Category Archives: Uncategorized
Ліпополісахариди Рantoea agglomerans: структура, функціональна та біологічна активність
Л. Д. Варбанець, Т. В. Булигіна, Л. А. Пасічник, Н. В. Житкевич
Інститут мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного НАН України, Київ;
e-mail: varbanets_imv@ukr.net
В огляді наведені дані літератури, а також результати власних експериментальних досліджень ліпополісахаридів (ЛПС) грамнегативних бактерій. Основну увагу автори приділяють Рantoea agglomerans, представнику родини Enterobacteriaceae. Вперше описано унікальні структури О-специфічних полісахаридних ланцюгів їхніх ліпополісахаридів, які можуть бути як розгалуженими, так і лінійними тетра- і пентасахаридними ланцюгами, що повторюються. Показана гетерогенність як самої молекули ЛПС, так і присутність в бактеріальній клітині декількох ЛПС, які відрізняються структурою ліпідів А, О-специфічних полісахаридних ланцюгів, серологічною активністю, а також ендотоксичними властивостями, зокрема токсичністю і пірогенністю. Така гетерогенність є одним із механізмів поліфункціональності ЛПС. На основі О-антигенності ЛПС вперше було проведено серотипування штамів Р. agglomerans і віднесено їх до 10 серогруп. Висока імуномодулювальна активність ЛПС Р. agglomerans дозволяє припустити використання їхніх олігосахаридних фрагментів для створення кон’югованих вакцин проти захворювань, спричинених грамнегативними бактеріями.
Похідні 4-тіазолідинонів звільняють остеобластну диференціацію від негативного впливу ФНПα в мезенхімних клітинах-попередниках миші
Х. В. Малишева1,2,3, Н. С. Фінюк1, О. К. Павленко4, Д. Я. Гаврилюк5,
Р. Б. Лесик5, Р. С. Стойка1, О. Г. Корчинський1,3
1Інститут біології клітини НАН України, Львів;
2Інститут біології тварин НААН України, Львів;
3Центр інноваційних досліджень в галузі медицини та природничих наук і Медичний факультет, Жешувський університет, Польща;
4Львівський національний університет імені Івана Франко, Україна;
5Львівський медичний національний університет імені Данила Галицького, Україна;
e-mail: olexkor@hotmail.com
Ревматоїдний артрит (РА) – це аутоімунне запальне захворювання із досі невідомою етіологією. Фактор некрозу пухлини α (ФНПα) вважають регулятором, який відіграє центральну роль у виникненні і розвитку РА. З іншого боку, cигнальні шляхи морфогенетичних протеїнів кістки (МБК) і протеїнів Wnt є ключовими механізмами, що індукують і підтримують формування хрящової і кісткової тканин. Попередні дослідження показали, що ФНПα та інтерлейкін 1β відіграють головну роль в інгібуванні активності скелетогенезу. Метою даного дослідження був аналіз протизапальної активності нових 4-тіазолідінонових похідних щодо наслідків запальної реакції, опосередкованої ФНПα під час остеогенезу. Ми здійснили оцінку in vitro функціонального ефекту 4-тіазолідинонів, позначених Les-4368, Les-4370, Les-3882 і Les-3288, вжитих у різних дозах (0,02; 0,1; 0,3 і 1,0 мкМ) на опосередковане ФНПα інгібування МБК-індукованої остеобластної диференціації мезенхімних клітин-попередників (стовбурових клітин) лінії C2C12 миші. ФНПα повністю пригнічував їх міобластну диференціацію, а також, у значній мірі, інгібував МБК-індуковану остеобластну диференціацію. Ми встановили, що дія на клітини лінії C2C12 сполуками Les-4368 і Les-3882 звільняє остеобластну диференціацію від негативного впливу ФНПα, і, більше того, перетворює його з інгібітора остеогенезу в стимулятор. Для з’ясування механізму прозапальних ефектів досліджуваних сполук був проведений імуноблот-аналіз деградації інгібіторного κBα (I-κBα). Найкращий ефект виявила сполука Les-3882, яка підсилювала диференціацію остеобластів у низькій дозі (0,1 мкM), імовірно, шляхом модуляції сигнального шляху NF-κB.
Glu- та Lys-форми плазміногену по різному впливають на експонування фосфатидилсерину на поверхні тромбоцитів
Д. Д. Жерносєков, Я. М. Рока-Мойя, A. O. Tихомиров, M. M. Гузик, T. В. Гриненко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: chemikdd@mail.ru
Плазміноген/плазмінова система відповідає за підтримку гемостатичного балансу крові. Водночас плазміноген може виступати як адгезивний ліганд і таким чином впливати на функціонування клітин крові. Нами було показано, що екзогенний Lys-плазміноген, на відміну від Glu-форми, призводить до інгібування тромбоцитарної агрегації та пригнічує секрецію α-гранул тромбоцитів. Мета цієї роботи – дослідити вплив Glu- та Lys-форм плазміногену на формування прокоагулянтної поверхні тромбоцитів, використовуючи як маркер експонування фосфатидилсерин на тромбоцитах. Тромбоцити отримували зі збагаченої тромбоцитами плазми (здорові донори-волонтери, чоловіки віком 30–40 років) методом гель-хроматографії на сефарозі 2В. Експонування фосфатидилсерину на поверхні тромбоцитів оцінювали методом протокової цитофлуориметрії за допомогою ФІТЦ-кон’югованого анексину А5. Показано, що Glu- та Lys-форми плазміногену спричиняли різний вплив на функціонування тромбоцитів. Екзогенний Lys-плазміноген не мав істотного впливу на експонування фосфатидилсерину, в той час як Glu-плазміноген за цих умов призводив до підвищеного експонування фосфатидилсерину на поверхні тромбоцитів активованих тромбіном або колагеном. Зроблено висновок щодо можливої ролі Glu-плазміногену як ко-стимулятора агоніст-індукованої секреції тромбоцитів, так і стимулятора формування прокоагулянтної поверхні. Ефекти Lys-плазміногену ймовірно спрямовані на міжтромбоцитарну взаємодію і не пов’язані з агоніст-стимульованими про-апоптичними змінами. Різний ефект Glu- та Lys- форм плазміногену може бути пояснений структурними особливостями відповідних форм зимогену.
Ефект гідроген-сульфід-спорідненого аспірину на ушкоджену стресом слизову оболонку стравоходу та шлунку
О. С. Заячківська1, Н. С. Була1, Я. І. Павловський1, І. О. Пшик-Тітко1,
О. М. Гаврилюк1, О. І. Грушка1, Дж. Л. Уоллас2,3
1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Україна;
2Університет Калгарі, Канада;
3Університет Торонто, Канада;
e-mail: ozayachkivska@gmail.com
Останні дані про вплив гідроген-сульфіду (H2S) на органи травлення свідчать щодо його потужної цитопротекторної дії на слизову оболонку. Метою дослідження було оцінити вплив H2S-спорідненого аспірину (ATB-340) на ушкоджену стресом слизову оболонку стравоходу та шлунку щурів. Щурам вводили плацебо (контроль), аспірин (10 мг/кг) та ATB-340 (17,5 мг/кг) разово та упродовж 9 днів, із індукцією стресу та без нього. За допомогою гістологічного аналізу оцінювали пошкодження слизової оболонки стравоходу та шлунку. Серологічний вміст VCAM-1 та IL-6 вивчали імуноензимним аналізом. Застосування ATB-340 виявило зменшення гістологічного індексу ушкодження слизової оболонки стравоходу та шлунку (у порівнянні з даними у разі введення аспірину) як під час разового, так і 9-денного введення. Серологічний рівень VCAM і IL-6 у щурів, яким вводили аспірин та індукували стрес, був вищий, ніж у контрольних тварин. Введення щурам ATB-340 спричинювало протизапальний ефект шляхом зменшення вмісту VCAM та IL-6, чого не спостерігалося при застосуванні аспірину. Таким чином, за введення ATB-340 спостерігали зменшення запалення та покращення функціонування ендотелію судин у слизовій оболонці стравоходу та шлунку щурів.
Внесок Нобелівських лауреатів початку ХХ ст. в розвиток молекулярної імунології: Е. Берінг, І. І. Мечников, П. Ерліх, Ш. Ріше, Ж. Борде, К. Ландштейнер
В. М. Данилова, Р. П. Виноградова, С. В. Комісаренко
Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
e-mail: valdan@biochem.kiev.ua
Досягнення вчених-імунологів часто визнавалися найвагомішими в галузі медицини і фізіології, оскільки імунна система є дуже важливою для організму, а вивчення принципів його функціонування має фундаментальне значення для профілактики (вакцинація), діагностики і терапії багатьох захворювань. В цій статті йдеться про тих вчених початку ХХ ст., які отримали найпрестижнішу наукову нагороду – Нобелівську премію в галузі медицини і фізіології і які заклали підвалини імунології як науки. Так, у 1901 р. першу Нобелівську премію одержав Е. Берінг «за роботу із сироваткової терапії, головним чином за її використання для лікування дифтерії, що відкрило нові шляхи в медичній науці і дало в руки лікарів звитяжну зброю проти хвороби і смерті»; у 1908 р. І. Мечников і П. Ерліх одержали Нобелівську премію з медицини та фізіології за створення клітинно-гуморальної теорії імунітету; у 1913 р. – Ш. Ріше – «на знак визнання його робіт з анафілаксії»; у 1919 р. – Ж. Борде – «за відкриття, пов’язані з імунітетом (роль комплементу, механізми преципітації, аглютинації…»; у 1930 р. – К. Ландштейнер – «за відкриття груп крові людини». Ці роботи дали поштовх для розвитку сучасної молекулярної імунології – науки про організацію і роботу імунної системи, яка є ефективним бар’єром у розпізнаванні і відокремленні в живому організмі «чужого» від «свого».
Довгостроковий гіпохолестеринемічний ефект амідованого альгінату в щурів
М. Мароунек1, З. Волек1, Т. Таубнер1, Д. Душкова1, Л. Калачнюк2
1Інститут тваринництва, Прага, Чеська Республіка;
e-mail: marounek.milan@vuzv.cz;
2Національний університет біоресурсів та природокористування України, Київ;
e-mail: kalachnyuk_liliya@nubip.edu.ua; lilkalachnyuk@gmail.com
Вплив октадециламіду альгінової кислоти на холестерол сироватки крові й печінки, фекальне виділення жиру і стеролів було досліджено у самок щурів, яких утримували на раціонах, що містять холестерол і пальмовий жир відповідно по 10 і 50 г/кг маси тіла тварин протягом 10 тижнів. Амідований альгінат, який давали по 10 і 20 г/кг, значно зменшував рівень холестеролу в сироватці крові від 5,25 до 2,99 і 2,39 мкмоль/мл та знижував рівень холестеролу в печінці від 30,7 до 12,3 і 9,4 мкмоль/г відповідно. Амідований альгінат збільшував фекальний вихід жиру і за вищої дози значно зменшував фекальний вихід жовчних кислот. Фекальне виділення жовчних кислот і холестеролу печінки вірогідно корелювало (r = 0,791, P < 0,001). Результати експерименту показали, що гіпохолестеринемічний ефект амідованого альгінату зберігається впродовж 10 тижнів годування.
Ефект інтраназального введення TLR3 агоніста ларифану на метаболічний профіль мікрогліальних клітин щурів із гліомою С6
Є. В. Гурмач1, М. П. Рудик1, В. М. Святецька1, Н. В. Сенчило1,
О. В. Скачкова2, Д. П’янова3, К. Ваїводе3, Л. М. Сківка1
1ННЦ «Інститут біології та медицини», Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна;
2Лабораторія експериментальної онкології, Національний інститут раку, Київ, Україна;
3Латвійський біомедичний дослідно-навчальний центр, Рига, Латвія;
e-mail: jhurmach@gmail.com
Гліомаасоційовані мікроглія/макрофаги (ГАМ) є привабливою терапевтичною мішенню для розробки альтернативного методу лікування гліом. Метою роботи було дослідження впливу інтраназального введення агоніста TLR3 препарату Ларифан на метаболічний профіль мікрогліальних клітин щурів із гліомою C6. Результати проведених нами досліджень засвідчують прогресивне формування в головному мозку в умовах розвитку гліоми популяції мікрогліальних клітин з імуносупресивними та прозапальними властивостями. Інтраназальне введення зазначеного агоніста перешкоджає формуванню імунного інфільтрату з імуносупресивними властивостями, імовірно, за рахунок впливу на мієлоїдні супресорні клітини. Це дає підстави розглядати препарат Ларифан як перспективний агент для лікування гліом, спрямованого на зміну метаболічного профілю ГАМ.
Ключові слова: .
Превентивна дія N-стеароїлетаноламіну на розвиток порушення пам’яті, біохімічні параметри крові та мозку в щурів з експериментальними скополамініндукованими когнітивними порушеннями
Т. М. Горідько1, Г. В. Косякова1, А. Г. Бердишев1,
О. Ф. Мегедь1, О. В. Онопченко1, В. М. Клімашевський1,
О. С. Ткаченко1, В. Р. Базилянська1, В. О. Холін2,
К. О. Песчана2, С. А. Михальський2, Н. М. Гула1
1Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Київ;
2Інститут геронтології НАМН України, Київ;
e-mail: TanGoRi@ukr.net
Порушення когнітивних функцій є найактуальнішою медичною та соціальною проблемою сьогодення. Метою роботи було оцінити протекторний вплив N-стеароїлетаноламіну (NSE) на стан пам’яті, біохімічні показники крові та головного мозку в щурів за індукованих скополаміном когнітивних розладів. Результати досліджень показали, що NSE за умов введення його щурам per os (5 мг/кг, 5 днів, протягом останніх 3 днів за 20 хв до введення скополаміну (1 мг/кг, один раз на добу протягом 3 днів, інтраперитонеально)) запобігає розвитку порушення пам’яті. Виявлений ефект NSE може бути обумовлений його здатністю запобігати зростанню ацетилхолінестеразної активності, порушенню про/антиоксидантної рівноваги в плазмі крові, гіпокампі та фронтальній корі головного мозку тварин, змінам вмісту фосфоліпідів, вільного холестеролу та його ефірів у досліджуваних відділах головного мозку щурів. Виявлені біологічні ефекти N-стеароїлетаноламіну свідчать, що NSE є перспективною сполукою для створення на його основі нового лікарського засобу для лікування когнітивних порушень різного генезу.