Tag Archives: печінка
Показники функції печінки та нирок, рівень цитокінів і пухлинних біомаркерів у сироватці крові пацієнтів із гепатитом С і гепатоцелюлярною карциномою
Othman A. Othman, Mahmoud Fadl Bakr*
Biochemistry Division, Chemistry Department, Faculty of Science,
Minia University, 61519, El-Minia, Egypt;
*e-mail: mahmoud.fadl@mu.edu.eg
Отримано: 02 березня 2025; Виправлено: 27 травня 2025;
Затверджено: 11 червня 2025; Доступно онлайн: 07 липня 2025
Вірус гепатиту С (HCV) спрямовано вражає печінку і спричиняє стійку інфекцію, яка часто уникає імунної системи, що призводить до хронічної печінкової недостатності, захворювань нирок і HCV-асоційованої гепатоцелюлярної карциноми (HCC). Метою цього дослідження було оцінити показники функції печінки і нирок, рівень запальних цитокінів і пухлинних маркерів у пацієнтів із HCV-позитивним хронічним гепатитом і HCV-асоційованою HCC порівняно з пацієнтами з HCV і контролем. У дослідженні брали участь 156 осіб, розділених на чотири групи: контрольна група – 27 здорових осіб; група HCV – 45 пацієнтів з HCV (підтверджено методом ПЛР); група HCC – 42 пацієнти з HCC (підтверджено рентгенологічними дослідженнями та лабораторними тестами); група HCV+HCC – 42 пацієнти з HCV і HCC (HCV-позитивний хронічний гепатит з HCC). Використовували звичайні клінічні тести для дослідження функції нирок і печінки. Рівень IL-6, IL-1B, TNF-α і пухлинних маркерів карциноембріонального антигену (CEA), вуглеводного антигену 19-9 (CA19-9) і альфа-фетопротеїну (AFP) досліджували методом ELISA. Результати показали значне підвищення активності ALT, ALP, AST, рівня сечової кислоти, сечовини і креатиніну за значного зниження рівня альбуміну в групах HCC і HCV+HCC порівняно з пацієнтами з груп HCV і контролем. Відзначено підвищення рівнів досліджуваних пухлинних маркерів і цитокінів у групах HCC і HCV+HCC, з найбільшими значеннями в останній. Отримані дані свідчать про прогресуюче погіршення функцій печінки та нирок і значний вплив хронічного запалення в HCV-асоційованому канцерогенезі печінки.
Активність ензимів цитохрому Р450 в печінці щурів за умов токсичного ураження та часткової гепатектомії
Г. П. Копильчук, І. М. Николайчук, М. С. Урсатий*
Навчально-науковий інститут біології, хімії та біоресурсів,
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, Україна;
*e-mail: m.ursatyi@chnu.edu.ua
Отримано: 26 грудня 2024; Виправлено: 23 лютого 2025;
Затверджено: 25 квітня 2025; Доступно онлайн: 12 травня 2025
Унікальна здатність печінки до репаративної регенерації відіграє вирішальну роль у відновленні її гомеостатичного потенціалу. Однак, у деяких клінічних ситуаціях, наприклад, через наявність ушкоджень, спричинених токсикантами медикаментозної природи, регенеративна відповідь може бути порушена. Безконтрольне використання нестероїдного протизапального препарату парацетамолу (ацетамінофен, APAP) є однією з провідних причин гострої печінкової недостатності. Робота присвячена оцінці р-гідроксилазної, N-деметилазної та N-оксигеназної активності цитохрому P450 (CYP), а також вмісту CYP у мікросомальній фракції печінки щурів за умов часткової гепатектомії після гострого ацетамінофен-індукованого токсичного ураження. Білих нелінійних щурів розподілили на дві групи: з частковою гепатектомією (резекція 2/3 тканин печінки) та з частковою гепатектомією після перорального введення APAP протягом 2 діб у дозі 1250 мг/кг. Експериментальні дані аналізували на 0 (контроль), 24, 48, 72 і 168 год після гепатектомії. Регенераційний процес на ранніх етапах після часткової гепатектомії у тварин, які не зазнали дії APAP-індукованого ураження супроводжується пригніченням активності анілін р-гідроксилази та диметиланілін N-деметилази, одночасно зі зменшенням вмісту цитохрому Р450 на тлі компенсаторного підвищення активності N-оксигенази. Відновлення тканин печінки після часткової гепатектомії у тварин з APAP-індукованим ушкодженням характеризувалося підвищенням вмісту цитохрому Р450 з одночасною активацією реакцій ароматичного гідроксилювання, N-деалкілування та N-окислення протягом усього періоду регенерації. Отримані дані свідчать про ініціацію конкуруючих шляхів детоксикації та/або токсифікації ацетамінофену в різні часові проміжки процесу репаративної регенерації печінки.
Фенформін запобігає розвитку оксидативно-нітрозативного стресу у печінці щурів за тривалого введення етанолу
А. Микитенко1*, О. Акімов2, Г. Єрошенко3, К. Непорада1
1Кафедра біоорганічної та біологічної хімії,
Полтавський державний медичний університет, Полтава, Україна;
2Кафедра патофізіології, Полтавський державний медичний
університет, Полтава, Україна;
3Кафедра медичної біології, Полтавський державний
медичний університет, Полтава, Україна;
*e-mail: mykytenkoandrej18@gmail.com
Отримано: 09 березня 2024; Виправлено: 29 квітня 2024;
Затверджено: 31 травня 2024; Доступно онлайн: 17 червня 2024
Модуляція активності AMФ-активованого протеїнкіназного шляху (AMФK) вважається перспективним варіантом у розробці підходів до лікування хронічного алкогольного гепатиту. Відомо, що фенформін, який є бігуанідом, підвищує активність AMФK. Метою роботи було оцінити вплив фенформіну як активатора АМФК на розвиток оксидативно-нітрозативного стресу в печінці щурів за умов тривалого введення етанолу. Досліди проводили на 24 щурах-самцях лінії Wistar, розділених на 4 групи: контрольна; тварини, які отримували фенформін гідрохлорид перорально в дозі 10 мг/кг щоденно протягом 63 днів; тварини, які піддавалися примусовій переривистій алкоголізації протягом 5 діб, з повтором через дві доби шляхом внутрішньоочеревинного введення 16,5% розчину етанолу на 5% розчині глюкози, з розрахунку 4 мл/кг маси тіла і подальшим переходом на 10% розчин етанолу як єдиного джерела пиття; тварин із симуляцією хронічного алкогольного гепатиту та введенням фенформіну. У гомогенаті печінки оцінювали активність супероксиддисмутази, каталази, ізоформ NO-синтази, продукцію супероксид-аніон-радикалу, концентрацію малонового діальдегіду, пероксинітриту, нітритів, нітрозотіолів та окислювальну модифікацію протеїнів (ОМП). Виявлено підвищення продукції активних форм кисню та азоту і інтенсифікацію ОМП у печінці щурів за тривалого введення етанолу. Показано, що введення фенформіну під час тривалого введення етанолу обмежує надлишкове утворення пероксинітриту та запобігає окисному пошкодженню протеїнів печінки щурів.
Ентеросорбент АУТ-М стабілізує систему глутатіону у щурів із диметилгідразин-індукованим раком товстої кишки, які отримували вінкристин
O. I. Качур*, Л. С. Фіра, П. Г. Лихацький,
І. Р. Бекус, М. В. Кирилів
Тернопільський національний медичний університет, Тернопіль, Україна;
*e-mail: oksana.kachur2012@gmail.com
Отримано: 15 серпня 2023; Виправлено: 17 жовтня 2023;
Затверджено: 01 грудня 2023; Доступно онлайн: 18 грудня 2023
Колоректальний рак є однією з провідних причин смертності у світі. На сьогоднішній день ведуться пошуки нових методів терапії цього захворювання, які могли б корегувати стан оксидативного стресу за розвитку новоутворень. Метою дослідження було вивчення рівня відновленого глутатіону та активності глутатіонзалежних ензимів за розвитку 1,2-диметилгідразин-індукованого раку товстої кишки за умов використання вінкристину і ентеросорбенту АУТ-М. Рак товстої кишки індукували введенням щурам-самцям підшкірно диметилгідразину (7,2 мг/кг) протягом 30 тижнів. Щурам із раком товстої кишки перорально вводили ентеросорбент у дозі 0,2 г на 100 г маси тіла щоденно протягом 21 дня. Після детоксикаційної терапії щурам щоденно вводили цитостатик вінкристин (0,23 мг/кг) протягом 14 днів. Встановлено зниження вмісту відновленого глутатіону, активності глутатіонредуктази та глутатіонпероксидази в крові та тканині печінки щурів із колоректальним раком. Показано ефективність застосування ентеросорбенту АУТ-М для стабілізації показників глутатіонової системи щурів з індукованим раком товстої кишки. Цитостатик вінкристин суттєво не впливав на зміну досліджуваних показників, що підтверджує ефективність попередніх сорбційних заходів.
Біоенергетичні функції мітохондрій печінки, ацинарних клітин підшлункової залози та сперматозоїдів щурів за короткотривалої дієти з високим вмістом жиру або з високим вмістом жиру і цукру
Б. В. Манько1*, Н. М. Козопас1,2, Г. М. Мазур1,
А. М. Войтик1, Б. О. Манько1, В. В. Манько1
1Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра фізіології людини і тварин, Львів, Україна;
2Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,
кафедра клінічної лабораторної діагностики, Львів, Україна;
*e-mail: bohdan.manko.ablb@lnu.edu.ua
Отримано: 26 вересня 2023; Виправлено: 23 жовтня 2023;
Затверджено: 27 жовтня 2023; Доступно онлайн: 06 листопада 2023
Нездорове харчування часто є причиною ожиріння, хронічного запалення та порушення обміну речовин у багатьох органах. Однак прямий вплив підвищеного споживання жирів або цукру на мітохондріальні функції печінки, підшлункової залози та сперми недостатньо досліджено. Метою цієї роботи було дослідити функціональну активність мітохондрій печінки, ацинарних клітин підшлункової залози та сперматозоїдів у щурів за короткотривалої (7 тижнів) дієти з високим вмістом жиру або жиру та цукру. Щури-самці лінії Вістар були на контрольній, високожировій або високожировій високоцукровій дієтах протягом 7 тижнів. По закінченню експерименту вимірювали масу вісцерального жиру, рівень глюкози та ліпідів у крові. Мітохондріальну функціональну активність визначали за вимірюванням швидкості поглинання кисню. У клітинах підшлункової залози за допомогою флуоресцентного мікроскопа також досліджували автофлуоресценцію NAD(P)H та мембранний потенціал мітохондрій. Наприкінці експерименту різниці у масі тіла між 3 групами не спостерігалося. Кількість вісцерального жиру була незначно, але статистично достовірно збільшена у щурів, які перебували на високожировій високовуглеводневій дієті. Жодна із дієт не впливала на рівень глюкози чи тригліцеридів у плазмі крові, але було зареєстровано (в обох дослідних групах) зростання рівня загального холестерину. Швидкість дихання та окисне фосфорилювання в ізольованих мітохондріях печінки не змінювались за жодної із дослідних дієт. У клітинах підшлункової залози за високожирової дієти спостерігалось збільшення швидкості базального дихання на ~15%, але такий ефект не був отриманий для максимальної швидкості роз’єднаного дихання, мембранного потенціалу мітохондрій чи автофлуоресценції NAD(P)H. У цих клітинах, кетонове тіло 3-гідроксибутират спричинило зростання неспряженого дихання та рівня NAD(P)H незалежно від дієт. Дієти не спричинювали будь-яких змін у концентрації клітин сперми, їх життєздатності або рухливості. Неочікувано, але у разі високожирової високовуглеводневої дієти спостерігали достовірне збільшення як базального, так і максимального дихання сперматозоїдів щурів. Загалом, отримані результати свідчать, що в разі підвищеного вмісту жирів і цукру в раціоні не спостерігали значного ожиріння та негативного впливу на мітохондрії клітин печінки, підшлункової залози та клітин сперми щурів.
Прооксидантні та антиоксидантні процеси у гомогенаті печінки здорових мишей та мишей-пухлиноносіїв за дії похідних тіазолу
Я. Р. Шалай1*, М. В. Попович1, С. М. Мандзинець1,
В. П. Гренюх1, Н. С. Фінюк1,2, А. М. Бабський1
1Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна;
2Інститут біології клітини НАН України, Львів;
*e-mail: Yaryna.Shalay@lnu.edu.ua
Отримано: 12 жовтня 2021; Затверджено: 17 травня 2021
Похідні тіазолу in vitro виявляють токсичну дію на злоякісні клітини різного походження та можуть розглядатись як потенційно антинеопластичні, проте їх вплив на нормальні тканини потребує дослідження. У роботі було використано новосинтезовані похідні тіазолу N-(5-бензил-1,3-тіазол2-іл)-3,5-диметил-1-бензофуран-2-карбоксамід (BF1) та 8-метил-2-Me-7-[трифлуорометил-фенілметил] піразоло[4,3-e][1,3]тіазоло[3,2-a]піримідин-4(2H)-он (РР2) та оцінено їх вплив на про- та антиоксидантні процеси після додавання у 1, 10 та 50 µM концентраціях до гомогенату печінки здорових мишей та мишей з прищепленою NK/Ly лімфомою. У гомогенатах печінки оцінювали рівень супероксидрадикалу та ТБК-активних продуктів, а також активність каталази, СОД та глутатіон пероксидази. Показано, що рівень супероксидрадикалу, ТБК-активних продуктів та активність каталази були значно вищими в печінці мишей-пухлиноносіїв, аніж у печінці здорових мишей. Встановлено, що сполуки BF1 та PP2 не впливали на величину досліджуваних показників у печінці як мишей-пухлиноносіїв, так і контрольних мишей за винятком того, що сполука РР2 спричинювала значне зниження рівня ТБК-активних продуктів в обох випадках. Одержані результати вказують на те, що досліджувані похідні тіазолу не чинять виразної гепатотоксичної дії на організм здорових мишей та мишей-пухлиноносіїв.
Вплив етилтіосульфанілату та хрому (VI) на стан про/антиоксидантної системи в печінці щурів
Б. І. Котик1, Р. Я. Іскра1, О. М. Слівінська1, Н. М. Любас1,
А. З. Пилипець1, В. І. Лубенець2, В. І. Приймич3
1Iнститут біології тварин НААН України, Львів;
2Національний університет «Львівська політехніка», Україна;
3Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького, Україна;
e-mail: kicyniabo@gmail.com
Отримано: 4 квітня 2020; Затверджено: 25 червня 2020
Етилтіосульфанілат є алкільним етером тіосульфанілової кислоти та належить до класу сполук тіосульфонатів. У структурному плані тіосульфонати є синтетичними аналогами молекул природних фітонцидів. Відомо, що природні сульфурвмісні органічні сполуки характеризуються антиоксидантними та детоксикуючими властивостями по відношенню до токсичної дії важких металів. Метою досліджень було з’ясувати вплив етилтіосульфанілату як синтетичного аналога природних фітонцидів на стан про/антиоксидантної системи в печінці лабораторних щурів, що зазнавали впливу Cr(VI). Встановлено, що за дії етилтіосульфанілату в дозі 100 мг/кг маси тіла щурів протягом 14 діб спостерігалось зниження інтенсивності зростання вмісту гідропероксидів ліпідів (ГПЛ) у печінці, спричинене дією Cr(VI). Також попередній вплив етилтіосульфанілату запобігав вичерпанню запасів відновленого глутатіону (GSH) в умовах оксидативного стресу, спричиненого дією біхромату калію і сприяв накопиченню клітинного GSH у печінці щурів.
Вітамін D(3) регулює експресію VEGF-A та апеліну в печінці за експериментального цукрового діабету
Д. О. Лабудзинський1*, І. О. Шиманський1, О. О. Лісаковська1,
А. О. Мазанова1, Л. В. Натрус2, М. М. Великий1
1Інститут біохімії ім О. В. Палладіна НАН України, Київ;
2Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця, Київ, Україна;
*e-mail: konsument3@gmail.com
Отримано: 09 липня 2020; Затверджено: 15 травня 2020
Дефіцит вітаміну D3 пов’язують із ризиком виникнення різних хронічних захворювань, у тому числі цукрового діабету та його ускладнень. З огляду на значну геномну дію гормональноактивної форми вітаміну D, його дефіцит може призвести до дисфункції сигнальних шляхів цитокінів, у тому числі залежних від фактора росту ендотелію судин (VEGF) та апеліну. Дослідження було проведено для визначення зв’язку між експресією VEGF-A та апеліном у печінці, життєздатністю гепатоцитів та статусом вітаміну D за експериментального діабету 1-го типу в мишей. Встановлено, що хронічна гіперглікемія за діабету, індукованого стрептозотоцином, супроводжувалася зменшенням вмісту 25OHD у сироватці крові в 2,2 раза і збільшенням апоптозу та некрозу гепатоцитів. Дефіцит вітаміну D корелював зі збільшенням експресії апеліну та VEGF-A (у 8 та в 1,6 раза відповідно). Практично повне відновлення вмісту 25OHD у сироватці крові було досягнуто у разі лікування вітаміном D3 (800 МО/кг, per os протягом 2 місяців) із подальшим зниженням експресії апеліну та VEGF-A в печінці та зниженням апоптозу гепатоцитів. Дійшли висновку, що вітамін D3 може бути залучений до виживання клітин, ангіогенезу і фіброгенезу за діабету через регуляторні системи VEGF-A та апеліну у печінці.
Корвітин модулює вміст ліпідів у жовчі щурів
Т. В. Вовкун1, П. І. Янчук1, Л. Я. Штанова1,
С. П. Весельський1, Н. Б. Філімонова1, І. В. Комаров2
1ННЦ «Інститут біології та медицини», Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
2Інститут високих технологій, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
е-mail: shtanova@ukr.net
Отримано: 23 березня 2019; Затверджено: 18 жовтня 2019
Кверцетин і його розчинна форма корвітин – важливі представники родини флавоноїдів і харчові антиоксиданти з найзначною дією. Численні фармакологічні ефекти кверцетину включають захист від таких захворювань, як атеросклероз, інфаркт міокарда та цереброваскулярні патології. Корвітин посилює кровотік у печінці, однак його вплив на зовнішньосекреторну функцію печінки до кінця не вивчено. Ми дослідили ефект корвітину (2,5; 5 і 10 мг/кг) на продукцію ліпідів у печінці щурів, зокрема на рівень у жовчі холестеролу (ХОЛ) і ефірів ХОЛ, фосфоліпідів (ФЛ), вільних жирних кислот (ВЖК) та тригліцеридів (TГ). Секрет жовчі збирали протягом 2,5 год експерименту. Ліпідні компоненти жовчі розділяли методом тонкошарової хроматографії. Показано, що введення корвітину спричинювало значне (P < 0,05–0,001) підвищення рівня всіх досліджуваних ліпідних компонентів жовчі. Корвітин у дозі 2,5 та 5 мг/кг збільшував вміст жовчі щурів у складі ХОЛ, ФЛ та ВЖК, а в дозі 10 мг/кг виявляв найбільший вплив на загальний об’єм ефірів ХОЛ та ТГ. Ми дійшли висновку, що корвітин активізує обмін ліпідів печінки та процеси утворення жовчі.
Довгостроковий гіпохолестеринемічний ефект амідованого альгінату в щурів
М. Мароунек1, З. Волек1, Т. Таубнер1, Д. Душкова1, Л. Калачнюк2
1Інститут тваринництва, Прага, Чеська Республіка;
e-mail: marounek.milan@vuzv.cz;
2Національний університет біоресурсів та природокористування України, Київ;
e-mail: kalachnyuk_liliya@nubip.edu.ua; lilkalachnyuk@gmail.com
Вплив октадециламіду альгінової кислоти на холестерол сироватки крові й печінки, фекальне виділення жиру і стеролів було досліджено у самок щурів, яких утримували на раціонах, що містять холестерол і пальмовий жир відповідно по 10 і 50 г/кг маси тіла тварин протягом 10 тижнів. Амідований альгінат, який давали по 10 і 20 г/кг, значно зменшував рівень холестеролу в сироватці крові від 5,25 до 2,99 і 2,39 мкмоль/мл та знижував рівень холестеролу в печінці від 30,7 до 12,3 і 9,4 мкмоль/г відповідно. Амідований альгінат збільшував фекальний вихід жиру і за вищої дози значно зменшував фекальний вихід жовчних кислот. Фекальне виділення жовчних кислот і холестеролу печінки вірогідно корелювало (r = 0,791, P < 0,001). Результати експерименту показали, що гіпохолестеринемічний ефект амідованого альгінату зберігається впродовж 10 тижнів годування.