Category Archives: Uncategorized
Фулерен С(60) послаблює ознаки гострої ниркової недостатності у щурів пригніченням окисного стресу за рабдоміолізу
О. Омельчук1, С. Прилуцька2, Д. Ноздренко3,
О. Мотузюк1,3, І. Варенюк3, К. Богуцька3,
О. Виговська4, О. Жолос3, Ю. Прилуцький3*
1Волинський національний університет імені Лесі Українки, Луцьк, Україна;
2Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ;
3Київський національній університет імені Тараса Шевченка, Україна;
*e-mail: prylut@ukr.net;
4Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ, Україна
Отримано: 14 серпня 2023; Виправлено: 18 вересня 2023;
Затверджено: 27 жовтня 2023; Доступно онлайн: 06 листопада 2023
Відомо, що рабдоміоліз як гостра стадія міопатії пов’язаний з накопиченням продуктів розпаду м’язів, гострою нирковою недостатністю та окисним стресом. Метою дослідження було оцінити вплив C60 фулерену як антиоксиданту на пошкодження нирок у щурів з індукованим гліцерином рабдоміолізом. Дослідження проводили на щурах-самцях лінії Wistar, розділених на такі дослідні групи: контрольні тварини, тварини, яким внутрішньом’язово вводили гліцерин у дозах 5, 10 і 15 мг/кг та ті, яким щодня внутрішньоочеревинно вводили водний розчин С60 фулерену (С60ФВР) в дозі 1 або 2 мг/кг через 48 год після введення гліцерину. Контроль за біохімічними та морфологічними показниками проводили на 3, 6 та 9 добу. Виявлено тісний кореляційний зв’язок між тяжкістю гострого ураження нирок, підвищенням рівня креатиніну та сечовини, активністю супероксиддисмутази (СОД) та каталази (КАТ) у крові щурів. Показано, що у щурів, які отримували 2 мг/кг C60ФВР, розміри ниркових клубочків і прояви некрозу зменшувалися, а активність СОД і КАТ у крові значно знижувалася. Отримані результати можуть бути корисними для розробки підходів до лікування патологічних станів м’язової системи, спричинених рабдоміолізом та пов’язаним із ним оксидативним стресом.
Нові біохімічні маркери прогнозування ураження нирок у дітей з бета-таласемією
A. J. Shwayel1*, A. M. Jewad1, M. Q. Abdulsattar2
1Department of Medical Laboratory Technology, Health and Medical Technical College,
Southern Technical University, Basrah, Iraq;
2Thi-Qar Health Directorate, Iraq;
*е-mail: ameeralzaidy6@gmail.com
Отримано: 07 червня 2023; Виправлено: 14 сепня 2023;
Затверджено: 27 жовтня 2023; Доступно онлайн: 06 листопада 2023
Бета-таласемія – важке спадкове захворювання, що характеризується недостатнім утворенням бета-ланцюгів гемоглобіну, неефективним еритропоезом, хронічним гемолізом і потребує пожиттєвих переливань крові, які призводять до перевантаження організму залізом. Захворювання проявляється в ранньому дитинстві і триває протягом усього життя з високим ризиком розвитку ниркової недостатності, яку неможливо достовірно виявити за допомогою традиційних маркерів. Метою цього дослідження було вивчення ефективності біомаркерів для оцінки ураження нирок у дітей віком від 1 до 14 років із діагнозом бета-таласемія. У дослідженні “випадок-контроль” аналізували зразки крові з Центру генетичної гематології (провінція Ті-Кар, Ірак): 60 зразків від здорових осіб та 60 – від пацієнтів з бета-таласемією, яких було розподілене на групи віком 1-7 та 8-14 років. Рівні гемоглобіну, феритину, креатиніну та калію визначали за допомогою стандартних тестів, а рівень нейтрофільного желатиназо-асоційованого ліпокаліну (NGAL) та бета-2-мікроглобуліну (β2M), як нових маркерів канальцевої та гломерулярної дисфункцій, оцінювали за допомогою імуноензимного аналізу. Було виявлено статистично значуще зниження рівня гемоглобіну, сироваткового калію та підвищення рівня феритину, NGAL і β2M у пацієнтів обох груп порівняно з контрольною групою, а також підвищення рівня креатиніну у групі 8-14 років. Зроблено висновок, що рівні NGAL і β2M можуть бути показниками для раннього виявлення ураження нирок у педіатричних пацієнтів із бета-таласемією, оскільки рівні цих біомаркерів зростають до того як підвищується рівень креатиніну.
Біоенергетичні функції мітохондрій печінки, ацинарних клітин підшлункової залози та сперматозоїдів щурів за короткотривалої дієти з високим вмістом жиру або з високим вмістом жиру і цукру
Б. В. Манько1*, Н. М. Козопас1,2, Г. М. Мазур1,
А. М. Войтик1, Б. О. Манько1, В. В. Манько1
1Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра фізіології людини і тварин, Львів, Україна;
2Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,
кафедра клінічної лабораторної діагностики, Львів, Україна;
*e-mail: bohdan.manko.ablb@lnu.edu.ua
Отримано: 26 вересня 2023; Виправлено: 23 жовтня 2023;
Затверджено: 27 жовтня 2023; Доступно онлайн: 06 листопада 2023
Нездорове харчування часто є причиною ожиріння, хронічного запалення та порушення обміну речовин у багатьох органах. Однак прямий вплив підвищеного споживання жирів або цукру на мітохондріальні функції печінки, підшлункової залози та сперми недостатньо досліджено. Метою цієї роботи було дослідити функціональну активність мітохондрій печінки, ацинарних клітин підшлункової залози та сперматозоїдів у щурів за короткотривалої (7 тижнів) дієти з високим вмістом жиру або жиру та цукру. Щури-самці лінії Вістар були на контрольній, високожировій або високожировій високоцукровій дієтах протягом 7 тижнів. По закінченню експерименту вимірювали масу вісцерального жиру, рівень глюкози та ліпідів у крові. Мітохондріальну функціональну активність визначали за вимірюванням швидкості поглинання кисню. У клітинах підшлункової залози за допомогою флуоресцентного мікроскопа також досліджували автофлуоресценцію NAD(P)H та мембранний потенціал мітохондрій. Наприкінці експерименту різниці у масі тіла між 3 групами не спостерігалося. Кількість вісцерального жиру була незначно, але статистично достовірно збільшена у щурів, які перебували на високожировій високовуглеводневій дієті. Жодна із дієт не впливала на рівень глюкози чи тригліцеридів у плазмі крові, але було зареєстровано (в обох дослідних групах) зростання рівня загального холестерину. Швидкість дихання та окисне фосфорилювання в ізольованих мітохондріях печінки не змінювались за жодної із дослідних дієт. У клітинах підшлункової залози за високожирової дієти спостерігалось збільшення швидкості базального дихання на ~15%, але такий ефект не був отриманий для максимальної швидкості роз’єднаного дихання, мембранного потенціалу мітохондрій чи автофлуоресценції NAD(P)H. У цих клітинах, кетонове тіло 3-гідроксибутират спричинило зростання неспряженого дихання та рівня NAD(P)H незалежно від дієт. Дієти не спричинювали будь-яких змін у концентрації клітин сперми, їх життєздатності або рухливості. Неочікувано, але у разі високожирової високовуглеводневої дієти спостерігали достовірне збільшення як базального, так і максимального дихання сперматозоїдів щурів. Загалом, отримані результати свідчать, що в разі підвищеного вмісту жирів і цукру в раціоні не спостерігали значного ожиріння та негативного впливу на мітохондрії клітин печінки, підшлункової залози та клітин сперми щурів.
Оцінка подокаліксину в сечі як біомаркера для ранньої діагностики гіпертонічної нефропатії
I. Kostovska*, K. Tosheska-Trajkovska, D. Labudovic,
S. Cekovska, O. Kostovski, G. Spasovski
Faculty of Medicine, Ss. Cyril and Methodius University in Skopje, North Macedonia;
*e-mail: irenakostovska22@yahoo.com
Отримано: 31 серпня 2023; Виправлено: 28 вересня 2023;
Затверджено: 27 жовтня 2023; Доступно онлайн: 06 листопада 2023
Хронічне ураження нирок, пов’язане з високим артеріальним тиском відомо як гіпертонічна нефропатія (ГН). Пошкодження подоцитів в патогенезі цього захворювання призводить до виділення в сечу сіалоглікопротеїну подокаліксину, тому подокаліксин може бути важливим для ранньої діагностики ГН. Метою дослідження було вивчити взаємозв’язок між рівнем подокаліксину в сечі та клінічними і біохімічними параметрами в осіб із ГН, а також оцінити діагностичну корисність подокаліксину в сечі як раннього маркера ГН. Серед 114 учасників цього перехресного дослідження, було 30 здорових осіб контрольної групи та 84 пацієнтів із клінічно підтвердженою хронічною артеріальною гіпертензією (ХГ). У всіх учасників було проведено біохімічне дослідження крові. Рівень мікроальбуміну та креатиніну в сечі вимірювали за допомогою імунотурбідиметричного та спектрофотометричного методів відповідно; рівень подокаліксину в сечі оцінювали за допомогою ELISA. Пацієнтів із ХГ було розподілено на підгрупи за співвідношенням мікроальбумін/креатинін сечі (UM/CR) та стадією хронічної хвороби нирок (ХХН). Отримані результати показали, що рівень подокаліксину в сечі був суттєво підвищений в обох досліджуваних підгрупах UM/CR та ХХН порівняно з контрольною групою. Продемонстровано поступове підвищення рівня подокаліксину в сечі зі зростанням стадії ХХН, особливо в IV та V стадіях, а також більш високу чутливість подокаліксину в сечі порівняно зі співвідношенням UM/CR при ранньому виявленні ГН. Зроблено висновок, що подокаліксин у сечі може бути важливим і високочутливим маркером для ранньої діагностики гіпертонічної нефропатії у пацієнтів із хронічною гіпертензією.
Оцінка зв’язку між показниками тестів функціонування органів та тяжкістю перебігу COVID-19
A. K. Yadav1, M. K. Mishra2*, S. Prasad3, S. Singh4
1Department of Biochemistry, Heritage Institute of Medical Science, Varanasi, U.P., India;
2Department of Biochemistry, GMERS Medical College & Hospital, Vadnagar, Gujarat, India;
3Department of Biochemistry, K. J. Somaiya Medical College & Research Centre, Mumbai, India;
4Department of Microbiology, Integral Institute of Medical Science and Research, Lucknow, U.P., India;
*e-mail: mritunjaymishra007@gmail.com
Отримано: 25 липня 2023; Виправлено: 12 жовтня 2023;
Затверджено: 27 жовтня 2023; Доступно онлайн: 06 листопада 2023
Дані останніх публікацій свідчать про взаємозв’язок COVID-19 із поліорганною недостатністю, що вказує на необхідність досліджень залежності між показниками тестування функцій органів та перебігом захворювання. Метою цієї роботи було визначити ступінь відхилень параметрів тестів функціонування органів та їхню кореляцію з тяжкістю перебігу COVID-19. Проведено поперечне дослідження серед пацієнтів із COVID-19, госпіталізованих до лікарні Санака (Індія) з серпня по вересень 2020 року. Загалом, 100 пацієнтів із підтвердженим за допомогою qRT-PCR діагнозом COVID-19 було розподілено на групи з легким та важким перебігом захворювання. Зразки венозної крові для тестів отримано з бази даних лабораторії лікарні Санака. Біохімічні тести проводили за допомогою клінічного автоматизованого аналізатора ERBA, кардіологічні маркери оцінювали за допомогою ензимзв’язаного флуоресцентного аналізу. Для статистичної обробки даних використовували кореляційний аналіз Пірсона. Активність аспартатамінотрансферази/аланінамінотрансферази та лужної фосфатази, рівень креатиніну, сечовини та тропоніну були вищими у пацієнтів із підтвердженим COVID-19. Значно вищі рівні тропоніну, D-димеру та С-реактивного протеїну виявлені у пацієнтів із тяжкою формою COVID-19. У цій групі пацієнтів спостерігали виражену позитивну кореляціюя між підвищеними рівнями D-димеру і феритину та рівнем С-реактивного протеїну. Зроблено висновок, що позитивний зв’язок між рівнями D-димеру, феритину та рівнем С-реактивного протеїну у пацієнтів можна розглядати як стабільний показник тяжкості перебігу COVID-19.
Тіакалікс[4]арен С-1193 – афінний інгібітор натрієвої помпи, збільшує внутрішньоклітинну концентрацію іонів Са та модифікує скоротливу активність міометрія
Т. О. Векліч1*, С. О. Черенок2, О. В. Цимбалюк3,
О. А. Шкрабак1, С. О. Карахім1, А. І. Селіхова2,
В. І. Кальченко2, С. О. Костерін1
1Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
*e-mail: veklich@biochem.kiev.ua;
2Інститут органічної хімії НАН України, Київ;
3Навчально-науковий інститут високих технологій,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
Отримано: 16 червня 2023; Виправлено: 31 вересня 2023;
Затверджено: 27 жовтня 2023; Доступно онлайн: 06 листопада 2023
З використанням методів ензиматичного та кінетичного аналізу було продемонстровано, що тіакалікс[4]арен-біс-гідроксиметилфосфонова кислота С-1193 має більш ефективну інгібіторну дію на Na+,K+-АТРазну активність у плазматичній мембрані клітин міометрія (І0,5 = 42,1 ± 0,6 нМ) порівняно з калікс[4]арен-біс-гідроксиметилфосфоновою кислотою С-99, і практично не впливає на питомі активності інших АТРаз, що локалізовані у цій субклітинній структурі. Методом конфокальної мікроскопії з використанням Са2+-чутливого флуоресцентного зонду fluo-4 показано, що тіакалікс[4]арен С-1193 зумовлює зростання внутрішньоклітинної концентрації Са2+ в іммобілізованих міоцитах матки. Тензометричними дослідженнями продемонстровано, що С-1193 (10 та 100 мкМ) модифікує механокінетику спонтанних ізометричних скорочень міометрія. На тлі використання С-1193 (10 мкМ) спостерігали збільшення ізометричних фазних скорочень, спричинених електромеханічним (деполяризація гіперкалієвим розчином) та фармакомеханічним спряженням (за умов дії утеротонічного гормону окситоцину, нейромедіатора ацетилхоліну та селективного агоніста мускаринових ацетилхолінових рецепторів М3-типу цевімеліну). Передбачається, що отримані експериментальні дані, які були одержані з використанням тіакалікс[4]арену С-1193 – селективного та ефективного інгібітора Nа+,K+-АТРази, можуть мати значення для з’ясування мембранних механізмів катіонного обміну у гладеньких м’язах, зокрема, під час вивчення ролі плазматичної мембрани в забезпеченні електро- та фармакомеханічного спряження в них, а також у регуляції іонного гомеостазу в міоцитах.
Ундеценова кислота та N,N-дибутилундециенамід як ефективний антибактеріальний засіб проти антибіотикостійких штамів
Ю. Д. Старцева*, Д. М. Година, І. В. Семенюта,
О. П. Тарасюк, С. П. Рогальський, Л. О. Метелиця
Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії ім. В. П. Кухаря НАН України, Київ;
*e-mail: startseva1991@gmail.com
Отримано: 25 квітня 2023; Виправлено: 03 липня 2023;
Затверджено: 07 вересня 2023; Доступно онлайн: 12 вересня 2023
Проведено оцінку активності ундециленової кислоти (УК) та її третинного аміду N,N-дибутилундеценаміду (ДБУК) in vitro проти стандартних та антибіотикорезистентних штамів Escherichia coli та Staphylococcus aureus. Антибактеріальний потенціал кислоти та її аміду в концентраціях 2,5 і 5,0 мкМ як проти грампозитивних бактеріальних (S. aureus), так і грамнегативних (E. coli) культур підтверджено моніторингом діаметра зон пригнічення росту бактерій. Докінг-дослідження визначило метіонінамінопептидазу (MAP) як найбільш енергетично сприятливу потенційну біомішень, асоційовану з лікарською стійкістю E. coli та S. aureus з енергією зв’язування в діапазоні від -8,0 до -8,5 ккал/моль. Комплексоутворення лігандів відбувалося за рахунок утворення водневих зв’язків з ASP108, HIS171, HIS178, GLU204, GLU235, HIS76, ASP104, GLU233, ASP93 та металоакцепторної взаємодії з Co2+. Отримані результати показали, що активність UA та DBUA проти антибіотикорезистентних штамів створює перспективи для розробки нових антибактеріальних препаратів.
Вплив координаційних сполук із малатогерманат/станатними аніонами та катіонами 1,10-фенантроліну 3D-металів на α-L-рамнозидазну активність Penicillium tardum, Penicillium restrictum, Eupenicillium erubescens
О. В. Гудзенко1*, Н. В. Борзова1, Л. Д. Варбанець1,
І. Й. Сейфуллінa2, О. Е. Марцинко2, Е. В. Афанасенко2
1Інститут мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного НАН України, Київ;
2Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Одеса;
*e-mail: alena.gudzenko81@gmail.com
Отримано: 01 травня 2023; Виправлено: 15 липня 2023;
Затверджено: 07 вересня 2023; Доступно онлайн: 12 вересня2023
Пошук ефекторів, здатних впливати на каталітичну активність ензимів, є важливим напрямком сучасної ензимології. Метою дослідження було дослідити здатність 6 координаційних сполук з аніонами малатогерманату/станату та катіонами 1,10-фенантроліну 3d-металів модифікувати α-L-рамнозидазну активність штамів Penicillium tardum, Penicillium restrictum та Eupenicillium еrubescens. Активність α-L-рамнозидази визначали методом Девіса з використанням нарингіну як субстрату. Встановлено, що 0,1% [Ni(phen)3]2[{Sn(HMal)2(Mal)}Cl]•14H2O найбільш виражено активував α-L-рамнозидазу усіх досліджуваних штамів. Показано неконкурентне інгібування α-L-рамнозидази E. еrubescens [Cu(phen)3]2[{Sn(HMal)2(Mal)}Cl]•10H2O. Отримані результати розширюють уявлення про можливі активатори та інгібітори глікозидаз та вказують на перспективність їх використання в сучасних біотехнологічних процесах.