Category Archives: Uncategorized
Вміст прозапальних цитокінів (ІЛ-1β, ІЛ-6, ІЛ-17А і ФНОα) в крові хворих на діабет 2-го типу, які лікувалися метформіном
К. П. Зак*, О. В. Фурманова, В. В. Попова, Я. А. Саєнко
ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України», Київ;
*e-mail: kpzak2017@gmail.com
Отримано: 28 лютого 2020; Затверджено: 13 листопада 2020
Наразі світове співтовариство надзвичайно непокоїть питання про глобальне трагічне збільшення кількості хворих на цукровий діабет на нашій планеті. Щорічно смерть від цього захворювання забирає 4 млн. людей, а витрати на його лікування досягають мільярдів доларів. Нещодавно для лікування цукрового діабету 2-го типу (T2D) почали використовувати антидіабетичний препарат метформін (1,1-диметилбігуанід гідрохлорид), який зараз відносять до ліків, що найчастіше приймають мільйони хворих на T2D. Однак механізм дії цього препарату ще недостатньо з’ясовано. Результати проведених досліджень показали, що за терапії метформіном у хворих із вперше виявленим T2D відбувається виражена нормалізація підвищеного рівня прозапальних цитокінів (ІЛ‑1β, ІЛ-6, ІЛ-17А і ФНОα), що супроводжується нормалізацією біомаркерів запалення (лейкоцитозу, нейтрофілозу, імуноцитозу) та імунофенотипу лімфоцитів (CD3+Т, CD8+Т та, особливо, CD4+Т-клітин). Одержані дані підтверджують гіпотезу, що існує, про запальну природу T2D і те, що в механізмі дії метформіну за T2D істотну роль відіграє імунна система, зокрема прозапальні цитокіни.
Вплив фізичних тренувань та інгібування естрогенного рецептора альфа на експресію мітофузину 1 і 2, GLUT2, PPARβ/δ і SCD1 у печінці діабетичних щурів
B. Shahouzehi1,2, Y. Masoumi-Ardakani3, H. Fallah4, S. Aminizadeh3*
1Student Research Committee, School of Medicine, Kerman University of Medical Sciences, Kerman, Iran;
2Cardiovascular Research Center, Institute of Basic and Clinical Physiology Sciences, Kerman University of Medical Sciences, Kerman, Iran;
3Physiology Research Center, Institute of Basic and Clinical Physiology Sciences, Kerman University of Medical Sciences, Kerman, Iran;
4Department of Biochemistry, Afzalipour School of Medicine, Kerman University of Medical Sciences, Kerman, Iran;
*e-mail: soheilaminizadeh@gmail.com
Отримано: 19 березня 2020; Затверджено: 13 листопада 2020
Діабет – прогресуюче метаболічне захворювання, широко поширене у всьому світі. Фізична активність вважається одним із засобів для поліпшення стану за діабету. Одним із нових підходів до лікування цукрового діабету є інгібування естрогензв’язаного рецептора α (ERRα). У роботі вивчали вплив одночасного інгібування ERRα та фізичного тренування на експресію генів мітофузину 1 (MFN1), MFN2, транспортеру глюкози 2 (GLUT2), β- і δ-рецепторів, що активуються пероксисомними проліфераторами (PPARβ/δ) і стеароїл-КоА-десатурази 1 (SCD1) в печінці щурів. Щурів було розділено на 8 груп (n = 7): 1 – контроль (CTL); 2 – діабетичні щури (D); 3 – інгібування ERR (ERRI); 4 – тренування на витривалість (ET); 5 – діабетичні щури + інгібування ERR (D+ERRI); 6 – діабетичні щури + тренування на витривалість (D+ET); 7 – тренування на витривалість + інгібування ERR (ET+ERRI); 8 – діабетичні щури + тренування на витривалість + інгібування ERR (D+ET+ERRI). Тканини печінки використовували для ПЛР-тесту в реальному часі. Показано, що фізичне навантаження значно підвищувало експресію PPARδ, MFN1 та MFN2 в контрольних щурів порівняно з групою D. У групі ERRI експресія генів SCD1, GLUT2, MFN1 та MFN2 підвищувалась порівняно з групою CTL та D. У щурів груп CTL та D одночасне застосування інгібування ERRα та фізичного навантаження істотно збільшувало експресію MFN1, MFN2 та GLUT2. Дійшли висновку, що поєднання фізичних тренувань та інгібування ERRα, можна розглядати як потенційний терапевтичний метод для лікування метаболічних захворювань, зокрема діабету та серцево-судинних захворювань.
Вплив діазепінону на тканинне дихання печінки та вміст ліпідів у сироватці крові щурів із ротеноновою моделлю хвороби Паркінсона
Л. Я. Штанова1,2*, П. І. Янчук1, С. П. Весельський1, О. В. Цимбалюк1,
Т. В. Вовкун2, В. С. Москвіна2, О. В. Шабликіна2, С. Л. Богза2,
В. M. Бабан1, А. А. Кравченко3, В. П. Хиля2
1Інститут високих технологій, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
2Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
3Інститут хімії поверхні ім. О. О. Чуйка НАН України, Київ;
*e-mail: shtanova@ukr.net
Отримано: 05 березня 2020; Затверджено: 13 листопада 2020
Накопичення α-синуклеїнових агрегатів, окислювальний стрес та мітохондріальна дисфункція вважаються ключовими в патогенезі хвороби Паркінсона (ХП). Незважаючи на багаторічні дослідження етіології ХП, причини її виникнення лишаються нез’ясованими. У роботі досліджували вплив діазепінону, нового похідного бензодіазепіну, на тканинне дихання печінки (ТДП), вміст ліпідів у сироватці крові та характерні особливості поведінки щурів із ротеноновою моделлю ХП (в/ч ін’єкції ротенону, 2 мг/кг, впродовж 28 днів). ТДП оцінювали за допомогою полярографа LP-9. Поведінку щурів вивчали, використовуючи тест відкритого поля. Було встановлено, що введення ротенону зменшувало коефіцієнт споживання кисню печінкою на 33,5% (Р < 0,001), а також зменшувався вміст фосфоліпідів, холестеролу, ефірів холестеролу, вільних жирних кислот і тригліцеридів у сироватці крові – на 21,4% (Р < 0,001), 28,8% (Р < 0,001), 26,8% (Р < 0,001), 30,3 % (P < 0,01) та 41,5% (P < 0,001) відповідно. Крім цього, під впливом ротенону в щурів спостерігали розлади моторної поведінки. Застосування діазепінону значно покращувало рухову активність щурів із ХП, повністю відновлювало в них ТДП і концентрацію фосфоліпідів та частково відновлювало концентрації вільних жирних кислот і тригліцеридів у сироватці крові. Разом із тим, діазепінон не впливав на вміст холестеролу та його ефірів у сироватці крові щурів з ХП.
Автоантитіла до основного протеїну мієліну та гістону Н1 як імунні біомаркери нейропсихологічних розладів у хворих на розсіяний склероз
С. Я. Кирилюк1, Т. І. Негрич1, Н. К. Свиридова2,
Є. О. Труфанов2, Р. С. Стойка3, Ю. Я. Кіт3
1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Україна;
2Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, Україна;
3Інститут біології клітини НАН України, Львів;
e-mail: sinitska@ukr.net
Отримано: 15 квітня 2020; Затверджено: 13 листопада 2020
Розсіяний склероз (РС) – хронічне демієлінізуюче автоімунне захворювання центральної нервової системи, за якого спостерігаються вогнищеві неврологічні порушення та розлади вищих кіркових функцій. Важливим є виявлення біомаркерів, які здатні контролювати динаміку змін нейропсихологічних показників, передбачати прогресування цього процесу. Мета роботи – дослідити патогенетичне і клінічне значення автоантитіл сироватки крові до основного протеїну мієліну (ОПМ) і гістону Н1 у виникненні неврологічних та нейропсихологічних розладів у хворих на РС. Обстежено 55 пацієнтів із РС, яким проводили загальноклінічне, неврологічне дослідження, оцінювали когнітивний статус, рівень депресії та визначали вміст автоантитіл до гістону Н1 та ОПМ у сироватці крові за допомогою імунологічного методу. Результати хворих на РС порівнювали з показниками 20 практично здорових осіб. У сироватці крові пацієнтів із РС присутні антитіла (АТ) класу IgG до ОПМ та гістону Н1. Було показано, що сироватка пацієнтів з РС містила антитіла класу IgG до гістону H1 та ОПМ. Показано, що спорідненість антитіл до гістону вища порівняно з їх спорідненістю до ОПМ (P < 0,05). Високий рівень антигістонових антитіл до Н1 корелював із тяжкістю парезу, атаксією стовбура, порушенням концептуалізації, семантичною мовою та настроєм. Підвищений рівень антитіл до ОПМ корелював з тяжкістю атаксії тулуба, порушенням концептуалізації та настроєм. Рівні антигістонових H1 та анти-ОПМ антитіл у сироватці крові хворих на РС можуть служити біомаркерами неврологічних розладів та динаміки їх клінічного перебігу.
Функціональна активність циклоспоринчутливої пори в енергізованих і деенергізованих мітохондріях печінки щурів
О. В. Акопова*, Л. І. Колчинська, В. І. Носар
Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України, Київ;
*e-mail: ov_akopova@ukr.net
Отримано: 15 червня 2020; Затверджено: 13 листопада 2020
Вивчено відкривання циклоспорин-чутливої пори (mPTP) в енергізованих і деенергізованих мітохондріях печінки щурів та оцінено вплив мітохондріальної деполяризації на її активність. Активність mPTP оцінювали спектрофотометрично за циклоспоринчутливим набуханням і циклоспоринчутливим виходом Са2+, який спостерігався після блокування Са2+ уніпортеру рутенієвим червоним (RR) в енергізованих мітохондріях та після деполяризації мембрани протонофором СССР. В енергізованих мітохондріях відкривання mPTP у станах низької провідності за концентрацій Са2+ ≤ Ka вносило позитивний вклад у швидкість дихання, не впливаючи на ΔΨm. Проведено оцінку порогових концентрацій Са2+, вище котрих відкривання mPTP призводило до деполяризації. Оцінка активності mPTP за циклоспоринчутливим транспортом Са2+ в умовах мітохондріальної деполяризації показала підвищення початкової швидкості (V0) за зменшення константи швидкості (k) і часу напівперетворення (t1/2), що вказувало на активацію mPTP порівняно з енергізованими мітохондріями. Попри це, в умовах деполяризації спостерігався неповний вихід Са2+ через mPTP. Із застосуванням селективних блокаторів Са2+ уніпортеру та mPTP, RR і циклоспорину А, знайдено парціальний вклад Са2+ уніпортеру і mPTP в транспорт Са2+. «Титрування» транспортного процесу шляхом внесення RR в різні проміжки часу від скидання потенціалу показало, шо деполяризація різко скорочувала тривалість функціонування mPTP порівняно з енергізованими мітохондріями, що підтверджувалось кінетичними характеристиками циклоспоринчутливого транспорту Са2+ післе зняття ΔΨm. Добавлений із зовнішньої сторони мітохондріальної мембрани Са2+ здійснював двоякий вплив на активність mPTP: спостерігалась активація в початковий момент часу з подальшим блокуючим ефектом. На підставі експериментів дійшли висновку, що енергізація мітохондрій необхідна для підтримання функціональної активності mPTP у станах субмаксимальної провідності, тоді як деполяризація мембрани сприяє переходу mPTP до неактивного стану в процесі вивільнення Са2+ із мітохондрій.
Реплікативна CMG-геліказа: ідеальна мішень для таргетної терапії раку
W. Henderson, K. Nyman, M. Stoney, S. I. Borysov*
College of Arts and Sciences, Saint Leo University, St. Leo, Florida, USA;
*e-mail: Sergiy.Borysov@saintleo.edu
Отримано: 31 травня 2020; Затверджено: 13 листопада 2020
Огляд присвячено Cdc45-Mcm2-7-GINS (CMG) геліказі, яка є важливою складовою реплікативного механізму і розглядається як нова перспективна мішень для таргетної терапії раку. У нормальних клітинах під час реплікації геному поступово, шляхом залучення необхідної кількості субодиниць, активується лише невелика частина геліказ, решта складають значний пул сплячих геліказ та можуть бути активовані у разі необхідності для заміщення геліказ із пригніченою активністю, завдяки чому нормальна клітина має стійкість до інгібіторів геліказ. Відомо, що на відміну від нормальних клітин ракові клітини мають значно менший пул сплячих геліказ і через це мають бути вразливішими до інгібіторів CMG-геліказ. Функціональні дослідження підтверджують, що таргетне пригнічення CMG-гелікази може стати специфічним терапевтичним підходом у подоланні широкого спектра онкологічних захворювань та у мінімізації побічних ефектів. Передбачається, що препарати спрямованої дії на CMG-геліказу можуть використовуватися не тільки для самостійної терапії, а й як хіміосенсибілізатори в поєднанні з іншими ліками для підвищення їх клінічного ефекту.
Полювання вчених на коронавірус SARS-COV-2: стратегії подолання пандемії
С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: svk@biochem.kiev/ua
Коронавірус SARS-CoV-2 викликає коронавірусне захворювання 2019 року (COVID-19), яке у 2020 році стало пандемією та глобальною загрозою для усього світу. На 10 січня, 2021 року 218 країн та територій доповіли про 90,783 мільйонів підтверджених випадків захворювання та 1,945 мільйонів смертей. Метою цієї статті було коротко оглянути і проаналізувати численну інформацію про цей вірус та захворювання COVID-19 та надати загальне уявлення про відповідні проблеми. Зокрема, навести інформацію про біологію коронавірусу, його походження, структуру та шляхи поширення, про властивості і особливості захворювання COVID-19, його діагностику, створення ліків та формування імунітету. Особливу увагу приділено створенню вакцин проти SARS-CoV-2 та ефективності протиепідемічних заходів (карантину). Також обговорено можливості математичного моделювання епідемічного процесу та перспективи скасування карантину. Нарешті, наведені дані щодо небезпечного варіанту VOC 2020 12/1 мутації вірусу, яка призвела до його інтенсивного поширення та можливий вплив цієї мутації на існуючу діагностику вірусу та на вакцинацію проти нього.
Погляд на роль Сянь Ву в розвитку імунології
Mohammad Ebrahimi
Department of History of Science and Scientific Archaeology, University of Science and Technology of China, People’s Republic of China;
e-mail: ebrahimi@mail.ustc.edu.cn
Отримано: 13 квітня 2020; Затверджено: 25 червня 2020
На початку 20 століття, дослідники в галузі імунології вивчали цю науку з хімічної точки зору. Імунохімія – це дослідження антигенів і антитіл та хімічних основ імунологічних явищ. Період активного розвитку імунохімії розпочався у 1918 році і тривав до початку 1960-х років. З початку цього періоду, у галузі імунохімії було впроваджено важливі імуногістохімічні та імуноцитохімічні методи. Китайський біохімік Сянь Ву, натхненний імунохімією, запропонував метод визначення гемоглобіну. У цій статті здійснено спробу проілюструвати досягнення Сянь Ву, представлено його наукову біографію та погляд на історію імунохімії. Крім того, надана документальна та наукова інформація щодо розвитку імунохімії та ролі Сянь Ву може бути для вчених надихаючою силою для вивчення закономірностей появи деяких хімічних підходів та теорій цього періоду.