а рівень TLR навпаки підвищеним (P ˂ 0,05). Висновки. Підвищений рівень TLR у сироватці крові пацієнтів із гіпертензією можна розглядати як чинник запалення низької інтенсивності, особливо в поєднанні з ЦД 2 типу. Збільшення концентрації вісфатину при гіпертензії є більш чутливим маркером порівняно з TLR щодо ризику розвитку коморбідної серцево-судинної патології. Проте, особливості терапевтичних підходів у лікуванні пацієнтів із ЦД 2 типу спричинюють зниження концентрації вісфатину, зумовленого гіпертензією.