Category Archives: Uncategorized
Плазміноген модулює утворення та вивільнення регуляторів ангіогенезу тромбоцитами
А. О. Тихомиров, Д. Д. Жерносєков, Т. В. Гриненко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: artem_tykhomyrov@ukr.net
Отримано: 19 липня 2019; Затверджено: 29 листопада 2019
Тромбоцити зберігають, утворюють та вивільняють велику кількість регуляторів ангіогенезу, які залучені як до репаративних процесів у тканинах у нормі, так і до розвитку патологій, асоційованих з ангіопатіями. Раніше було показано, що плазміноген регулює деякі функції тромбоцитів, однак його здатність модулювати їхні ангіогенні властивості досліджено недостатньо. Мета поданої роботи – визначити ефекти різних форм плазміногену на утворення та секрецію тромбоцитами протеїнів – регуляторів ангіогенезу. Відмиті тромбоцити людини одержували гель-фільтрацією на сефарозі-2В. Рівні експонованого Р-селектину (CD-62P) на плазматичній мембрані нестимульованих та активованих тромбоцитів вимірювали за допомогою протокової цитофлуориметрії. Секрецію фактора росту ендотеліоцитів судин (VEGF) тромбоцитарного походження, а також фрагментацію плазміногену та утворення ангіостатинів інтактними тромбоцитами та плазматичними мембранами тромбоцитів визначали за допомогою імуноблотингу. Показано, що за дії тромбіну або колагену збільшувалась кількість Р-селектину на поверхні тромбоцитів, тоді як Lys-форма плазміногену пригнічувала агоністіндуковану тромбоцитарну секрецію. Lys-плазміноген, але не Glu-форма, інгібував агоністіндуковане вивільнення VEGF із тромбоцитів. Активація тромбоцитів сприяла істотному підсиленню розщеплення плазміногену та утворенню ангіостатинів. Антитіла проти актину інгібували фрагментацію плазміногену за інкубації із плазматичними мембранами тромбоцитів, що вказує на роль поверхнево-експонованого актину в перетворенні плазміногену на ангіостатини. Дослідження демонструє нову функцію плазміногену, яка полягає в обмеженні ангіогенної активності тромбоцитів через утворення ангіостатинів та інгібування секреції фактора росту ендотеліоцитів.
Інгібування Nа(+),K(+)-АТРази та активація міозинової АТРази калікс[4]ареном С-107 стимулює тонічну складову скоротливої активності ізольованих гладеньких м’язів
Т. О. Векліч1, Р. Д. Лабинцева1, О. А. Шкрабак1, О. В. Цимбалюк2,
Р. В. Родік3, В. І. Кальченко3, С. О. Костерін1
1Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
2Інститут високих технологій, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
3Інститут органічної хімії НАН України, Київ;
e-mail: veklich@biochem.kiev.ua; otsymbal@bigmir.net; manli@ioch.kiev.ua
Отримано: 04 липня 2019; Затверджено: 29 листопада 2019
Метою дослідження було показати, що синтетична сполука калікс[4]арен С-107 виявляє кілька унікальних біохімічних та фізіологічних ефектів на гладенькі м’язи і є перспективною для медичного застосування. Зокрема, цей калікс[4]арен є ефективним інгібітором Nа+,K+-АТРази міометрія (І50 = 54 ± 6 нМ), селективним відносно інших АТР-гідролаз плазматичної мембрани та одночасно активатором ензиматичної активності міозинової АТРази гладеньких м’язів (А50 = 9,6 ± 0,7 мкМ). Такі реципрокні біохімічні ефекти спрямовані на одну фізіологічну відповідь, а саме стимулювання скоротливої активності гладеньких м’язів, що було продемонстровано на різних ізольованих гладеньких м’язах тензометричним методом. А саме: калікс[4]арен С-107 стимулює підвищення тонічної складової спричинених окситоцином скорочень міометрія, а також зумовлених гіперкалієвим розчином та ацетилхоліном скорочень м’яза caecum товстого кишечника, та утримання цього підвищеного тонусу тривалий час. Отже, калікс[4]арен С-107 є перспективною речовиною для посилення базального тонусу та/або активації скорочувальної активності гладеньком’язових органів у разі їхніх гіпотонічних дисфункційних порушень.
Поліморфізм гена проліндегідрогенази (PRODH) і ризик шизофренії в іранських популяціях
F. H. Moghadam1, Z. H. A. Mehrabani2, M. Amounajaf3,
S. Rahmanzadeh3, F. Ghasemvand3, A. S. Samghabadi3,
A. Nejadmoghaddam3, E. Omidinia3
1Department of Traditional Medicine, School of Traditional Medicine, Shahid Beheshti University of Medical Sciences, Tehran, Iran;
2Department of Clinical Biochemistry and Laboratory Medicine, Tabriz University of Medical Sciences, Tabriz, Iran;
3Enzyme Technology Lab., Genetics & Metabolism Research Group, Pasteur Institute of Iran, Tehran, Iran;
e-mail: saeed_r81@yahoo.com or 2000.spss@gmail.com
Отримано: 10 серпня 2019; Затверджено: 29 листопада 2019
Шизофренія – це спадковий психічний розлад, який може бути спричиненим мутаціями або однонуклеотидним поліморфізмом (SNP) різних генів. Ген проліндегідрогенази (PRODH) є одним з найважливіших генів, який може бути пов’язаний з підвищеним ризиком розвитку шизофренії в деяких популяціях. Було вивчено вплив поліморфізмів гена PRODH на частоту випадків шизофренії в населення Ірану. Для цього було проведено аналіз 3 маркерів SNP, таких як G1496A, G758A і C1482T, у 263 хворих на шизофренію і 278 здорових людей (контрольна група). Дослідження проводили методом поліморфізму довжин рестрикційних фрагментів (RFLP) за допомогою полімеразних ланцюгових реакцій. Статистичний аналіз даних було виконано за допомогою програмного забезпечення SPSS (16,0). Показано, що поліморфізм G1496A і C1482T у пацієнтів був значно вищим, ніж у контрольній групі, також встановлено вірогідну кореляцію між виникненням цих поліморфізмів і шизофренією в популяції (Р < 0,001). Однак не було виявлено взаємозв’язку між G758A в гені PRODH і шизофренією. Аналіз гаплотипів показав, що алельні варіації AAT, AAC і GAT вірогідно корелювали з випадками шизофренії. Ген PRODH можна розглядати як один із важливих генів, які причетні до розвитку шизофренії серед населення Ірану.
Патерни експресії імуно- та стромально-асоційованих генів у крові мишей з експериментальною меланомою В16
Г. В. Геращенко, І. М. Вагіна, Ю. В. Вагін, В. І. Кашуба
Інститут молекулярної біології і генетики НАН України, Київ;
e-mail: g.v.gerashchenko@imbg.org.ua
Отримано: 30 травня 2019; Затверджено: 29 листопада 2019
Клітинні елементи пухлинної строми є гетерогенною популяцією, представленою, зокрема, пухлиноасоційованими фібробластами (ПАФ) та пухлиноасоційованими макрофагами (ПАМ). Залишається невідомим, чи можна виявити експресію ПАФ- та ПАМ-асоційованих генів у периферійній крові хворих на рак для моніторингу перебігу захворювання. Метою роботи було оцінити відносну експресію (ВЕ) пухлино-асоційованих генів у периферійній крові мишей з експериментальною меланомою. Кількісна ПЛР була використана для встановлення рівнів ВЕ 15 генів у крові інтактних C57BL/6j мишей та мишей із введеними В16 клітинами меланоми. Тести Краскела-Уолліса та точний тест Фішера з поправками на множинні порівняння за процедурою Бенжаміні–Хохбера з FDR = 0,2 були використані для статистичного аналізу. Аналіз ВЕ 15 генів виявив диференційну експресію маркерів пухлиноасоційованих фібробластів (ПАФ) та макрофагів (ПАМ) у групі мишей із введеними клітинами меланоми порівняно з контрольними тваринами. Так, рівні експресії маркерів ПАФ Acta2, Cxcl14, Fap та ПAM маркери Cd68, Ccl22 та Ccl17 були істотно підвищеними, тоді як ВЕ Cd4, Cd3 та Cd8 були значно зниженими. Ці дані разом з підвищеною експресією імуносупресивного маркера Cox-2 свідчив про стійкий імуносупресивний стан експериментальних тварин із введеними клітинами меланоми. Виявлено найбільше посилення ВЕ Cox-2 (більш ніж у 20 разів), що демонструє необхідність використання COX-2 інгібіторів для лікування меланоми на додаток до відомих імунотерапевтичних методів. Одержані дані вказують, що ПАФ та ПАМ у периферичній крові мишей з експериментальними меланомами можуть бути потенційними маркерами для неінвазивного детектування прогресії пухлин.
XIІ Український біохімічний конгрес (30 вересня – 4 жовтня 2019 р., Тернопіль)
Матеріал підготували:
віце-президент УБТ, акад. НАН України С. О. Костерін,
секретар УБТ, проф. О. П. Матишевська,
зав. ВНТІ, к.б.н. В. М. Данилова,
відп. cекретар редакції The Ukrainian Biochemical Journal, к.б.н. М. В. Григор’єва
Внесок нобелівських лауреатів у дослідження метаболізму ліпідів і його регуляції. Ф. Лінен, К. Блох, С. Бергстрем, Б. Самуельсон, Д. Вейн, М. Браун, Д. Голдстайн
О. П. Матишевська, В. М. Данилова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail:matysh@yahoo.com
Отримано: 16 жовтня 2019; Затверджено: 18 жовтня 2019
Метою роботи був аналіз експериментальних досягнень в такій галузі біохімічної науки, як структура і метаболізм ліпідів. Від початку 60-х років минулого століття стався справжній прорив у дослідженні проміжного метаболізму ліпідів і його регуляції, який ознаменувався не лише присудженням низки нобелівських премій, але й формуванням клінічної ліпідології як розділу метабології. Відкриття, зроблені Феодором Ліненом і Карлом Блохом, сприяло з’ясуванню ключової ролі холестеролу в розвитку атеросклерозу та серцевих нападів. Відкриття Суне Бергстрема і Бенгта Самуельсона дали поштовх цілій низці досліджень біологічних функцій простагландинів. Людство має бути вдячним англійському фармакологу Джону Роберту Вейну за відкриття простацикліну та за ту важливу роль, яку він відіграв у розумінні здатності аспірину блокувати утворення простагландинів з арахідонової кислоти. Джозеф Голдстайн і Майкл Браун зробили фундаментальний внесок у розкриття механізму регуляції обміну холестеролу в організмі. Вони вивчали гіперхолестеролемію, зокрема форму спадкового захворювання, яка характеризується високим вмістом холестеролу і ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) в крові, за якого в клітинах кровоносних судин утворюються атеросклеротичні відкладення. Саме завдяки фундаментальним дослідженням всіх вищеназваних нобеліантів на сьогодні загальновизнаними є досягнення в таких сферах, як генетика сімейної гіперхолестеролемії, регуляція функціонального стану артерій та мікросудин біологічно активними ліпідними молекулами, попередження атеросклерозу, профілактика судинних ускладнень та у багатьох інших сферах.
Алельні поліморфізми генів репарації ДНК як маркери резистентності до дії азбестовмісних аерозолів
Т. А. Андрущенко1, С. В. Гончаров2, В. Є. Досенко2, Д. О. Строй2, К. Є. Іщейкін3
1ДУ «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва НАМН України», Київ;
2Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України, Київ
3ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія», Полтава;
e-mail: imp-cys@ukr.net
Отримано: 14 березня 2019; Затверджено: 18 жовтня 2019
Вивчали розподіл частот алельних поліморфізмів генів репарації ДНК в професійній групі працівників азбестоцементних заводів (n = 95). Метою роботи було встановити можливі молекулярно-генетичні маркери резистентності до розвитку бронхолегеневої патології за дії азбестовмісного пилу. У 46 осіб з хронічними формами бронхолегеневої патології та в 49 осіб – працівників тих самих професій, але без захворювань дихальної системи, методом полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі визначено алельні поліморфізми генів: XPD (rs13181, rs799793), ERCC1 (rs11615), XRCC3 (rs861539), XRCC1 (rs25487), АТМ (rs664677), XRCC7 (rs7003908) і MLH1 (rs1799977). Встановлено, що генотипи XRCC1•G/А (rs25487) (OR = 0,45; 95%CI: 0,18-1,10; Р = 0,050; χ2 = 3,73); MLH1•A/А (rs1799977) (OR = 0,28; 95%CI: 0,14-0,71; Р = 0,003; χ2 = 8,75) сприяють резистентності до розвитку бронхолегеневої патології, а генотипи: XPD•Asn/Asn (rs799793) (OR = 2,20; 95%CI: 1,75-2,77; Р = 0,001; χ2 = 6,62); XRCC1•А/А (rs25487) (OR = 1,73; 95%CI: 1,23-2,43; Р = 0,040; χ2 = 3,92); АТМ•Т/Т (rs664677) (OR = 3,47; 95%CI: 1,01-12,51; Р = 0,020; χ2 = 4,98); MLH1•A/G (rs1799977) (OR = 2,95; 95%CI: 1,17-7,49; Р = 0,010; χ2 = 6,42) асоційовані з ризиком розвитку захворювань дихальної системи. Одержані результати свідчать про наявність зв’язку між певними алелями генів репарації ДНК із ризиком розвитку бронхолегеневої патології за впливу промислових аерозолів, включно азбестовмісних.