Tag Archives: цукровий діабет 2 типу
Едаравон зменшує маркери оксидативного стресу та нейрозапалення в неокортексі щурів із гострим внутрішньомозковим крововиливом та цукровим діабетом 2 типу
В. Л. Голубєв*, А. Е. Лєвих, В. А. Ткаченко,
Ю. В. Харченко, В. І. Жилюк
Кафедра фармакології, Дніпровський державний медичний університет, Дніпро, Україна;
*e-mail: 209@dmu.edu.ua
Отримано: 05 серпня 2024; Виправлено: 22 жовтня 2024;
Затверджено: 21 листопада 2024; Доступно онлайн: 17 грудня 2024
Цукровий діабет 2 типу (ЦД2) асоціюється з вищою частотою геморагічного інсульту у важкій формі. Метою цього дослідження було оцінити маркери оксидативного стресу та нейрозапалення в головному мозку щурів із гострим внутрішньомозковим крововиливом (ВМК) та ЦД2 після лікування едаравоном. ЦД2 спричинювали одноразовим внутрішньоочеревинним введенням нікотинаміду/стрептозоцину, ВМК – стереотаксичною мікроін’єкцією бактеріальної колагенази. Щурів рандомізували на чотири групи: 1 – інтактний контроль; 2 – ЦД2; 3 – ЦД2+ВМК; 4 – ЦД2+ВМК+едаравон 6 мг/кг/доба. Едаравон (препарат для лікування церебрального ішемічного інсульту) вводили внутрішньоочеревинно впродовж 10 днів, починаючи з 60-го дня після індукції цукрового діабету та через 30 хв після індукції ВМК. Гомогенати головного мозку досліджували на вміст кінцевих продуктів глікації (КПГ) та кінцевих продуктів окислення протеїнів (КПОП). Рівні фактора некрозу пухлин-альфа (ФНП-α) та 8-гідрокси-2′-дезоксигуанозину (8-OHдГ) вимірювали методом ІФА. Показано підвищення вмісту 8-OHдГ та ФНП-α в гомогенатах головного мозку у тварин групи ЦД2 порівняно з контролем. Виявлено, що в гомогенатах головного мозку тварин групи ЦД2+ВМК вміст цих маркерів достовірно перевищив показники групи ЦД2, крім того, спостерігався підвищений рівень КПОП. Наші результати продемонстрували, що едаравон запобігав підвищенню рівня ФНП-α, зменшував окислювальне пошкодження ДНК шляхом зниження вмісту 8-OHдГ і послаблював утворення КПГ і КПОП у головному мозку щурів. Зроблено висновок, що едаравон може мати терапевтичний потенціал у хворих на цукровий діабет із гострим ВМК.
Потенціал ізотіоціанату сульфорафану з хрестоцвітих рослин у боротьбі з ожирінням та цукровим діабетом 2 типу: залучення регуляторного шляху NRF2
М. В. Іваночко1, М. М. Байляк1, В. І. Лущак1,2*
1Кафедра біохімії та біотехнології, Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, Україна;
2Громадська організація «Університет досліджень та розробок»,
Івано-Франківськ, Україна;
*e-mail: volodymyr.lushchak@pnu.edu.ua
Отримано: 03 вересня 2024; Виправлено: 11 листопада 2024;
Затверджено: 21 листопада 2024; Доступно онлайн: 17 грудня 2024
Метою цього огляду було проаналізувати поточні дані щодо застосування ізотіоціанату сульфорафану, знайденого в броколі та інших хрестоцвітих рослинах, для лікування цукрового діабету 2 типу, ожиріння та їх супутніх захворювань із представленням встановлених молекулярних, особливо залежних від NF‑E2-пов’язаного фактора-2 (Nrf2), і сигнальних механізмів терапевтичних ефектів.
Рівні гормонів міонектину, іризину, апеліну-13 та Елабели як біомаркерів цукрового діабету 2 типу: систематичний огляд
Abdullah A. H. Al-Rubaye1*, Walaa E. Jasim2, Ahmed A. H. Mohsin2
1Department of Medical Laboratory Technology, College of Health
and Medical Technology, Southern Technical University, Basra, Iraq;
2Department of Medical Laboratory Technology, College of Health
and Medical Technology, Middle Technical University, Baghdad, Iraq;
*e-mail: abdulla.abbas@stu.edu.iq
Отримано: 16 травня 2024; Виправлено: 23 червня 2024;
Затверджено: 25 липня 2024; Доступно онлайн: 04 вересня 2024
Резистентність до інсуліну вважається ключовим патофізіологічним показником, що лежить в основі цукрового діабету 2 типу. Проте, його патофізіологія залишається складною і недостатньо зрозумілою. Було показано, що міокіни, такі як міонектин та іризин, вироблені м’язовою тканиною, впливають на чутливість до інсуліну та можуть відігравати істотну роль в етіології резистентності до інсуліну. Апелін і Елабела, ендогенні пептидні ліганди рецептора протеїну J ангіотензину II (APJ), активно беруть участь у контролі метаболізму ліпідів і глюкози, що вказує на їхню важливу роль у лікуванні метаболічних станів, таких як діабет 2 типу. У цьому огляді проаналізовано дані щодо рівня маркерів резистентності до інсуліну – міонектину, іризину, апеліну-13 та Елабели – у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу.
Рівні вісфатину та Toll-подібних рецепторів при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті 2 типу
Н. К. Покровська1, С. Р. Магійович1, І. С. Фоменко2,
Л. П. Білецька2, О. Є. Склярова3, Л. І. Кобилінська2*
1Кафедра терапії №1, медичної діагностики та гематології і трансфузіології ФПДО,
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Львів, Україна;
2Кафедра біологічної хімії, Львівський національний медичний університет
імені Данила Галицького, Львів, Україна;
3Кафедра сімейної медицини ФПДО, Львівський національний медичний
університет імені Данила Галицького, Львів, Україна;
*e-mail: lesyaivanivna.biochemistry@gmail.com
Отримано: 28 січня 2024; Виправлено: 26 лютого 2024;
Затверджено: 27 лютого 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024
Актуальність. Гіпертензія та цукровий діабет (ЦД) 2 типу залишаються широко розповсюдженими захворюваннями, кількість яких прогресивно зростає. Особливу увагу виділяють вісфатину та Тoll-подібним рецепторам (TLR), роль яких у патогенезі гіпертензії та ЦД 2 типу залишається не до кінця з’ясованою та потребує подальших досліджень. Мета роботи. Вивчити зміни рівнів вісфатину і TLR у пацієнтів із гіпертензією та ЦД 2 типу. Методи. Обстежено 51 пацієнта, яких було розділено на дві групи: 1 група – 27 пацієнтів із гіпертензією та 2 група – 24 особи з гіпертензією та ЦД 2 типу. До контрольної групи ввійшло 18 практично здорових осіб. Усім особам проводили загальний аналіз крові, коагулограму, біохімічний аналіз крові, а також імуноензимний аналіз для визначення рівня вісфатину і Toll-подібних рецепторів у сироватці крові, ЕХоКГ. Результати. У пацієнтів двох груп спостерігали гіпертрофію стінок лівого шлуночка (ЛШ). Найбільш поширеним типом геометрії ЛШ була концентрична гіпертрофія (41,2%). Рівень вісфатину був достовірно найвищим у пацієнтів із гіпертензією, тоді як у пацієнтів із гіпертензією та ЦД 2 типу був зниженим (P ˂ 0,05), а рівень TLR навпаки підвищеним (P ˂ 0,05). Висновки. Підвищений рівень TLR у сироватці крові пацієнтів із гіпертензією можна розглядати як чинник запалення низької інтенсивності, особливо в поєднанні з ЦД 2 типу. Збільшення концентрації вісфатину при гіпертензії є більш чутливим маркером порівняно з TLR щодо ризику розвитку коморбідної серцево-судинної патології. Проте, особливості терапевтичних підходів у лікуванні пацієнтів із ЦД 2 типу спричинюють зниження концентрації вісфатину, зумовленого гіпертензією.
Стан вітамін D(3) ауто-/паракринної системи головного мозку щурів в залежності від забезпеченості організму вітаміном D(3) за експериментального цукрового діабету 2 типу
І. О. Шиманський1*, О. О. Лісаковська1, А. В. Хоменко1,
Л. В. Яницька2, М. М. Великий1
1Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ, Україна;
2Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ, Україна;
*e-mail: ihorshym@gmail.com
Отримано: 29 січня 2024; Виправлено: 08 березня 2024;
Затверджено: 11 березня 2024; Доступно онлайн: 30 квітня 2024
Гормонально активна форма вітаміну D3 (1,25(OH)2D3) є пара- і аутокринним нейростероїдним регулятором, який відіграє важливу роль у функціонуванні нервової системи. На експериментальній моделі цукрового діабету 2 типу (ЦД2) було досліджено стан забезпеченості тваринного організму вітаміном D3 (за рівнем 25OHD3), а також залежність між пулом циркулюючого 25OHD3 та його рівнем у тканині головного мозку щурів. Виявлено суттєве зниження вмісту 25ОНD3 у сироватці крові, що корелювало зі зниженням вмісту цього метаболіту у нервовій тканині. Порушення D3-вітамінного статусу діабетичних тварин супроводжувалось змінами експресії ключових компонентів вітамін D3 ауто-/паракринної системи. Показано підвищення рівня мРНК та протеїну 25OHD lα-гідроксилази (CYP27B1) під час зниження експресії вітамін D3-24-гідроксилази (CYP24A1), що відповідно забезпечують локальне утворення та деградацію у нервовій тканині гормонально активної форми вітаміну – 1,25(OH)2D3. Крім того, рівень експресії рецептору вітаміну D3 (VDR), через який реалізуються ауто-/паракринні ефекти 1,25(OH)2D3 у головному мозку, істотно знижувався за ЦД. Продемонстровано коригувальну дію вітаміну D3 на забезпеченість організму тварин вітаміном D3, його біодоступність у ЦНС та рівень експресії CYP27BI, CYP24A1 та VDR у головному мозку щурів за ЦД2.
Оксидативний стрес у хворих на цукровий діабет 2 типу: модуляція експресії генів HIF-1α та mTOR
Я. А. Саєнко1, О. О. Гончар2*, І. М. Маньковська2,
Т. І. Древицька2, Л. В. Братусь2, Б. М. Маньковський1,3
1ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії
Міністерства охорони здоров’я України», Клініка для дорослих, Київ;
2Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України, відділ гіпоксії, Київ;
3Національний університет охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика, Київ;
*e-mail: olga.gonchar@i.ua
Отримано: 22 березня 2022; Виправлено: 25 травня 2023;
Затверджено: 05 червня 2023; Доступно онлайн: 20 червня 2023
Вивчено біохімічні та генетичні механізми розвитку оксидативного стресу (ОС) в крові хворих на цукровий діабет 2 типу (ЦДТ2). Двадцять хворих на ЦДТ2 і 10 здорових осіб (контроль) брали участь у дослідженні. Як біомаркери розвитку ОС у плазмі та еритроцитах крові вимірювалися наступні показники: рівень ліпідної пероксидації (за утворенням активних продуктів тіобарбітурової кислоти, ТБКАП), рівень оксидативної модифікації протеїнів (за концентрацією протеїнових карбонілів) та рівень продукції пероксиду водню. Визначали активність ензимів супероксиддисмутази (СОД), каталази та глутатіонпероксидази (GPx), а також рівня відновленого глутатіону (GSH) в плазмі та еритроцитах. Досліджено експресію генів ключових регуляторів кисневого та метаболічного гомеостазу (HIF-1α і mTOR) у лейкоцитах крові. Встановлено значне підвищення вмісту ТБКАП і протеїнових карбонілів у плазмі крові, а також ріст утворення Н2О2 в еритроцитах хворих на ЦДТ2 у порівнянні з аналогічними показниками контрольної групи. Хворі на ЦДТ2 демонстрували зростання активності СОД і каталази в плазмі, а також значне зменшення концентрації GSH та активності GPx в еритроцитах у порівнянні з контролем. Встановлене виражене пригнічення експресії гена mTOR і тенденція до підвищення експресії гена HIF-1α в лейкоцитах хворих на ЦДТ2 можуть слугувати захисним механізмом, який протидіє розвитку ОС та окислювальному пошкодженню клітин.
Спричинений депривацією глюкози розпад глікогену в мононуклеарних клітинах периферичної крові та їхня життєздатність у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу
K. S. Praveen Kumar1, P. Kamarthy2, S. Balakrishna1*
1Department of Cell Biology and Molecular Genetics, Sri Devaraj Urs Academy of Higher Education, Kolar, India;
2Department of General Medicine, Sri Devaraj Urs Medical College, Tamaka, Kolar, India;
*e-mail: sharath@sduu.ac.in
Отримано: 22 вересня 2021; Затверджено: 21 січня 2022
Глікогеновий шлях відіграє важливу роль у гомеостазі глюкози. Відомо, що цукровий діабет є наслідком його порушення. Метою дослідження було порівняти рівень розпаду глікогену, спричиненого глюкозною депривацією, та життєздатність мононуклеарних клітин периферичної крові (МКПК) у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2) та в здорових осіб. Дослідження яке охоплювало 45 пацієнтів із ЦД2 та 45 здорових осіб контрольної групи. Мононуклеарні клітини виділяли з периферичної крові центрифугуванням у градієнті щільності. Депривацію глюкози спричиняли інкубацією клітин у культуральному середовищі, яке не містило 10 мМ добавки глюкози. Рівень глікогену у клітинах вимірювали фарбуванням періодичною кислотою Шиффа (PAS), розпад глікогену виражали як відсоток профарбованих клітин до/після депривації глюкози. Життєздатність клітин вимірювали за допомогою тесту з фарбуванням клітин трипановим синім. Показано, що рівень спричиненого депривацією глюкози розпаду глікогену у клітинах становив 55,4% (IQR: 50,6–61,3) у групі ЦД2 та 70,5% (IQR: 63,9–2,2) у контрольній групі, різниця між двома групами була статистично значущою (P = 0,001). Життєздатність клітин після депривації глюкози, становила 70,9% (IQR: 66,3–77,1) у групі ЦД2 та 87,8% (IQR: 83,7–90,7) у здоровій контрольній групі. Різниця між двома групами була статистично значущою (P = 0,001). Разом ці результати вказують на те, що індукована депривацією глюкози деградація глікогену в мононуклеарних клітинах периферичної крові та їхня життєздатність у пацієнтів з ЦД2 є зниженими.
Вплив кверцетину на маркери оксидативного стресу та проникність мітохондріальної мембрани в серці щурів із цукровим діабетом 2 типу
Н. І. Горбенко1, О. Ю. Боріков2, О. В. Іванова1, К. В. Таран1, Т. С. Літвінова1, Т. В. Кіприч1, А. С. Шаламай3
1ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», Харків;
2Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Україна;
3ПАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», Київ, Україна;
e-mail: gorbenkonat58@ukr.net
Отримано: 24 червня 2019; Затверджено: 13 серпня 2019
Відомо, що окисидативний стрес і активація мітохондріальної пори в кардіоміоцитах спричинюють пошкодження тканин і розвиток діабетичних серцево-судинних ускладнень. Метою дослідження було визначення впливу кверцетину на показники оксидативного стресу та проникність мітохондріальної мембрани в серце щурів із цукровим діабетом (ЦД) 2 типу. ЦД 2 типу було індуковано у 12-місячних самців щурів Wistar за допомогою високожирової дієти протягом чотирьох тижнів та ін’єкцій стрептозотоцину (25 мг/кг маси тіла внутрішньочеревно двічі на тиждень). Всіх тварин було розподілено на три групи: інтактна група (C, n = 8), контрольна діабетична група (Діабет, n = 8) і діабетичні щури, що отримували кверцетин (50 мг/кг/добу внутрішньошлунково) протягом 8 тижнів після індукції діабету (Діабет+Кверцетин, n = 8). Встановлено, що введення кверцетину щурам із ЦД 2 типу супроводжується поліпшенням чутливості до інсуліну та нормалізацією функціонального стану мітохондрій серця за рахунок підвищення активності аконітази та сукцинатдегідрогенази. Кверцетин також зменшував інтенсивність оксидативного стресу, знижуючи рівень продуктів посиленого окислення протеїнів і збільшуючи активність тіоредоксинредуктази в мітохондріях серця щурів у порівнянні з діабетичним контролем. Крім того, кверцетин пригнічував Са2+-індуковану активацію мітохондріальної пори в серці діабетичних тварин. Одержані дані свідчать про наявність протективного ефекту у кверцетину відносно оксидативного стресу, активації мітохондріальної проникності і дисфункції мітохондрій в кардіоміоцитах діабетичних щурів, що обґрунтовує перспективність його використання з метою ослаблення кардіо-васкулярного ризику за умов цукрового діабету 2 типу.