Tag Archives: цукровий діабет 2 типу
Оксидативний стрес у хворих на цукровий діабет 2 типу: модуляція експресії генів HIF-1α та mTOR
Я. А. Саєнко1, О. О. Гончар2*, І. М. Маньковська2,
Т. І. Древицька2, Л. В. Братусь2, Б. М. Маньковський1,3
1ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії
Міністерства охорони здоров’я України», Клініка для дорослих, Київ;
2Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України, відділ гіпоксії, Київ;
3Національний університет охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика, Київ;
*e-mail: olga.gonchar@i.ua
Отримано: 22 березня 2022; Виправлено: 25 травня 2023;
Затверджено: 05 червня 2023; Доступно онлайн: 20 червня 2023
Вивчено біохімічні та генетичні механізми розвитку оксидативного стресу (ОС) в крові хворих на цукровий діабет 2 типу (ЦДТ2). Двадцять хворих на ЦДТ2 і 10 здорових осіб (контроль) брали участь у дослідженні. Як біомаркери розвитку ОС у плазмі та еритроцитах крові вимірювалися наступні показники: рівень ліпідної пероксидації (за утворенням активних продуктів тіобарбітурової кислоти, ТБКАП), рівень оксидативної модифікації протеїнів (за концентрацією протеїнових карбонілів) та рівень продукції пероксиду водню. Визначали активність ензимів супероксиддисмутази (СОД), каталази та глутатіонпероксидази (GPx), а також рівня відновленого глутатіону (GSH) в плазмі та еритроцитах. Досліджено експресію генів ключових регуляторів кисневого та метаболічного гомеостазу (HIF-1α і mTOR) у лейкоцитах крові. Встановлено значне підвищення вмісту ТБКАП і протеїнових карбонілів у плазмі крові, а також ріст утворення Н2О2 в еритроцитах хворих на ЦДТ2 у порівнянні з аналогічними показниками контрольної групи. Хворі на ЦДТ2 демонстрували зростання активності СОД і каталази в плазмі, а також значне зменшення концентрації GSH та активності GPx в еритроцитах у порівнянні з контролем. Встановлене виражене пригнічення експресії гена mTOR і тенденція до підвищення експресії гена HIF-1α в лейкоцитах хворих на ЦДТ2 можуть слугувати захисним механізмом, який протидіє розвитку ОС та окислювальному пошкодженню клітин.
Спричинений депривацією глюкози розпад глікогену в мононуклеарних клітинах периферичної крові та їхня життєздатність у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу
K. S. Praveen Kumar1, P. Kamarthy2, S. Balakrishna1*
1Department of Cell Biology and Molecular Genetics, Sri Devaraj Urs Academy of Higher Education, Kolar, India;
2Department of General Medicine, Sri Devaraj Urs Medical College, Tamaka, Kolar, India;
*e-mail: sharath@sduu.ac.in
Отримано: 22 вересня 2021; Затверджено: 21 січня 2022
Глікогеновий шлях відіграє важливу роль у гомеостазі глюкози. Відомо, що цукровий діабет є наслідком його порушення. Метою дослідження було порівняти рівень розпаду глікогену, спричиненого глюкозною депривацією, та життєздатність мононуклеарних клітин периферичної крові (МКПК) у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2) та в здорових осіб. Дослідження яке охоплювало 45 пацієнтів із ЦД2 та 45 здорових осіб контрольної групи. Мононуклеарні клітини виділяли з периферичної крові центрифугуванням у градієнті щільності. Депривацію глюкози спричиняли інкубацією клітин у культуральному середовищі, яке не містило 10 мМ добавки глюкози. Рівень глікогену у клітинах вимірювали фарбуванням періодичною кислотою Шиффа (PAS), розпад глікогену виражали як відсоток профарбованих клітин до/після депривації глюкози. Життєздатність клітин вимірювали за допомогою тесту з фарбуванням клітин трипановим синім. Показано, що рівень спричиненого депривацією глюкози розпаду глікогену у клітинах становив 55,4% (IQR: 50,6–61,3) у групі ЦД2 та 70,5% (IQR: 63,9–2,2) у контрольній групі, різниця між двома групами була статистично значущою (P = 0,001). Життєздатність клітин після депривації глюкози, становила 70,9% (IQR: 66,3–77,1) у групі ЦД2 та 87,8% (IQR: 83,7–90,7) у здоровій контрольній групі. Різниця між двома групами була статистично значущою (P = 0,001). Разом ці результати вказують на те, що індукована депривацією глюкози деградація глікогену в мононуклеарних клітинах периферичної крові та їхня життєздатність у пацієнтів з ЦД2 є зниженими.
Вплив кверцетину на маркери оксидативного стресу та проникність мітохондріальної мембрани в серці щурів із цукровим діабетом 2 типу
Н. І. Горбенко1, О. Ю. Боріков2, О. В. Іванова1, К. В. Таран1, Т. С. Літвінова1, Т. В. Кіприч1, А. С. Шаламай3
1ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», Харків;
2Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Україна;
3ПАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», Київ, Україна;
e-mail: gorbenkonat58@ukr.net
Отримано: 24 червня 2019; Затверджено: 13 серпня 2019
Відомо, що окисидативний стрес і активація мітохондріальної пори в кардіоміоцитах спричинюють пошкодження тканин і розвиток діабетичних серцево-судинних ускладнень. Метою дослідження було визначення впливу кверцетину на показники оксидативного стресу та проникність мітохондріальної мембрани в серце щурів із цукровим діабетом (ЦД) 2 типу. ЦД 2 типу було індуковано у 12-місячних самців щурів Wistar за допомогою високожирової дієти протягом чотирьох тижнів та ін’єкцій стрептозотоцину (25 мг/кг маси тіла внутрішньочеревно двічі на тиждень). Всіх тварин було розподілено на три групи: інтактна група (C, n = 8), контрольна діабетична група (Діабет, n = 8) і діабетичні щури, що отримували кверцетин (50 мг/кг/добу внутрішньошлунково) протягом 8 тижнів після індукції діабету (Діабет+Кверцетин, n = 8). Встановлено, що введення кверцетину щурам із ЦД 2 типу супроводжується поліпшенням чутливості до інсуліну та нормалізацією функціонального стану мітохондрій серця за рахунок підвищення активності аконітази та сукцинатдегідрогенази. Кверцетин також зменшував інтенсивність оксидативного стресу, знижуючи рівень продуктів посиленого окислення протеїнів і збільшуючи активність тіоредоксинредуктази в мітохондріях серця щурів у порівнянні з діабетичним контролем. Крім того, кверцетин пригнічував Са2+-індуковану активацію мітохондріальної пори в серці діабетичних тварин. Одержані дані свідчать про наявність протективного ефекту у кверцетину відносно оксидативного стресу, активації мітохондріальної проникності і дисфункції мітохондрій в кардіоміоцитах діабетичних щурів, що обґрунтовує перспективність його використання з метою ослаблення кардіо-васкулярного ризику за умов цукрового діабету 2 типу.