Tag Archives: сім’яники
Вплив N-стеароілетаноламіну на вміст ліпідів у сім’яниках та рівень тестостерону у щурів на ранніх стадіях стрептозотоциніндукованого діабету
О. В. Онопченко*, Т. М. Горідько, Г. В. Косякова,
А. Г. Бердишев, В. М. Клімашевський, Н. М. Гула
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: onop.89.av@gmail.com
Отримано: 23 грудня 2019; Затверджено: 27 березня 2020
Порушення обміну речовин за діабету пов’язано з мультіорганними ускладненнями, включаючи дисфункцію репродуктивної системи, де ключову роль відіграє ліпідний дисбаланс сім’яників. З огляду на те, що N-стеароїлетаноламін (NSE) проявляє модулюючий ефект на ліпідний склад тканин за різних патологій, метою нашого дослідження було дослідити вплив NSE на ліпідний склад сім’яників та рівень тестостерону у плазмі крові діабетичних щурів. Діабет індукували у Sprague-Dawley щурів однією ін’єкцією стрептозотоцину (50 мг/кг). Відбирали тварин за рівнем глюкози 8-12 ммоль/л. NSE вводили щурам (50 мг/кг) протягом 10 днів через 1,5 місяці після введення стрептозотоцину. Сім’яники щурів використовували для проведення ліпідного аналізу, а саме визначення рівня фосфоліпідів та метилових ефірів жирних кислот. Також, визначали вміст тестостерону у плазмі крові. Введення NSE діабетичним щурам сприяло нормалізації загального та індивідуального вмісту фосфоліпідів, а також рівня жирних кислот як вільних, так і у складі фосфоліпідів у сім’яниках. Крім того, вміст тестостерону у плазмі крові показав тенденцію до його підвищення під дією NSE. Згідно отриманих результатів ранні стадії розвитку інсуліно-залежного діабету спричиняють значні зміни у сім’яниках щурів, які можуть призводити до зниження їх функціональної активності. Введення NSE діабетичним щурам нормалізує вміст ліпідів у сім’яниках щурів, сприяє підвищенню рівня тестостерону та відновлює структурно-функціональний стан сім’яників на ранніх стадіях стрептозотоцин-індукованого діабету у щурів.
Вплив N-стеароїлетаноламіну на активність ензимів антиоксидантного захисту та вміст стабільних метаболітів NO в гонадах та плазмі крові щурів із початковими стадіями стрептозотоциніндукованого цукрового діабету
Т. М. Горідько, Г. В. Косякова, А. Г. Бердишев,
В. Р. Базилянська, В. М. Маргітич, Н. М. Гула
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: TanGori@ukr.net
У роботі досліджено вплив N-стеароїлетаноламіну (NSE) на активність антиоксидантних ензимів та вміст стабільних метаболітів оксиду азоту (NO) в сім’яниках та плазмі крові щурів на початкових стадіях експериментального цукрового діабету. Показано, що у тварин з індукованим стрептозотоцином (50 мг/кг) цукровим діабетом (рівень глюкози 8–10 ммоль/л) спостерігається зниження активності супероксиддисмутази, каталази в плазмі крові та сім’яниках. Також виявлено істотне зростання вмісту нітрит- та нітратаніонів у плазмі крові щурів, тоді як в сім’яниках тварин при діабеті вірогідних змін набуває тільки рівень нітриту. Введення per os щурам із індукованим діабетом суспензії NSE в дозі 50 мг/кг протягом 10 днів сприяє нормалізації активності каталази в сім’яниках, що корелює зі зменшенням вмісту ТБК-активних продуктів та активності супероксиддисмутази і каталази в плазмі крові тварин; застосування NSE також сприяє зниженню вмісту нітританіона в гонадах та нормалізує вміст як нітрит- так і нітратаніонів у плазмі крові щурів. Введення NSE інтактним тваринам сприяє зростанню активності супероксиддисмутази і вірогідно зменшує вміст стабільних метаболітів NO в плазмі крові тварин.
Активність та ізозимний склад лактатдегідрогенази за тривалого перорального введення таурину щурам
Р. Д. Остапів1,2, С. Л. Гуменюк2, В. В. Манько1
1Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна;
2ДНДКІ ветеринарних препаратів та кормових добавок, Львів, Україна;
e-mail: romostapiv@gmail.com; vvmanko@lnu.edu.ua
Мета роботи – дослідити активність лактатдегідрогенази, відсотковий вміст її ізозимів та їхню активність у цільній крові і тканинах печінки, стегнового м’яза, головного мозку та сім’яників щурів за тривалого перорального введення таурину. Для цього самців щурів лінії Wistar масою 190–220 г розділили на три дослідні групи, а потім вводили питну воду (контрольна група) або розчин таурину в розрахунку 40 та 100 мг/кг маси тіла (І та ІІ групи). Сумарну активність лактатдегідрогенази визначали спектрофотометрично, відсотковий вміст ізозимів – з використанням електрофорезу в 7,5%-му поліакриламідному гелі з подальшим фарбуванням за J. Garbus. Виявлено, що у всіх досліджених тканинах збільшувалась загальна активність лактатдегідрогенази. У сім’яниках тварин обох дослідних груп та в мозку тварин групи І зростала сума відсоткового вмісту ізозимів, що відповідають за утворення лактату (ЛДГ4+ЛДГ5). У печінці тварин обох дослідних груп та у цільній крові тварин групи ІІ, навпаки, збільшився відсотковий вміст ізозимів, що продукують піруват (ЛДГ1+ЛДГ2). У м’язах тварин обох дослідних груп та у мозку тварин групи ІІ рівновага між вмістом ЛДГ1+ЛДГ2 та ЛДГ4+ЛДГ5 не відрізнялась від контрольних значень, хоча сумарна активність ензиму була істотно вищою, ніж у контролі. Отже, зростання активності лактатдегідрогенази в різних тканинах щурів за тривалого введення таурину є тканиноспецифічним та дозозалежним і спричинене збільшенням вмісту різних ізозимів. Таке зростання у тварин групи І лежить в основі адаптаційних механізмів до гіпоксії, спричиненої високими дозами таурину. Для тварин групи ІІ великі дози таурину є токсичними і прямо впливають на процеси в організмі.