Tag Archives: хронічна хвороба нирок
Тромбомодулін і фактор Віллебранда як маркери ендотеліальної дисфункції у пацієнтів із хронічною хворобою нирок
І. С. Михалойко*, Р. І. Яцишин, Н. В. Чернюк, М. Я. Гуменюк
Івано-Франківський національний медичний університет, Україна;
*e-mail: iralisn@gmail.com
Отримано: 23 грудня 2021; Затверджено: 01 липня 2022
Метою дослідження було оцінити рівень тромбомодуліну (ТМ) та фактора Віллебранда (ФВ) як діагностичних маркерів ендотеліальної дисфункції у сироватці крові та в сечі пацієнтів із хронічною хворобою нирок (ХХН). До дослідження було залучено 140 пацієнтів із ХХН. Клінічний діагноз визначали на основі стандартних методів обстеження пацієнтів відповідно до класифікації захворювань нирок та протоколів ведення пацієнтів із ХХН. Концентрацію ТМ та ФВ визначали у сироватці крові та сечі методом ELISA. У хворих на діабетичну нефропатію виявлено генералізовану ендотеліальну дисфункцію у судинах усього організму, у тому числі і в судинах нирок та високу концентрацію ТМ і ФВ у сироватці та сечі. Концентрація TM та ФВ у сироватці крові хворих на хронічний гломерулонефрит та у здорових осіб була однаковою, тоді як у сечі пацієнтів із ХХН вона перевищувала контрольні значення, що свідчило про ураження ендотелію клубочків нирок через вплив прозапальних цитокінів. На нашу думку, досліджені маркери можуть сприяти вчасній діагностиці ендотеліальної дисфункції у пацієнтів із ХХН та допоможуть розробці критеріїв у призначенні антитромбоцитарних засобів за гломерулярних уражень нирок.
Оксидативний статус у пацієнтів із хронічною хворобою нирок
В. С. Васильченко1,2*, Л. В. Король1, О. Б. Кучменко2, Н. М. Степанова1
1ДУ «Інститут нефрології Національної академії медичних наук України», Київ;
2Національний університет «Києво-Могилянська академія», Україна;
*e-mail: vasylchenkovita@gmail.com
Отримано: 26 березня 2020; Затверджено: 25 червня 2020
Надлишок вільних радикалів супроводжує розвиток ниркових патологій та зумовлює численні супутні ускладнення і синдроми. Найпоширенішими з них є кардіометаболічні синдроми в пацієнтів із хронічною хворобою нирок. Тому метою дослідження було встановлення активності параоксонази-1 та мієлопероксидази, які пов’язані з ліпопротеїнами високої густини, та показників оксидативного стресу в крові пацієнтів із хронічною хворобою нирок І-V стадій. У всіх пацієнтів із хронічною хворобою нирок визначали активність ензимів, концентрацію тіобарбітуратактивних продуктів, вміст трансферину, церулоплазміну, тіолових сполук. Встановлено, що окислювальний статус змінювався: спостерігалося підвищення активності мієлопероксидази, окислених протеїнів та концентрації тіобарбітуратпозитивних компонентів. У той самий час показано зниження в крові активності параоксонази-1, вмісту трансферину, церулоплазміну та тіолових сполук. Співвідношення мієлопероксидази/параоксонази-1 прогресивно збільшувалося до 9 разів, що свідчить про наявність серцево-судинних ускладнень у таких пацієнтів. Одержані дані розширюють спектр показників для моніторингу кардіометаболічних порущень у разі прогресування хронічної хвороби нирок.
D-димер як потенційний предиктор розвитку тромбоемболічних та кардіоваскулярних ускладнень у хворих на хронічну хворобу нирок
І. С. Михалойко1*, І. О. Дудар2, І. Я. Михалойко1, О. Я. Михалойко1
1ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», Україна;
2ДУ «Інститут нефрології НАМН України», Київ;
*e-mail: iralisn@gmail.com
Отримано: 13 лютого 2020; Затверджено: 30 червня 2020
Метою дослідження було оцінити зв’язок між рівнями D-димерів та різними біомаркерами ниркових захворювань для виявлення взаємозв’язку між гіперкоагуляцією та хронічною хворобою нирок (ХХН). Для вирішення поставленої мети нами було проведено одномоментне проспективне обсерваційне дослідження із залученням 140 пацієнтів із ХХН, які перебували на стаціонарному лікуванні в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні протягом 2018-2019 років, з них 100 (71,4%) хворих на гломерулонефрит і 40 (28,6%) на діабетичну нефропатію. Під час дослідження проведено стандартне обстеження хворих загальноклінічними, біохімічними та інструментальними методами. D-димер визначали кількісно за допомогою імуноензимного аналізу з використанням набору реагентів Getein Biotech (Китай). Всіх пацієнтів було поділено на дві групи за рівнем D-димерів: нормальний рівень D-димерів (< 0,5 мг/л) і високий рівень D-димерів (≥ 0,5 мг/л). Підвищений рівень D-димерів асоціюється з підвищеним віком хворих, зниженням швидкості клубочкової фільтрації, зниженим рівнем альбуміну крові, підвищеною добовою екскрецією протеїну та тенденцією до розвитку тромбоемболічних ускладнень, які виникли у хворих протягом року спостереження. Зроблено висновок, що D-димер є біологічним маркером, який здатен виявляти гіперкоагуляцію на ранній доклінічній стадії у хворих на ХХН, визначити пацієнтів із підвищеним ризиком кардіоваскулярних і тромбоемболічних подій, сприяти якнайшвидшому застосуванню в них антиагрегантної і антикоагулянтної терапії і, як наслідок, зменшувати смертність.